Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 листопада, 2013   ▪   Богдан Цюпин   ▪   Версія для друку

Валлійський дракон ще дихає вогнем

Попри відсутність власної національної державності, жителі Уельсу намагаються зберегти свою мову та ідентичність у складі Британії
Матеріал друкованого видання
№ 45 (313)
від 7 листопада, 2013
Валлійський дракон ще дихає вогнем

«Справді?» – дивувався якось у приватній розмові лондонський бюрократ із Міністерства закордонних справ. «Багато українців на сході України перейшли на російську? Цікаво, як це можна було зробити з майже 50-мільйонною нацією? Ми тут із трьома мільйонами валлійців не можемо дати раду», – додав англієць, дозволивши собі політично некоректний жарт, вочевидь, покладаючись на приватність неформальної бесіди, яка відбулася в Лондоні кілька років тому.

За даними останнього британського перепису 2011-го, в Уельсі 3,064 млн мешканців – лише трохи більше від офіційного показника населення Києва. За життя сучасного покоління цей маленький край зазнав глибоких, важких, але й обнадійливих змін. Наприкінці минулого століття Уельс майже цілковито втратив свою гірничу галузь (переважно вугледобувну та рудну) й важку промисловість. Закриття шахт і заводів супроводжувалося масовим безробіттям та міграцією, але вимушена й болісна реструктуризація привела до формування більш диверсифікованої економіки і, зокрема, розвитку сектору обслуговування та туризму.

Український валлієць

Одним зі свідків і навіть дійовою особою цих змін в Уельсі довелося стати українцю Степанові Хріновському, який 1947 року зі спустошеної війною Австрії потрапив до маленького й тихого містечка з чудернацькою для українського вуха назвою Хланехлі.

«Я би сказав, що валлійці трохи подібні до українців, – розмірковує він у хаті, зовні нічим не відмінній від сусідніх, але на український лад щедро прикрашеній усередині візерунчастими килимами. – Вони люблять співати. Історія в них така сама непроста із сусідами – англійцями». «У родині моєї покійної дружини-валлійки, коли навідувався в гості, спеціально переходили на англійську, щоб я міг краще розуміти. У хаті чи в церкві всі спілкувалися валлійською, але офіційно повсюдно панувала англійська. Зараз усе інакше», – розповідає 88-річний Степан, який добре обізнаний із життям мешканців і господарством містечка.

Працюючи на заводі, він знаходив ще час та енергію, щоб 20 років поспіль виконувати обов’язки депутата міської ради, й відбув один річний термін на посаді мера Хланехлі від Партії ліберальних демократів. «За мене радо голосували, хоч я й не місцевий, бо ніколи нічого не насаджував. Завжди прислухався до того, що хотіли люди». Степан Хріновський десятиліттями був членом міської ради, не отримуючи жодної плати, окрім відшкодування 10% вартості телефонних дзвінків із дому.

Мешканці Хланелі переважно хотіли того, що хочуть люди в будь-якій країні, – це робочі місця з пристойною оплатою, щоб забезпечувати сім’ю, допомога з догляду за дітьми, якісна освіта, чисті та безпечні вулиці в містечку для нормального життя. Проте майже ніколи з порядку денного в Уельсі не зникало й інше питання: як зберегти валлійськість?

Зберегти власну мову  

Попри давнє кельтське коріння валлійців, формування національної свідомості в Уельсі набуло найпомітніших рис аж у ХХ столітті. 1962 року новостворене Товариство валлійської мови гучно заявило про себе кампаніями зриву дорожніх вказівників і табличок із назвами вулиць англійською мовою. Водночас валлійці стали домагатися від органів влади обслуговування рідною мовою та наполягали на праві використовувати її на роботі. Тепер комісар із питань валлійської мови Мері Г’юз стверджує, що за час її роботи (посада була створена 19 місяців тому) вона ще не мала нагоди застосовувати одне зі своїх повноважень: розглядати скарги на перешкоджання у втіленні права на вільне використання валлійської на території Уельсу.

Але, можливо, мешканці останнього не такі вже й вимог­ливі. Або пані Г’юз погано працює, бо, наприклад, надписи валлійською в Кардіффі можна помітити лише на офіційних установах та в громадських закладах. Більшість крамниць і ресторанів на головних торговельних вулицях столиці її переважно ігнорують. У кількох книгарнях на запит про книжки валлійською обіцяють їх знайти, але скаржаться на брак хороших сучасних видань. На розкладках преси в Кардіффі валлійськомовних часописів не побачиш.

Однак чи не забагато очікувань від Уельсу, маленького краю, який ніколи не мав державності (за винятком короткочасних експериментів, як у де­яких інших невеликих європейських народів) і в якому нині налічують лише трохи більше ніж 500 тис. носіїв валлійської мови?

Мері Г’юз називає досягненням те, що зараз 50% юних мешканців Уельсу вважають своє володіння рідною мовою досконалим настільки, що в змозі нею вільно спілкуватися. «Якщо подивитися на подібні показники до того, як була запроваджена система освіти валлійською (з 2011-го. – Ред.), то відсоток був би набагато нижчим. 50%, які сьогодні вважають, що можуть говорити вільно, – це дуже хороший показник. 30 років тому становище було зовсім інше», – зазначає комісар.

«Коли я навчався 15 років тому, – розповідає один із мешканців Кардіффа, – то в школах валлійську майже не викладали». Мандруючи вуличками столиці Уельсу цієї осені, намагався почути її в розмовах між людьми, але не зміг. Працівниця кардіффської книгарні наштовхнула на додаткові порівняння з українськими реаліями, поскаржившись, що хотіла б більше використовувати валлійську, але соромиться, бо їй надто часто вказують на граматичні помилки та неправильну вимову.  

Мері Г’юз більшу частину майже годинної зустрічі використала на роз’яснення, що впродовж майже 600 років валлійська мова була вилучена з офіційного вжитку згідно з умовами Акта про приєднання Уельсу до Англії 1536 року. «Валлійська дожила до ХХ століття лише тому, що зберігалася в побуті та церкві», – наголошувала вона.

Валлійці, не обтяжені державними посадами й політичними умовностями, у розповідях про минуле згадують, як їхніх предків ще не так давно за використання валлійської, наприклад, у школах карали, примушуючи носити на шиї таблички з образливими написами.

Лінгвістичний феномен

Валлійцям треба віддати належне. Малесенький, тримільйонний народ, який ніколи не мав національної державності, досягнув чимало, намагаючись зберегти свою самобутню культуру. Доля інших кельтських етносів сумніша. Сусідні ірландці хоч і вибороли державність, проте не спромоглися відродити власну мову, як це проголошувалося в політичних програмах, і вона животіє, перебуває в гіршому становищі, ніж валлійська. За даними 2006 року, з 4,2 млн мешканців Ірландії лише для 3% ірландська була основною, яку вони використовували в повсякденному житті. Залежно від критеріїв сьогодні налічують від 20 тис. до 80 тис. носіїв ірландської мови.

В списку вимерлих у сучасній історії кельтських мов корнська (півострів Корнвелл в Англії), менська (острів Мен), бретонська (північ Франції). У Шотландії останній перепис населення виявив, що гельською нині володіє лише 58 тис. її мешканців. Жорстока іронія проглядається у тому, що там зараз більше тих, хто говорить польською, ніж шотландською.

То чи допоможе валлійцям у їхніх прагненнях проголошення 2011 року валлійської мови офіційною? Степан Хріновський з висоти майже 90-річного досвіду каже, що легкого шляху чи гарантій для них він не бачить.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено