Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 жовтня, 2013   ▪   Вахтанг Кіпіані   ▪   головний редактор сайту «Історична правда», спеціально для «УТ», з Тбілісі   ▪   Версія для друку

Невідомий президент Грузії

Десять років без кількох місяців при владі у європейській демократичній країні, де є вільна пресса й конкурентні вибори, не так часто зустрінеш. Урхо Калева Кекконен, Гельмут Коль, може ще хтось. Хай там як, але політиків-демократів, яким вдавалося стільки років втриматись на вершині влади, одиниці.
Невідомий президент Грузії

Міхеіл Саакашвілі – один з них. Він став президентом внаслідок осінньої «Революції троянд» у 2003-му. І відбув дві повні п'ятирічки на посаді у державі, де кожен таксист вважає себе як мінімум Талейраном. Це політичне диво. Одного цього було б достатньо, щоб зрозуміти великий інтерес до кінця президентського реченця випускника факультету міжнародних відносин Київського університету.

В ці дні не бракує публікацій з приводу того як і чому добігла кінця «доба Саакашвілі». В залежності до ставлення до політика можна передбачити і наголоси коментарів. Дехто каже, що перегорнуто сторінку з його іменем назавжди. Інші – демонструють впевненість, що 45-річного чоловіка рано списувати на берег з великої політики. Здається, що другі мають рацію.

Останні дні Саакашвілі

Десь за тиждень до кінця контракту з народом, глава грузинської держави запросив журналістів у своє помешкання, до невеликого будинку у приміському районі, де жив протягом останніх кількох років. Вони побачили як президентська чета збирає речі, дитячі іграшки і навіть консервацію у трилітрових слоїках, щоб перевезти у старе-нове приміщення на вулиці Барнова. Власне, туди, де Міхеіл і Сандра жили до 2003 року.

Екс-президент країни, яка знаходиться в Азії, демонструє чисто європейську лінію поведінки. Смиренно виносить картонні коробки з одягом і книгами, клітку з кроликом і обіцяє жити у бабусиній квартирі у престижному «професорсько-інтелігентському» районі Ваке. Його сусідами будуть ті, хто завзято голосував проти нього та проти його партії на виборах. Тепер у «молодого пенсіонера» буде час осягнути цей феномен.

Читайте також: Чи доросли пострадянські терени до загального виборчого права?

І щоб закінчити з «битовухою». Ще одну земельну ділянку, де мав намір побудувати будинок вже після відставки, Саакашвілі вирішив продати, а гроші пожертвувати на будівництво «президентської бібліотеки».

Два місяця тому я мав можливість запитати у політика, чим він займатиметься, коли покине президентський палац. Міхо сказав, що залишатиметься у політиці, оскільки має багато активних прихильників і не використаний потенціал, і загалом випромінював оптимізм. Він навіть сказав, що не проти повернутись до уряду, але не щоб сидіти у кабінеті, а щоб продовжити радикальні реформи. Один з його найближчих соратників Гіга Бокеріа, який теж допрацьовує останні дні на посаді глави Ради безпеки Грузії, каже, що не сумнівається, що Саакашвілі залишиться в політиці. Бо його партія «Єдиний національний рух» змогла вижити рік під шаленими репресіями і врешті набрала вдвічі більше голосів, ніж зовсім нещодавно говорили соціологи.

Вибір слабкого президента

Цьогорічні президентські вибори суттєво відрізнялись від всіх попередніх. По-перше, зміни до Конституції перетворили Грузію на парламентську республіку, де ключовим гравцем є законодавчий орган, який призначає прем’єра і є сильним гравцем. Президент вже не впливає на персоналії у владі і не може розпустити парламент. Колишній міністр з координації реформ Каха Бендукідзе порівнює за об’ємом повноважень грузинського президента до президента ФРН. По-друге, суспільство розглядало вибори 27 жовтня як продовження і фінальний акорд у справі передачі всієї влади від Саакашвілі та його партії в руки коаліції «Грузинська мрія».

Навряд чи пересічний українець знає слово «коабітація», з французької – «співжиття». Ще краще його сенс передає радянський новояз – «сожительство». У грузинський політичний словник воно увійшло міцно – відразу після минулорічних парламентських виборів, коли виявилося, що партія російсько-французького мільярдера Іванішвілі отримала від виборців мандат на владу, але водночас доволі сильною фігурою – і де-юре і де-факто – лишався президент.

Саакашвілі мав повне конституційне право призначити свого міністра оборони, внутрішніх і закордонних справ. Це означало б війну у стінах уряду. Він віддав своїм візаві право заповнити всі посади своїми людьми. Сподіваючись, натомість, повагу до прав опозиційної меншості і самого президента – лідера «Єдиного національного руху».

Іванішвілі, хоч по паспорту і француз, не став грати в тонку європейську політику, як це робили Міттеран і Ширак. Було кинуто до слідчих ізоляторів багатьох чиновників з команди Саакашвілі, зокрема генерального секретаря президентської партії Вано Мерабішвілі. Творця поліцейського дива призначили винним у кількох сміховинних епізодах. І коли його адвокати відбивають атаку прокурорів і справа розвалюється, то йому висувають нове звинувачення. Класика жанру – «был бы человек, а статья найдётся».

Спроба ввести у грузинську політику практику співіснування кількох антагоністичних сил, отже, провалилась. Виборці Саакашвілі дорікали йому, що він «здався», допустив до влади «бандитів» і «російських агентів». Виборці Іванішвілі теж були в гніві. Для них Міхо – це «тиран» і «злочинець», і про ніяке погодження з ним політики мови не може бути.

Таким чином, на виборчу пряму чільні партії вийшли з геть різною мотивацією. Бідзіністи – з тим, щоб ліквідувати оцей дуалізм і віддати всю владу прем’єрові Іванішвілі. Мішисти – щоб довести, що вони існують, попри репресії, і залишаються головною опозиційною партією країни. Обидва завдання 27 жовтня було виконано.

Кінець виборчої кампанії

Передвиборний Тбілісі мало подібний, приміром, на Київ, де післязавтра відбудуться чергові президентські вибори. Агітаторів від партій немає, як немає і наметів, котрі давно стали звичною деталлю українського політичного ландшафту. Газет і листівок з програмами претендентів тут не друкують і, відповідно, у поштові скриньки не кидають. По квартирах команди у рамках кампанії «від дверей до дверей» практично не ходять.

Що є? Плакати з портретами на вулицях. Їх тут клеять довгими «вервицями» та телевізійна реклама. Тут все залежить від зібраних коштів. У цій кампанії найкраще це вдалося представнику правлячої партії «Грузинська мрія» Гіоргі Маргвелашвілі та лідерці партії «Демократичний рух – Єдина Грузія» Ніно Бурджанадзе.

Блогер під ніком «Констардій» підрахував – щоб отримати один відсоток голосів Давид Бакрадзе, кандидат від партії Саакашвілі, витратив 7506 ларі (приблизно 4,5 тис. доларів). Партія Іванішвілі за це ж мусила викласти понад 69300 ларі. Агітація та пропаганда Бурджанадзе була ще дорожчою: один відсоток для екс-спікера обійшовся у 98866 ларі.

Центральна виборча комісія Грузії зареєструвала 23 кандидата. Їх можна розділити на дві групи – тих, які прагнули перемоги, і тих, ким рухає олімпійський принцип – головне не перемога, а участь. Двоє з політиків закликали протягом кампанії голосувати не за них, а за інших.

Найбільш відомий в Україні кандидат – екс-спікер парламенту, колишній член опозиційної команди часів «Революції троянд» у 2003-му Ніно Бурджанадзе. Роль не першої скрипки грузинської політики її не вдовільнила та й економічні інтереси її чоловіка (колишнього заступника генпрокурора та керівника прикордонної служби) були не враховані Саакашвілі. Вирішила поставити ва-банк і першою після війни 2008 року поїхала в гості до Владіміра Путіна, відтак ще кілька разів зустрічалась з російським президентом-прем’єром-знову президентом. Вважається найголовнішим провайдером російської політики в Грузії. Такий собі місцевий Медведчук, але більш харизматична людина і, як виявилося, здатна на ризик участі в публічній політиці.

Довгі роки була на маргінесі, у місцевих і парламентських виборах участі не брала. Багато хто з політологів назвивали Бурджанадзе «збитим льотчиком» і… помилились. Настав її час. Частина грузинського суспільства, поступово розчаровується у вчорашніх кумирах з «Грузинської мрії», але, за жодних обставин, не голосуватимуть за висуванця партії Саакашвілі. Якщо згрубша окреслити її виборців – це «совки».

Вибір цих людей суто емоційний і побудований на пострадянській і особливо постросійській ностальгії. Вони наївно думають, що за Великим Кавказьким хребтом їх досі люблять і чекають. Що росіяни готові пустити на свої ринки продукцію грузинських аграріїв, що міграційна служба і поліція будуть бачити в них людей, а не «дойних корів» і що добрий Путін готовий допомогти у відновленні територіальної цілісності Сакартвело. І що всі проблеми – це через «дурного Мішіко».

Величезні кошти, які нізвідки, перед самим початком виборів, з’явились у Бурджанадзе, дали їй можливість вийти на тверде третє місце – спершу у соціологічних рейтингах, а потім і у виборчих бюлетенях. Її портрети всюди – в метро, на жовтих автобусах української компанії «Богдан», які є популярним транспортним засобом у Тбілісі, на білбордах і у вітринах магазинів.

Давид Бакрадзе – дещо вимушений кандидат від колишньої «партії влади». Після того як до в’язниці запроторили Вано Мерабішвілі, у Саакашвілі не виявилося харизматичного і «вибирабельного» кандидата. Тоді було проведено праймеріз, в яких і переміг колишній спікер парламенту Бакрадзе. У нього непоганий послужний список – очолював комітет з європейської інтеграції, потім – міністерства з урегулювання конфліктів (займається реінтеграцією окупованих територій) і МЗС. Весь негатив восьмирічного урядування «націоналів» ліг на нього.

Маргвелашвілі – кандидат від Іванішвілі і саме це дало маловідомому вчорашньому викладачу філософії перепустку на посаду президента. Міністрові освіти, на відміну від його попередників, немає чого показати виборцям з особистого доробку. У нього немає ні злетів, ні падінь. Сіра мишка, яка доволі випадково опинилася у невластивій для себе ролі – але так вирішив Бідзіна, цього досить.

При тому, що поряд з Іванішвілі є набагато сильніший кандидат – 40-річний, харизматичний, англомовний, європейсько- та НАТО-орієнтований міністр оборони Іраклі Аласаніа. Один з небагатьох людей з принципами у «Грузинській мрії», лідер партії «Наша Грузія – Вільні демократи». Самостійний, з чудовими контактами у Вашингтоні та Брюсселі, на відміну від свого начальника, який за рік прем’єрства так і залишився «темною конячкою» для світу. Саме тому Аласаніа не отримав «благословення» від Іванішвілі, а ніякий Маргвелашвілі – легко.

Явка. Грузини голосують ногами

46,6%. Такої низької явки ще не було. Половина виборців проголосували «проти всіх», не бюлетенями, а ногами. Лише в двох регіонах – Гурії і Рача Лечхумі (тут «рекордні» 58,9%) стеля половини виборців була подолана. Водночас у області Квемо Картлі правом голосу скористалися менше 38%. Хай там як, але за такої ситуації переможець відразу став президентом меншості.

У Тбілісі на дільницях ніякого ажіотажу не було. Пройшов повз десяток виборчих комісій – всюди одна й та ж картина. Троє-п’ятеро виборців, вдвічі більша кількість спостерігачів і представників кандидатів. Всім, хто заходить, працівник виборчкому світить спеціальним ліхтариком на великий палець руки. Після волевиявлення туди наносять якийсь невидимий розчин. Отже, двічі проголосувати навіть з різними документами не вийде.

Як і можна було очікувати, найактивніше (64,7%) голосували мешканці району Сачхере. Це – батьківщина прем’єра Іванішвілі. Батоні Бідзіна, в принципі, добра людина. Протягом багатьох років він оплачував за своїх земляків комуналку, освіту у вишах для їхніх дітей, дарував телевізійні антени, міндобрива, забезпечував одягом. Словом, був не на словах, а на ділі «батьком рідним». Як, приміром, і інший добродій – Леонід Черновецький. Їх, до слова, об’єднує те, що вони, маючи чималі капітали, не створювали ніяких робочих місць, віддаючи перевагу адресній роздачі благ нужденним.

Виростити «іждівєнца» дуже просто. І Іванішвілі це теж вдалося. Понад 94% його земляків проголосували за продовження роздачі «халяви». Це теж (анти)рекорд цих виборів.

Переможця не судять. Переможеного – цілком можливо

Екзит-поли, які були оприлюднені по телебаченню за кілька хвилин після закриття дільниць, загалом правильно вказали і розташування кандидатів у підсумковому бюлетені і велетенський відрив між першим і другим місцем. Майже 40%.

Гіоргі Маргвелашвілі, який через місяць стане четвертим президентом Сакартвело, набрав 62% голосів. Давид Бакрадзе – 21,7%. Ніно Бурджанадзе – 10,16%. Остання, хоч і не визнала даних соціологів і заявила про нечесність підсумків голосування, може почувати себе трошечки щасливою. За грузинським законодавством, партія, чий представник набирає більше десяти відсотків голосів отримає з бюджету один мільйон ларі на свою політичну діяльність. Отже, проросійська політика в Грузії матиме голос і після виборів.

Лейборист Шалва Нателашвілі, це такий собі місцевий аналог КПУ+Вітренко, заручився підтримкою 2,88% грузин. Колишній тележурналіст, християнський демократ Гіоргі Таргамадзе – трохи більше процента, хоча не так давно мав свою фракцію в парламенті. Інші вісімнадцять політиків повертаються з виборчої кампанії на щиті. Ніби про них писав великий Шота Руставелі, «краще смерть, але смерть зі славою, ніж безславних днів ганьба».

Вино з горла і прапори у вікнах автомобілів – це були символи перемоги кандидата від «Грузинської мрії». Коабітація стала фактом історії.

Бідзіна Іванішвілі сконцентрував усю владу в своїх руках. Тепер йому не буде на кого списувати проблеми і прорахунки. Неофіт Маргвелашвілі, ясна річ, був щасливим, але знав своє місце і під час брифінгу в штабі коаліції вимушено чекав, поки виговориться прем’єр. Про самостійну гру в політиці, амбіції не йдеться. Після епохи публічної політики наступає візантійщина. Тим більше, що олігарх вже за пару тижнів обіцяє скласти з себе повноваження глави уряду, щоб… контролювати владу з третього сектора. Таке враження, що його політтехнологи отримали завдання максимально послабити Грузію. Старання заради такої мети, на жаль, видно неозброєним оком.

Знайомий іноземний спостерігач сказав, що для нього шоком стали слова Іванішвілі, який висловив жаль, що громадяни дали понад двадцять відсотків голосів Давиду Бакрадзе. «Це неправильно, вони теж громадяни» - європеєць, певно, забув, де знаходиться.

Натомість Бакрадзе, як і рік тому Саакашвілі, не став чекати на оприлюднення офіційних результатів виборів і привітав свого опонента з перемогою і запропонував разом працювати для Грузії. І цей цивілізований жест «націонала» залишився не побаченим. Як кажуть, рука зависла у повітрі.

За кілька годин сказав своє слово і президент Міхеіл Саакашвілі: «Я глибоко переконаний, що Грузія іде до Європи, виборець твердо підтримує цей курс… Всі, кому не подобаються результати виборів, не повинні опускати руки, всякий відступ назад є тимчасовим. У Грузії дуже гарне майбутнє». Гідні слова, але питання – чи готова партія переможців зупинити маховик репресій, який загрожує зачепити і нинішнього главу держави. Тривожні дзвіночки вже є. Відновлено слідство про смерть колишнього глави парламенту, одного з чільних діячів «Революції троянд» Зураба Жваніа. Преса пише, що саме по цій справі і спробують зробити Саакашвілі «винним». Чекати лишається недовго.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено