Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 вересня, 2013   ▪   Януш Бугайські   ▪   Версія для друку

Кремль-Захід: Холодний мир чи війна?

Маскуючи власні внутрішні проблеми, Кремль дедалі більше йде на розпалювання протистояння із Заходом, намагаючись підірвати його вплив у кількох ключових регіонах світу
Матеріал друкованого видання
№ 37 (305)
від 12 вересня, 2013
Кремль-Захід: Холодний мир чи війна?

За останні місяці відносини між Вашингтоном і Москвою значно погіршилися, а на думку деяких аналітиків, уже розпочалася нова холодна війна. Попри спроби обох сторін спростувати ці висновки, надій на відновлення співпраці мало. Тим часом частішають суперечки, які тільки розпалюватимуть протистояння. Хоча Росія вже не може кинути США глобальний виклик, вона ще цілком здатна підірвати американські й західні інтереси в кількох ключових регіонах. Холодний мир із подальшим політичним охолодженням на обох полюсах – так можна описати ці нові відносини.

Точки конфлікту

Незгоди і конфлікти між США і Росією зумовлені низкою суперечок, зокрема в питаннях підтримки Путіним сирійського лідера Башара Асада, надання політичного притулку колишньому працівникові американської розвідки Едварду Сноудену, а також дедалі серйознішими порушеннями прав людини в РФ. Коли американський Конгрес проголосував за Акт Маґнітського в грудні минулого року, наклавши санкції на російських посадовців, причетних до серйозних порушень прав людини, Москва відповіла забороною на всиновлення російських дітей громадянами Сполучених Штатів.

Кремль відмовився і далі згортати ядерне озброєння, оскільки його агресивна військова стратегія будується навколо його використання поряд зі звичайними воєнними діями. Після підписання договору між Росією та США про подальше скорочення та обмеження стратегічного наступального озброєння (New START) у квітні 2010-го, завдяки якому вдалося зменшити кількість ядерних боєголовок і пускових установок, подальші спроби Барака Обами досягти нових домовленостей у цьому питанні наштовхувалися на опір. Деякі наближені до Кремля російські аналітики пропонували Москві повністю вийти з договору про заборону випробувань ядерної зброї в Арктиці й провести там демонстративні випробування, аби показати, що Росія готова використати її, якщо НАТО загрожуватиме кордонам РФ.

Читайте також: Хвороби імперії

Зрозумівши, що співпраця з Білокам’яною не вийде за певні рамки, Обама вирішив наполягати на ударі по режиму Башара Асада у відповідь на застосування ним хімічної зброї проти мирного населення Сирії. Постійний представник США в Раді Безпеки ООН Саманта Павер звинуватила Росію в тому, що та тримає Раду в заручниках, оскільки постійно блокує резолюції щодо Сирії. Рішення американського президента обійти Організацію Об’єднаних Націй спровокувало серйозні погрози з боку Москви. А його заява напередодні саміту Великої двадцятки в Санкт-Петербурзі про те, що Асад не може повернути легітимність у країні, де вбив десятки тисяч представників свого народу, ще більше налаштувала Путіна проти воєнного втручання. Адже відповідальність за ті жертви лежить і на російському лідерові, який до останнього підтримує режим сирійського диктатора.

Москва традиційно виступає з роздутими погрозами, коли зачіпаються її стратегічні інтереси. Сирія – найближчий союзник РФ на Близькому Сході й життєво необхідний об’єкт для транслювання її впливу. За правління Путіна відносини Росії з режимом Асада розквітли, оскільки в сирійському портовому місті Тартус розташована остання російська військово-морська база на Середземному морі, а Кремль подарував Дамаску майже три чверті його боргу, щоб забезпечити собі прибуткові замовлення на постачання зброї. За останні роки Росія продала зброї, протитанкових ракет і ракет класу «земля – повітря», а також винищувачів МіГ-29/31 на більш як $1 млрд.  

Понад те, Кремль розглядає і Сирію, і Іран як важливі буфери спротиву західним інтересам та присутності в регіоні Сполучених Штатів. Росію турбує не лише потенційне витіснення Сирії як її ключового союзника з Близького Сходу, а й те, що Вашингтон більше не вбачає в Москві важливого партнера. Навіть якщо заплановані авіаудари по Дамаску навряд чи допоможуть скинути Асада, РФ не схоче осоромитися через кричущу безсилість, як в Іраку та колишній Югославії. Після інтервенції НАТО в Косові 1999-го та проголошення його незалежності 2008-го Москва вторглася до Грузії і розділила країну, аби продемонструвати, що залишається ключовою потугою. Якщо американська військова авіація вдарить по Дамаску, Кремль шукатиме нові способи довести власну значущість і нашкодити інтересам США.

Читайте також: Російська економіка скочується до рецесії

Москва не кидатиме безпосередньо воєнний виклик Сполученим Штатам, але спробує завдати максимальної політичної шкоди й здобути оптимальні дивіденди. Окрім жорсткої дипломатичної критики США та поведінки самопроголошеного «лідера всіх незалежних держав», на які начебто посягає американський імперіалізм, Білокам’яна буде змушена вдатися до дій, які точно помітять у Білому домі. 

Росія, вочевидь, надалі підтримуватиме Дамаск, продаючи йому сучаснішу зброю і систему ПРО, які забезпечать виживання режиму Асада. Крім того, вона може посилити Іран, основного союзника Сирії в регіоні, продаючи зенітно-ракетну систему С-300 і паралельно блокуючи будь-який тиск ООН на Тегеран у питанні його ядерних програм. До того ж РФ шукатиме альтернативні «слабкі місця», де Сполученим Штатам можна кинути виклик і нашкодити й водночас не спровокувати прямого воєнного протистояння.

Виклики Росії

Крім Близького Сходу градус відносин між Вашингтоном і Москвою випробовуватимуть ще три регіони: Центрально-Східна Європа, ширша Європа й Арктика. Міністерство закордонних справ РФ заявило, що будь-яке втручання Заходу в Сирії серйозно зашкодить її відносинам з усіма країнами – членами НАТО, зокрема в Центрально-Східній Європі. Що це може означати на практиці? Найімовірніше, будуть скасовані будь-які зустрічі між Альянсом і Росією, а риторика стане напруженішою. Крім того, не виключено, що Москва зробить інтенсивнішими військові навчання «Запад-2013», що відбудуться наприкінці вересня, і відпрацює війну з країнами Балтії та Польщею, таким чином посиливши загрози для членів НАТО. У найгіршому разі вона може розв’язати «сирійський прецедент» на території колишнього Радянського Союзу та в Центрально-Східній Європі.

Читайте також: Сирійські страхи Путіна

Завідувач відділу Прибалтики Інституту країн СНД Міхаїл Алєксандров запропонував російській владі відрядити військових до Естонії, Латвії та Литви у відповідь на «американську агресію» проти Сирії. Ще він стверджує, що Москва повинна відновити військовий контроль над Південним Кавказом. Дислокація сил там, де Росія начебто має стратегічну перевагу, мала б показати Заходу, що будь-яка атака проти Сирії дорого коштуватиме. 

Навряд чи Кремль вдаватиметься до таких прямих воєнних дій, оскільки Путін захоче перевірити, наскільки реалістичними є плани НАТО захищати своїх нових членів у надзвичайних умовах. Попри це, Білокам’яна може збільшити тиск, щоб підірвати безпеку своїх сусідів, яких вважає надто близькими до Вашингтона. Серед можливих заходів – розміщення ракетних комплексів «Іскандер» і концентрація військових сил поблизу кордонів Естонії, Латвії чи Литви, участь у кібератаках проти їхніх національних урядів, розпалювання міжетнічних конфліктів у країнах Балтії руками своїх представників у російських меншинах та згортання поставок туди енергоносіїв. Щоб підкреслити агресивну військову позицію, Москва будує нову авіабазу в Білорусі, яка в майбутньому має стати важливим майданчиком для військових навчань і потенційних бойових операцій. 

Будь-яка з цих дій потягне за собою реакцію США. Вразливі до агресії Росії країни в такому разі звернуться по допомогу до Вашингтона, щоб захистити власну незалежність. Тоді Обамі доведеться робити конкретні кроки, адже його бездіяльність була б сигналом про те, що Білий дім не може відстояти наймолодші демократії Європи і союзників Північноатлантичного Альянсу. Останні прагнутимуть проведення регулярніших навчань НАТО, а також збудувати ефективні національні системи ПРО на додачу до американської інтегрованої системи «Іджис» (Aegis Ballistic Missile Defense System). Остання має захищати від потенційних небезпек із боку Ірану та інших режимів, що мають ядерні амбіції, а навчання повинні бути надійним запобіжником воєнної агресії з боку Росії.

Решта Європи – другий майданчик американсько-російського протистояння, і деякі лідери Конгресу США хочуть, щоб Вашингтон мав набагато більше амбіцій із цього приводу. Сенатори-республіканці Джон МакКейн і Ліндсі Ґрем, наприклад, закликають надати Грузії членство в НАТО вже на наступному саміті 2014 року. Адміністрація Обами не обіцятиме зробити це, але й далі розвиватиме військові зв’язки з Тбілісі й має допомогти грузинській владі сучасно озброїтися на випадок, якщо тій доведеться захищатися від нападів РФ. 

На передовій майбутніх конфронтацій із Москвою опиняться й Україна з Молдовою. Кремль посилив тиск на Київ і Кишинів, щоб ті відмовилися від інтеграції до ЄС на користь російської орбіти й Митного Союзу. Білокам’яна протистоїть будь-якому руху пострадянських держав у напрямку Брюсселя з трьох причин. По-перше, євроінтеграція підірве проект євразійського возз’єднання під проводом Росії. По-друге, вона забезпечить цим країнам кращий захист від політичного та економічного тиску з боку РФ. По-третє, кине виклик непрозорим бізнес-інтересам Кремля, зав’язаним на корупції та криміналі. У випадку України Москва посилить економічний та енергетичний шантаж ближче до зими. Щодо Молдови, то тут до економічних та енергетичних санкцій може додатися явна підтримка розділення країни через формальне визнання незалежності Придністров’я, як у випадку з Абхазією та Південною Осетією в Грузії. 

Президент Вірменії Серж Сарґсян нещодавно оголосив, що його країна має вступити і до Митного Союзу, і до Євразійського. У такому разі її рух до асоціації, вільної торгівлі та лібералізації візового режиму з ЄС припиниться. Європосадовці називають тиск Путіна на Єреван відкритим шантажем і ворожим кроком, орієнтованим на саботаж Вільнюського саміту в листопаді. Є побоювання, що успіх у відносинах із Вірменією додасть Москві впевненості, що аналогічна політика спрацює і в Україні та Молдові. 

Вашингтон може зіткнутися з необхідністю допомогти захистити незалежність європейських держав, що балансують між демократією й авторитаризмом, цілісністю та роз’єднанням, європеїзацією і євразіацією. Перед Обамою постане непросте випробування спроможності США, НАТО і ЄС співпрацювати ефективніше задля зміцнення суверенітету східноєвропейських країн. Для цього Заходу доведеться значно більше інвестувати в безпеку, демократію та інституційний розвиток держав, які сусідять із Росією і які опинилися в скруті.

Крім того, Вашингтону слід готуватися до нової холодної війни в Арктиці, де внаслідок глобального потепління відкриються морські шляхи й доступ до енергоресурсів, а водночас і потенціал для нових конфліктів. За оцінками Геологічної служби США, в Арктиці є 13% нерозвіданих світових запасів нафти й 30% – природного газу. Подальше підвищення температур і танення морської криги відкриють регулярні морські шляхи, а відтак в умовах конкуренції постане необхідність контролю, охорони кордонів і військових ресурсів. 

Таким чином, воєнна активність в Арктиці посилюється. Ключовими гравцями тут є РФ, США і Канада. Росія, третина території якої лежить за полярним колом, бореться за статус супердержави в цьому регіоні найагресивніше: перебудовує військові потужності й нарощує бомбардувальне та підводне патрулювання. Кроки Москви переконали інші арктичні держави відновити регіональні військові навчання, які ті припинили або обмежили після розпаду Радянського Союзу. У березні минулого року Норвегія провела один із найбільших в історії Арктики маневрів: у навчанні Cold Response взяли участь 16,3 тис. вояків із 14 країн. Вони готувалися до найрізноманітніших операцій – від запеклого бою до терористичних загроз. Москва побачила в цьому провокацію і доказ того, що НАТО прагне посилити власні позиції в Арктиці. Відтоді військові навчання провели ще США, Канада і Данія. Вони є підготовкою до можливих конфронтацій із Росією, особливо якщо Білокам’яна плекатиме свої гіпертрофовані територіальні та морські амбіції.

Читайте також: Що цікавить Путіна в Ірані

Що робити з Росією?

Адміністрація Обами не поспішає повертатися до терміна «холодна війна» з двох причин. По-перше, на відміну від колишнього СРСР, Росію вона не вважає своїм основним стратегічним противником на світовій арені. Кремль уже не може ані мати вплив на всі континенти через численних регіональних агентів, ані запропонувати ідеологічну чи політичну альтернативу західній демократії та капіталізму. По-друге, Вашингтон переконаний, що не варто жертвувати деякими напрямами співпраці з Білокам’яною через нинішнє охолодження між державами. 

Тому Білий дім намагається уникати відкритої конфронтації, хоча й не поступається фундаментальними інтересами Сполучених Штатів. Час від часу він просто ігноруватиме фактор Москви, якщо відчуватиме потребу діяти так, як раніше Адміністрація Буша-молодшого. А іноді йому доводитиметься утверджувати свою владу, щоб відрадити РФ від руйнівного втручання. Бажано, щоб при цьому Вашингтон не надто вірив у нібито «спільні інтереси», в яких Кремль на кожному кроці вбачає змови проти Росії і намагається перешкодити НАТО й США.

У зовнішній політиці Москви є ще один неприємний момент. Замість того щоб перейматися дедалі серйознішими економічними, соціальними, етнічними та регіональними проблемами РФ, Кремль розпалює ворожість до меншин, іноземців та Сполучених Штатів. Наступ на свободу слова і громадські організації – частина глобальнішої стратегії, спрямованої на збільшення підтримки Путіна в серці Росії, однак цим навряд чи вдасться приховати те, що країна скочується до нестабільності. Наступного року роль зовнішнього цапа-відбувайла в політичній драмі, що розгортається в РФ, може ще посилитися. Хоча її нинішня військова міць уже не така, як за радянських часів, вона все ж може дестабілізувати ситуацію в разі нових політичних потрясінь і потенційних територіальних розколів у країні, про що відкрито каже дедалі більше російських аналітиків.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено