Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 вересня, 2013   ▪   Наталя Гуменюк   ▪   Гаага   ▪   Версія для друку

Ширін Ебаді: «Уряд є легітимним, якщо, здобувши владу, керує країною на засадах верховенства права, які співвідносяться з правами людини»

Ширін Ебаді – іранська правозахисниця, яка 2003-го отримала Нобелівську премію миру за виборювання прав жінок, захист дітей, національних та релігійних меншин. У 2009-му вперше в історії цю нагороду конфіскувала влада держави, звідки походила лауреатка. Це сталося після того, як Ебаді підтримала хвилю протестів проти фальсифікації президентських виборів.
Матеріал друкованого видання
№ 35 (303)
від 29 серпня, 2013
Ширін Ебаді: «Уряд є легітимним, якщо, здобувши владу, керує країною на засадах верховенства права, які співвідносяться з правами людини»

Відтоді вона живе й працює в Лондоні, зберігаючи тісний зв’язок зі своєю країною. Журнал Forbes уключив її до сотні найвпливовіших жінок усіх часів. Ебаді – справжня ікона для багатьох представниць мусульманського світу. Тиждень зустрівся з лауреаткою Нобелівської премії миру в Гаазі на IV Всесвітньому форумі верховенства права.

У. Т.: Юрист за освітою, свого часу ви стали першою жінкою-суддею в Ірані. Як опинилися в лавах критиків режиму?

– Я була найкращою студенткою на юридичному факультеті й 1975-го таки стала першою жінкою-суддею в Ірані. Коли почала працювати, мені здавалося, що мої колеги, юристи, адвокати – всі до одного чоловіки – сумнівались у моїх здібностях. Лише через кілька років на цій посаді мені вдалося розвіяти їхні сумніви й довести, що я не гірша за них і достойна свого місця. Мої юридичні статті привертали чимало уваги, я очолила президію суддів Тегерана, мені передрікали блискуче майбутнє. Та після революції 1979-го пояснили, що іслам забороняє жінкам працювати суддями, тож я маю залишити посаду. Мене зробили секретарем суду, президією якого я керувала, і після цього я вирішила звільнитися, хоча до сьогодні мені надзвичайно подобається робота судді. Утративши улюблену професію, я того-таки дня вирішила, що моя дальша діяльність має змінювати суспільство. Спершу почала писати книжки, їх перекладали англійською та французькою. Згодом відкрила власну юридичну практику і взялася захищати жертв насильства. Потроху ставала відомою за межами країни, аж ось у 2003-му мені присудили Нобелівську премію миру. Мою промову на врученні нагороди показували в усьому світі, через супутник її могли дивитись і в Ірані. Я була певна, що її почув і міністр юстиції. Тоді мені думалося: ось день, на який я чекала. Дуже хотіла, щоб він думав: «От, якби ми свого часу не звільнили Ширін, серед нас була б суддя – нобелівська лауреатка». Насправді я веду до іншого: кожен програш може виявитися початком майбутньої перемоги.

У. Т.: Вас уважають чи не найбільшою захисницею прав жінок у світі, не лише в Ірані. Хтось скаже: у світі стільки проблем, чому саме це для вас пріоритет?

– Я уточню, що моя боротьба – це не змагання з чоловіками за те, в кого більше прав і влади. Світ має позбутися патріархальної культури нерівності, яка обмежує права половини людства. Я не критик ісламського суспільства. Коли мені сказали, що жінка неспроможна на суддівство, посилаючись на релігійний канон, я відповіла, що це маячня. У законах шаріату про це не йдеться. До речі, в деяких ісламських країнах є жінки-судді. Фундаменталісти трактують релігійні тексти таким чином, щоб узгодити їх зі своєю метою.
У деяких випадках, щоб зафіксувати рівність жінок, треба вдатися до дій на випередження. Зокрема, вважаю, що їхню участь у прийнятті найважливіших рішень має бути гарантовано Конституцією. Так, в Афганістані встановили квоти, які дали їм змогу бути обраними до парламенту. Хоч поки що вони й не мають стільки важелів впливу, як чоловіки, їхня присутність сама по собі важлива.

У. Т.: Ви є одним із найсуворіших критиків іранської влади. У чому вбачаєте її найбільшу проблему?

– Це насамперед політична структура держави. Якщо ми житимемо й далі за чинною Конституцією, то сподіватися на зміни годі. Гадаю, єдиний вихід – продовжувати тиск на владу й домагатися поступок. Як правозахисник я за будь-яких умов виключаю і заперечую насильницький спосіб повалення режиму.

У. Т.: В Ірані нещодавно обрали нового президента Гасана Ругані, якого вважають більш поміркованим за його попередника Магмуда Агмадінежада. Чи сподіватися змін?

– Я на якісь позитивні зрушення не сподіваюся. Насправді президент Ірану не має багато влади. Вона вся сконцентрована в руках верховного лідера аятоли Алі Хаменеї. Дивіться, Іран посідає друге місце після Китаю за кількістю виконаних смертних вироків. І відколи президентом став Ругані, за офіційною статистикою, вже позбавлено життя понад 30 осіб. Деякі з цих страт були публічними, виконували в такий спосіб, щоб настрашити людей.

У. Т.: Чому ж тегеранці масово святкували перемогу Ругані й населення вийшло на вулиці на його підтримку?

– Люди були щасливі принаймні тому, що цього разу чесно порахували голоси. І, до речі, це було зроблено через тиск суспільства, який влада відчула під час протестів 2009-го. Ті виступи не були марними. Та фундаментальних змін від Ругані чекати годі, він (навіть якщо цього захоче) не має легальних важелів впливу. Через те саме реформувати систему не спромігся Хатамі, попередник Агмадінежада. Так, наш президент обраний, але це не є ознакою демократії. Як ми бачимо, важливі не самі вибори, а контекст, у якому вони відбуваються, точніше те, чи співпрацює більшість із меншістю. Уряд є легітимним, якщо, здобувши владу, керує країною на засадах верховенства права, які, своєю чергою, співвідносяться із правами людини. Легітимізації лише через урни для голосування замало. Ми бачили, як президентом Єгипту став Могаммед Мурсі. Але тамтешнє суспільство згодом виступило проти, бо його правління йшло в розріз із додержанням прав людини та верховенством права. Особисто я ніколи не підтримувала військових, але важливо усвідомлювати: переможець не повинен робити все, що захоче. Те саме відбувалося в Ірані 1979-го. Тоді понад 90% населення симпатизувало ісламській революції. Це були представники всіх верств суспільства. Та хіба вони дали право ісламістам обмежувати свободи жінок і до смерті забивати їх камінням?

У. Т.: Закордонним журналістам складно працювати в Ірані, а ще складніше виїхати за межі столиці. Навіть ліберальні тегеранці погоджуються, що глибинка там доволі консервативна й підтримує владу…

– Не згодна. Проблеми регіонів (це стосується й сіл, і містечок) – бідність і високий рівень безробіття. Ці економічні негаразди змушують населення бути незадоволеним нинішньою владою в Ірані.

У. Т.: Які реальні механізми підтримки прав жінок у суспільстві?

– Насамперед фінансова самостійність. Жодна жінка у світі не почуватиметься впевнено, якщо залежатиме від чоловіка чи батька у своїх найменших потребах. Жінкам треба допомагати знаходити роботу. В деяких країнах дівчата формально добре освічені, але доступу до ринку праці не мають. Погляньмо на Об’єднані Арабські Емірати, де існує прірва між кількістю випускниць університетів узагалі й тих, які влаштувалися на роботу. Виходить, що жінки з науковими ступенями лишаються залежними від чоловіків. Усе це множиться на формування образу жінки як істоти, неповноцінної змалку. Принаймні в наших шкільних підручниках вона завжди на кухні, а чоловік на заводі. І хоча саме жінки – основні жертви патріархального устрою, вони і є його апологетками. Ще з дитинства дів­чат треба виховувати на принципах рівності.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено