Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 серпня, 2013   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Епоха секуляризму. Соціолог релігії Хосе Казанова про сучасні трансформації секуляризму в світі та унікальне місце України на релігійній мапі Європи

На думку знаного у світі соціолога релігії Хосе Казанови, який усе своє наукове життя присвятив дослідженню секулярності, питанням церкви та глобалізацїі, однією із запорук установлення принципів ліберальної демократії є релігійний плюралізм.
Матеріал друкованого видання
№ 33 (301)
від 15 серпня, 2013
Епоха секуляризму. Соціолог релігії Хосе Казанова про сучасні трансформації секуляризму в світі та унікальне місце України на релігійній мапі Європи

Україна в цьому плані є унікальною країною, де різні течії змушені боротися за вплив і паству. Цілком можливо, що саме такий стан речей порятує її від імперських зазіхань та монополізації релігійного простору країною-сусідкою.

У. Т.: 20 років тому теорія секуляризму була дуже популярною і мало не мейнстримною. Чому сьогодні говоримо про «іншу» секуляризацію? Чи можна передбачити, що буде з цим трендом?

– Нині спостерігаємо продов­ження секуляризації західноєвропейських суспільств, розпочатої кілька десятиліть тому. В США ці процеси відбуваються інакше, тож можна казати про так звану американську винятковість. Були очікування, що решта світу стане модерною за зразком Західної Європи і настільки само секулярною. Одначе вона, стаючи дедалі більш модерною, не секуляризується. Навпаки, в останні 20–40 років всюди помітно релігійне відродження, релігія набуває підкреслено публічної ролі. Я стверджую, що переломним моментом у цьому сенсі був 1979-й. Саме тоді мали місце ісламська революція в Ірані, виступ Кароля Войтили (Папи Івана Павла ІІ), візит якого в Польську Народну Республіку став одним із пускових механізмів розгортання антикомуністичного руху «Солідарність». Того ж таки року відбулася Сандіністська революція в Нікарагуа, пов’язана зі звільненням католицького кліру, який потерпав від режиму Сомоси, а також активізувалися фундаменталістські християнські рухи у США, які заявили про себе публічно під час виборчого процесу, зокрема в кампанії Рональда Рейґана. Отже, головні релігійні трансформації сталися скрізь: у країнах першого світу (як-от Америка), другого (СРСР та соціалістичний табір) і, нарешті, в Ірані, державах Латинської Америки тощо. Відтоді й бачимо взаємозалежність релігії та політичних процесів, а також активізацію різноманітних відповідних рухів. Отже, європейська модель розвитку є унікальною, і якщо не стверджувати, що модернізація обов’язково спричинить секуляризацію, то маємо дві альтернативні версії розвитку.

В Україні розвивається модель релігійного плюралізму, структурно ближча до  американського, ніж до європейського зразка

У. Т.: Ви торкнулися питання кореляції процесів модернізації та секуляризації. Чи можна сьогодні говорити про різновиди останньої в сучасному світі?

– Секуляризм має як мінімум два значення. Перше стосується тривалого історичного процесу і вписується в концепцію про світ як такий, що спирається на досягнення сучасної науки й технологій, де не потрібно Бога. Концепції соціального устрою, демократичного ладу, ринкової економіки, публічної сфери – все це гори­зонтальні форми соціалізації індивідів, які ус­відо­м­лю­ють свій інтерес і моральний порядок яких заявляє про право на жит­тя, рівні­­сть і щастя. Це модерні секулярні структу­­ри, адже вони не передбачають присутності Господа. Побутувала дум­­ка: якщо люди живуть із такими іманентними структурами, то це автоматично означає, що вони обходяться без релігії. Як на мене, це має важливий наслідок для Європи, бо фактично інституціоналізація секулярної царини та її диференціація відбулися в цій частині світу. Відтак населення Західної Європи ви­явилося знецерковленим і практично перестало ходити до храмів. Контекст був такий, що ці іманентні структури чітко глобалізувались, і більш секулярним став увесь світ, навіть Саудівська Аравія, адже там є ті самі технології та погляди, що і в західних суспільствах.

Водночас треба розуміти, що мова не про необхідний, але про тривалий процес із масою різних можливостей. Частина з них виключає релігію, а інша, навпаки, утверджує. Західна Європа подає приклад секуляризації з нерелігійною іманентною структурою, а США типізують таку саму модель, тільки релігійну. Я порівняв кілька католицьких суспільств, зокрема у Квебеку, який наслідував західноєвропейську модель, та Бразилії, що в цьому випадку пішла шляхом США. В Азії Індія ближча до американської моделі, а Китай наслідує протилежну їй європейську модель секуляризації. Отже, як бачите, маємо дві альтернативи, і навіть у них є безліч варіацій.

Релігія трансформуватиметься, бо їй доведеться відповідати на кризові виклики

Якщо говорити про країни, утворені після розпаду СРСР, то й тут відразу видно кілька варіацій. Східна Німеччина обрала найрадикальнішу із форм західноєвропейського секуляризму. Польща на США не скидається бодай тому, що в ній немає релігійного плюралізму: там панує одна релігія, і про секуляризм говорити важко. Україна – чи не єдине європейське суспільство, яке наслідує північноамериканську модель, а Росія навертається до реконфесіоналізації. Це свідчить, що деякі пострадянські суспільства, які стали на шлях трансформацій, переходу до ліберальної ринкової економіки, демократизації державного ус­т­рою та відкриття публічного простору, мають надзвичайно різноманітні опції та можливості. Але тут слід говорити ще і про неоднакову релігійну динаміку. Зауважу, що вона не конче пов’язана з модернізацією, бо і в цьому випадку є низка різних можливостей.

У. Т.: Після цьогорічних протестних акцій у Туреччині ЗМІ зазначали, що там відбулася м’яка секулярна революція. Проти чого все ж таки виступали курди, алавіти, суніти й представники інших етноконфесійних груп турецького суспільства: проти посилення ісламізму стараннями нинішнього прем’єр-міністра Ердогана чи політичної моделі, яку він нав’язує?

– Туреччина повстала проти тиранії більшості, такого типу демократії, коли способом голосування обирають провладну більшість, яка жодним чином не захищає ліберальних прав меншин та окремо взятих індивідів.

Чого конкретно турки хочуть позбутися – ісламізму чи авторитаризму? Як на мене, вони виступили проти стилю правління Реджепа Ердогана, бо він вірить, що демократія означає просту владу більшості й аж ніяк не повагу до прав меншин та ліберальних свобод. Таким чином, маємо групу людей, не обов’язково секуляризованих, які мобілізуються проти нинішнього правителя, з огляду на його авторитарну особистість і мажоритарну концепцію демократії. Тут ідеться не про секулярне відкидання ісламу, а про демократичну критику й заперечення авторитарної концепції Ердогана. Звичайно, якби зараз відбувся плебісцит, то цей очільник владного кабінету переміг би знову. Однак демократія сучасного типу аж ніяк не є плебісцитною, це не мажоритарне правління, а фундаментальний захист прав меншин і окремих індивідів. Це те, чого Ердоган не розуміє. Отже, в підсумку маємо не боротьбу секуляризму проти ісламу, а зіткнення ліберальної демократії та авторитарного правління, зав’язаного на плебісцитній мажоритарній демократії.

У. Т.: Яку роль, на ваш погляд, відіграє національна церква у сучасній Європі? Зокрема, ірландці, поляки, а зрештою, і українці всіляко намагались і досі намагаються створити саме її. Чи в цій ситуації передусім ідеться про один із проявів легітимізації себе на європейській мапі як незалежних державних утворень?

– Тут мова про підходи до злиття й розчеплення церкви, держави та нації, які є більш релевантними для того, щоб зрозуміти різноманіття відповідних європейських зразків. Чому Чехія значно секулярніша, ніж Польща? Ми говоримо про два католицькі, слов’янські й посткомуністичні суспільства. Одне з них дуже релігійне, а друге найсекулярніше в Європі. Чому Франція секулярна, а Італія все ще залишається країною з одним із найвищих рівнів релігійності на континенті? Можна також порівняти Нідерланди, кальвініст­сь­ко-католицьку державу, зі схожою за релігійною структурою Швейцарією. Два однаково модернізовані суспільства, але одне з них є доволі релігійним, а друге, за великим рахунком, секулярне. Як на мене, то динаміка відносин між церквою, державою і нацією впливає на те, як саме вони розвиваються. Відмінності в цьому краще пояснюють ситуацію, ніж просто рівень модернізації тієї чи тієї держави або суспільства. Для розуміння релігійності Європи дуже важливо бачити такий тип кореляцій, як злиття, конфлікти, поділ сфер між світською і церковною владою, проекти національних держави й церкви тощо.

В Україні, звісно, такі проекти були, однак вони не могли реалізуватися через імперський контекст Росії. Поділ регіонів єдиної нації між кількома державами, її розірваність зумовили дуже специфічну православну конфесіоналізацію і створили передумови для українського на­ціо­налізму.

У. Т.: Чи не першим із соціологів світу ви заговорили про унікальність позиції України на релігійній мапі світу. У чому вона виявляється?

– Почну здалеку. У Речі Посполитій діяла так звана Вестфальська модель, окреслена словами «чия влада, того й віра». Цей процес усюди вів до релігійної гомогенізації. Протестантська Північ, католицький Південь, три біконфесійні суспільства у Нідерландах, Швейцарії та Німеччині – такий тоді мала вигляд релігійна карта Західної Європи. Річ Посполита, до складу якої входили українські землі, єдина з держав Європи була на той час неконфесійною і релігійно негомогенною, бо мала прусську лютеранську аристократію, польсь­ко-литовську католицьку шляхту і православні козацькі еліти. До того ж це було місце, куди втікали євреї та представники різних течій і напрямів протестантизму. На теренах Речі Посполитої хвилеподібно відбувалися процеси конфесіоналізації та секуляризації, і лише після Другої світової війни, зі зміною кордонів та складу населення, набуття ним етнічної однорідності в Польщі вперше склалися передумови для гомогенної конфесіоналізації. В Україні такого не відбулося. Проблеми з утвердженням автокефалії місцевої православної церкви у цьому контексті спричинилися до того, що країна набула американської моделі й сучасного вигляду свого релігійного ландшафту.

Кожне європейське суспільство базується на уявленнях, що існують одна національна церква та група релігійних меншин. На Півночі континенту маємо лютеранську церкву, яка є національною, і невеликі групи католиків, юдеїв та ін. На Півдні – католицьку в ролі національної і так само групу релігійних меншин. Ідеться про модель «церква і секти» (тобто релігійні більшість і меншість). Є ще кілька проміжних європейських суспільств без однієї панівної національної церкви, де натомість існують дві: лютеранство (або кальвінізм) та католицизм, які змагаються між собою. Хоча й тут бачимо структуру із двох домінантних церков та низки релігійних меншин. На противагу європейській модерній схемі функціонує американська, яка називається деноміналізмом. Це мій термін, який я застосував на позначення того явища, коли в державі немає єдиної провідної церкви, а всі релігійні течії є рівноцінними. На мій погляд, в Україні розвивається саме модель деноміналізму, структурно ближ­ча до американського, ніж до європейського зразка. Українське суспільство – єдине в Європі, яке не має релігійної більшості, домінантної церкви, яка стверджувала б, що репрезентує більшість громадян. Ви маєте щонайменше три православні церкви, дві греко-като­лицькі, римо-като­ли­ків, протестантів різних ґатунків, мусульман, юдеїв, новітні релігійні рухи. Тут ідеться про випадок плюралізму та зростання різних релігійних груп.

У. Т.: У світі не втомлюються говорити про кризу й мало не смерть релігії, принаймні в Європі. Зі сказаного вами випливає, що робити такі висновки ще зарано?

– Не можу передбачити, в якому напрямі розвиватимуться ті чи ті процеси. Як на мене, йтиметься про дуже різноманітні шляхи розвитку, а не якийсь один конкретно визначений. Справді, криза релігії відбувається, однак це веде ще й до її трансформації. У сучасному світі традиційна релігія може зникнути, бо криза модерності провокує і її кризу. Це можлива теорія. Одначе я стверджую, що релігія видозмінюватиметься, бо муситиме відповідати на кризові виклики. Буває, це приводить до інновацій. Те, що нині відбувається в Україні, є відповіддю на кризу модерних секулярних суспільств. Релігійний плюралізм і конкуренція є варіантами відповіді на кризу модерності. Таким чином, Україна – це виняток із загальноєвропейської практики, який іще раз доводить, що релігійний ринок може демонструвати відмінну динаміку в різних точках планети.

У. Т.: Чи можна стверджувати, що конфесійний плюралізм має велику цінність і вагоме значення для сучасної України не лише в контексті релігійного життя, а й у вимірах політичного та культурно-цивілізаційного розвитку?

– Такий стан речей у вашій державі робить проект єдиної церкви достатньо проблематичним. Знаю, що національна гордість багатьох українців вимагає створення її як об’єднавчого чинника, здатного сприяти утвердженню сильної незалежної держави. Якщо вона (але без демократії та плюралізму) – це те, чого ви справді хочете, то національна церква є найкращим шляхом у такому випадку. Плюралізм релігійних груп автоматично не гарантує демократії, проте він є живлющим ґрунтом для демократичної плюралістичної держави, адже ніхто не зазіхатиме на позицію єдиної можливої більшості. Та навіть за цих умов сьогодні в Україні бачимо низку антидемократичних процесів. Утім, я і не говорив, ніби релігійний плюралізм стовідсотково забезпечує ліберальну демократію. Він дає можливість ширшого вибору, є своєрідною перешкодою для форми правління, базованої на мажоритарній владі в гомогенному релігійному суспільстві. Ідея демократичної держави із плюралістичним громадянським суспільством тут превалює над ідеєю національної більшості, яка всім керує. Однак для забезпечення сильної національної влади церква переважної частини соціуму є найкращим засобом.

Якщо говорити про можливі імперські зазіхання Росії, то Україна здатна протиставити її авторитарному проектові свій проект плюралістичного демократичного громадянського суспільства, який не роз’єднує різних груп соціуму, а навпаки, згуртовує його під стягом рівних прав та вигод. Те, що грає на руку Україні, – це цілковито плюралістична демократія.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено