Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 серпня, 2013   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Час повертатися до Східної Європи

Барак Обама відмовився від зустрічі з Владіміром Путіним, яка мала відбутися на початку вересня в Москві та під час саміту Великої двадцятки в Санкт-Петербурзі того самого місяця. Натомість заплановано активізацію контактів із балтійськими та скандинавськими союзниками США.
Матеріал друкованого видання
№ 33 (301)
від 15 серпня, 2013
Час повертатися до Східної Європи

Експерти, зокрема директор московського підрозділу фонду Carnegie Endowment Дмітрій Трєнін, говорять про формальне завершення політики перезавантаження з Росією, яку Обама задекларував після обрання президентом США 2009 року. Його критика конфронтації з Москвою часів Буша-молодшого, апогеєм якої стали воєнна інтервенція Росії в Грузії та введення кораблів США з крилатими ракетами до Чорного моря, була однією з ключових тем передвиборчої кампанії нинішнього очільника США. Однак, як і у випадку «нової східної політики» Януковича, перезавантаження Обами від початку було приречене на провал, оскільки причина різкого погіршення відносин із Москвою 2008 року полягала не в Буші, Ющенкові чи Саакашвілі, а в Путіні. А розрахунок на те, що президентство Дмітрія Мєдвєдєва означатиме реальну зміну центру прийняття рішень у Росії, не виправдався з огляду на те, що реальний контроль над ситуацію там залишається за закритою корпорацією «КГБ», яка живе ностальгією про «старі добрі» радянські часи, вважає розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття», що ставить за першочергову мету свого правління подолання її наслідків, відновлення Росії як наддержави та реванш за поразку в першій холодній війні у ході другої, яка може «холодною» фазою і не обмежитися.

Формальним приводом для «паузи» (як висловився Обама) у політиці перезавантаження стало те, що 1 серпня РФ надала тимчасовий притулок колишньому працівникові ЦРУ Едварду Сноудену, якого звинувачують у поширенні таємної інформації. Втім, у США не приховують, що насправді той став лише приводом, справжня причина – провал політики перезавантаження як такої, а відтак і брак перспективи досягнути бодай якихось зрозумілих результатів у разі продовження компромісної тактики щодо путінської Росії. «Нам доречно взяти паузу, поглянути по-новому, в якому напрямку рухається РФ, якими є наші інтереси, і таким чином відрегулювати відносини, щоб ми робили те, що добре для США і, можливо, для Росії», – зазначив американський президент під час своєї прес-конференції 9 серпня. Таке рішення закономірне, хоч і запізніле. Адже Москва від початку не приховувала, що сприймає перезавантаження, запропоноване Обамою, як фактичну згоду на відступ США від зайнятих раніше позицій на пострадянському терені після «чіткого попередження» у вигляді спецоперації проти Грузії 2008-го. І навіть більше – як можливість посилення своїх позицій в інших регіонах, на вплив у яких колись претендував СРСР. В опублікованій 3 жовтня 2011 року в газеті «Известия» статті «Новий інтеграційний проект для Євразії – майбутнє, яке народжується сьогодні» президент РФ чітко вказав, що наступним кроком після створення Євразійського союзу має стати формування багатополярної континентальної Євразії. Причому, як свого часу висловився Путін, вплив «зовнішніх сил» (із прозорим натяком на Сполучені Штати) звідти має бути витіснений, а російськоцентрична структура на пострадянському терені відігравати ключову роль своєрідної зв’язки між Європою та Азією (для початку Китаєм та Азійсько-Тихоокеанським регіоном). Наразі найочевиднішим виявом цієї стратегії витиснення США з Євразії стала позиція РФ щодо розміщення в Європі ПРО та підтримки режиму Асада в Сирії: у вищеозначеному контексті її навряд чи варто розглядати як «оборонну», а більше як явний симптом нової наступальної стратегії на витіснення Сполучених Штатів із Євразії.

Перші сигнали усвідомлення Сполученими Штатами реваншистських претензій Росії і невдоволення ними почали з’являтися синхронно з поверненням Путіна на посаду президента і пов’язаними із його новими ініціативами загрозами. На високому офіційному рівні вперше про вичерпаність перезавантаження заговорила тоді держсекретар США Гілларі Клінтон на початку грудня 2012 року – під час саміту ОБСЄ в Дубліні вона відзначила «зсув у бік повторної совєтизації регіону. Тільки це не називатиметься Радянським Союзом. То буде Митний союз, або союз країн Євразії, або щось у цьому роді. Ми точно знаємо, якою буде їхня мета, тому намагаємося продумати всі способи сповільнити той процес або не дати йому відбутися». У межах перезавантаження досягнути цього неможливо, адже Росія за аналогією з гітлерівською Німеччиною 1930-х років сприймає таку політику як заохочення до дій, зумовлене схожим відчуттям провини окремих кіл на Заході за «надмірне приниження» цього разу вже РФ після завершення холодної війни. Користуючись моментом, Кремль дедалі менше приховував свої претензії. Останнім прикладом стали нещодавні відповіді Дмітрія Мєдвєдєва в інтерв’ю грузинському каналу Руставі-2, у якому він фактично взявся погрожувати Грузії «та іншим державам» на випадок бажання знову спробувати приєднатися до НАТО, а також висловив невдоволення членством в Альянсі країн Балтії. Фактично йдеться про претензії на відновлення брєжнєвської «доктрини обмеженого суверенітету» щодо як мінімум пострадянських держав. У цьому контексті рішення Обами стало другим публічним кроком після заяви Клінтон, який мав визнати неефективність політики лояльності щодо путінського режиму в умовах зростання його внутрішньої авторитарності та зовнішньої агресивності.

«Голуби» в стані демократів уже взялися активно критикувати президента США за те, що своєю відмовою зустрічатися з Путіним він лише дав вихід своєму роздратуванню і піддався внутрішньополітичному тиску. І що це лише провокує подальшу ескалацією у відносинах, завдасть більшої шкоди Сполученим Штатам, аніж Росії, посилить позиції ВВП всередині самої Росії. При цьому вони, схоже, виходять із того, що найбільшою проблемою є ізоляціонізм РФ та посилення внутрішніх авторитарних трендів, наступ на свободу слова. Насправді ж головною небезпекою від Росії для світу є саме реваншизм нинішнього її керівництва, який має надто багато спільного з реваншизмом гітлерівської Німеччини 1930-х, що в підсумку призвів до найбільш руйнівної в історії людства війни. І найсерйознішим промахом США і Заходу зараз буде повторення помилок, яких 80 років тому припустилися Велика Британія та інші західні держави, надто довго заплющуючи очі на очевидні загрози з боку Третього Рейху. Адже реваншизм за визначенням неможливо заспокоїти жодними поступками чи лояльністю. Якщо його не спинити малою ціною, доки він не набере достатньо великої сили, це призведе лише до збільшення його апетитів та підвищення пов’язаних із ним загроз. Що раніше це усвідомлять керівники США та інших країн НАТО, а відтак і переглянуть відповідним чином свою політику щодо путінської Росії та інших пострадянських держав не лише на рівні декларацій та публічних демаршів, то простіше буде ті загрози мінімізувати. У згаданому контексті вкрай важливою є активізація політики Сполучених Штатів щодо України, яка була і є ключовим пунктом у русі до відродження Москвою російської наддержави й водночас ключовим фактором стримування відповідних амбіцій.

Імперські комплекси й фантомні болі частини еліти та суспільства колишньої «наддержави» здатні припинити лише остаточне руйнування імперії і перетворення Росії на пересічну національну державу. У випадку і нацистської Німеччини та імперської Японії у 1940-х, і Сербії Милошевича у 1990-х, а так само й сучасної Росії це можливо тільки за умови остаточної поразки гегемоністських амбіцій на пострадянському терені й претензій на якусь особливу роль у Євразії і тим більше в інших регіонах світу. Лише після цього стануть реальними її внутрішня еволюція в напрямку демократичної країни, незворотна нормалізація відносин із Заходом на основі адекватного сприйняття свого місця у світі та регіоні. Інакше світ дуже швидко може постати перед загрозою масштабного конфлікту з низкою потужних викликів як для Європи, так і для західної цивілізації загалом. Будь-які поступки, загравання чи лояльність лише розпалюватимуть апетити путінського режиму, посилюватимуть, а не послаблюватимуть його позиції в протистоянні з внутрішньою опозицію у російській еліті (яка, не виключено, хотіла б уникнути чергової холодної війни із Заходом та всіх пов’язаних із цим наслідків). І головне – даватимуть йому змогу ілюструвати власним люмпенізованим виборцям, які знаходять відраду лише в ілюзії «величі Росії», успішність власної стратегії поведінки з навколишнім світом.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено