Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 серпня, 2013   ▪   Майкл Бініон   ▪   Велика Британія   ▪   Версія для друку

Під знаком Magna Carta. Британці невдоволені рішенням ЄСПЛ

Британці не задоволені рішеннями Європейського суду з прав людини, які шкодять інтересам держави, зокрема якщо йдеться про її безпеку. Однак Велика Британія навряд чи наважиться вийти із Європейської конвенції з прав людини
Матеріал друкованого видання
№ 30 (298)
від 25 липня, 2013
Під знаком Magna Carta. Британці невдоволені рішенням ЄСПЛ

У Британії, США та інших англомовних країнах розпочалася підготовка до вшанування першого і найважливішого документа про захист прав людини – хартії, яка заклала фундамент на 800 років парламентської демократії.

Magna Carta (Велика хартія вольностей), підписана 1215-го англійським правителем Іоанном Безземельним і баронами, вимагала, щоб король дотримував законів країни, і була наріжним каменем права звичайних громадян не одне століття, не дозволяючи державі його порушувати.

Сьогодні ж у Сполученому Королівстві поняття прав людини стає дедалі суперечливішим. Європейський суд з прав людини, створений за британським зразком початку Другої світової війни, перетворюється на тягар для наступних урядів Туманного Альбіону, оскільки у Страсбурзі приймають рішення, які більшість британців вважають такими, що шкодять інтересам держави, зокрема коли йдеться про її безпеку. Останні вимоги суду так розлютили Лондон, що той заявив про розгляд можливості виходу з Європейської конвенції про захист прав людини 1950-го.

у багатьох країнах Права людини перетворилися на політичне гасло і перестали суттєво впливати на пересічні свободи простих людей

Спровокувала такий гнів справа Абу Катади – йорданського терориста, якого вважають правою рукою Усами бен Ладена в Європі. 10 років тому, перебуваючи в розшуку за планування терактів у рідній країні, він утік до Сполученого Королівства, скориставшись підробленим паспортом, і забрав із собою дружину й п’ятьох дітей. На підставі прохання притулку через переслідування на релігійному ґрунті у 1994-му йому дозволили залишитися. Але вже незабаром Британія пошкодувала про це рішення: після подій 11 вересня у США розвідка з’ясувала, що Абу Катада мав тісні зв’язки з «Аль-Каїдою» та ісламськими екстремістами в Афганістані, Алжирі та Європі, а також відігравав ключову роль у плануванні терактів проти Заходу. Відтак почалася затяжна боротьба за те, щоб депортувати його назад до Йорданії.

Однак Абу Катада виявився міцним горішком. Він найняв адвокатів, котрі знали, як скористатися юридичними лазівками, щоб затягнути або скасувати подальші спроби британської влади вигнати його з країни. Він подав позов про їх припинення до Європейського суду, стверджуючи, що в Йорданії на нього чекають тортури. Останній постановив, що британці не можуть і далі утримувати його в неволі без висунення звинувачень у злочині, чому, власне, дуже опирався уряд Британії, адже це означало б розкриття методів та об’єктів спостереження, здійснюваного її розвідкою. Під тиском Європи Абу Катаду випустили. Потім на спостереження за ним було витрачено величезні суми. І, попри гарантію Йорданії не вибивати свідчення тортурами, Верховний суд Британії блокував його екстрадицію, знову ж таки посилаючись на рішення Страсбурга.

Врешті-решт у липні його відправили на батьківщину, але лише після того, як Лондон і Амман підписали нову угоду конкретно в цій справі. Британським платникам податків процес обійшовся у £3 млн без урахування соціальних виплат на утримання дружини й дітей Абу Катади, а це ще £500 тис. Майже ніхто в Сполученому Королівстві не вірить, що уряд не міг депортувати його. Багато хто стверджує, що інші учасники Конвенції про захист прав людини, наприклад Франція чи Італія, за першої нагоди просто посадили б на літак, незважаючи на рішення Страсбурга. Британський прем’єр Девід Кемерон сказав, що в нього від злості через справу Абу Катади «кипіла кров», а міністр внутрішніх справ Тереза Мей заявила парламенту, що розмірковує над змінами до законодавства, які унеможливили б експлуатацію законів про захист прав людини для блокування рішень про екстрадицію.

Проте не лише через цю справу в британських політиків «закипала кров». Страсбурзький суд заявив Британії, що та порушує законодавство про захист прав людини, оскільки не дозволяє засудженим голосувати під час відбування вироку. А нещодавно Європейський суд постановив, що Туманний Альбіон порушив права кількох масових убивць, яких довічно ув’язнено через масштаб і жорстокість скоєних ними злочинів.  

Для багатьох британських політиків то була остання крап­ля. Ідею надання в’язням права голосувати на виборах у Британії підтримує длише незначна частина електрорату. Ніхто не вважає правильним випускати з тюрми людей на кшталт Айана Брейді, що замучив і вбив п’ятьох дітей, записуючи, як вони кричать. Лондон скасував смертну кару 1965 року тільки після того, як політики домовилися саджати найкривавіших убивць за ґрати на все життя.

Загальна реакція в Британії на рішення страсбурзького суду – лють: як сміють судді, більшість із яких ніколи не жила в Сполученому Королівстві, вказувати країні з давньою традицією захисту прав людини, як їй поводитися з в’язнями чи терористами, що шукають там політичного притулку? Що стосується політичної та правової реакції, то тут більше запитань. Туманний Альбіон пишається тим, що дотримує всіх положень будь-якої підписаної ним угоди, хоч би якими непопулярними вони були. Тож почати депортації без виконання всіх юридичних вимог політично неможливо. Парламент інтегрував Європейську конвенцію про захист прав людини в британське законодавство, а це означає, що технічно страсбурзький суд і його рішення є вищими за сам Верховний суд Британії. Відтак єдиний спосіб ігнорувати Страсбург – скасувати одну чи кілька статей Конвенції або вийти з неї. Проблема в тому, що будь-які статті після п’ятої, яка не дозволяє утримувати людину під вартою без пред’явлення їй звинувачень, скасуванню не підлягають. Тож єдиний варіант – вихід.

Такий курс, поза сумнівом, дістав би народне схвалення. Британія була одним із основних спонсорів Європейського суду, заснованого 1959 року як відгалуження Ради Європи, створеної 1949-го для кодифікації демократичних цінностей європейських націй після Другої світової війни. Але відтоді в Сполученому Королівстві змістилося саме поняття прав людини – здебільшого внаслідок правової активності Страсбурга, який часто намагається розширити свій вплив. Крім того, виникла плутанина між Радою Європи та Європейським Союзом. Сьогодні в правах людини часто вбачають спосіб уникнути покарання для злочинців із розумними адвокатами.

Крім того, глибоко обурює лицемірство країн, які намагаються за рахунок «прав людини» нападати на Захід або маскувати власну недемократичність і брак свобод. Особливо яскраво це відчувається у складі колишнього Комітету ООН із прав людини. Цей орган було розформовано 2006 року, йому на зміну прийшла Рада ООН із прав людини. Він часто викликав невдоволення на Заході, бо до його керівних органів входили країни з украй низькими показниками дотримання прав людини, зокрема Судан, Зімбабве, Саудівська Аравія та Куба. Своїм мандатом вони користувалися для того, щоб регулярно критикувати західні держави за «імперіалізм» та «колоніалізм». У багатьох країнах права людини перетворилися на політичне гасло і, здавалося, перестали суттєво впливати на пересічні свободи простих людей.

Британія навряд чи вийде з Європейської конвенції. Це лише заохотило б новіших членів останньої, приміром Туреччину та Росію, теж розлючених деякими рішеннями страсбурзького суду, наслідувати її приклад, а відтак послабило б міжнародні зусилля щодо поліпшення ситуації з дотриманням прав людини на цілому континенті. Але Британія вже попросила партнерів розглянути поправки, особливо щодо таких спірних питань, як надання притулку. 60 років тому біженців, які шукали безпеки в Європі, було порівняно небагато. Завдяки бюджетним авіалініям та глобальним комунікаціям на Захід тепер хочуть переїхати мільйони. Вони кажуть про загрозу дотриманню їхніх прав, але здебільшого просто шукають кращого життя і вищих зарплат. Тож Британія заявляє, що час Конвенції визнати – обставини змінилися.

Британське право досі дуже серйозно ставиться до своєї «неписаної» конституції – Великої хартії вольностей. 1215 рік – це одна з небагатьох дат, яку вивчають у всіх британських школах. Кемерон назвав її, коли його запитали про це на американському ток-шоу, але на свій сором не зміг сказати, як перекладається назва документа. Попри це, він знає, що Британія вже довго бореться за права людини і не дозволить нікому зовні диктувати їй їхнє значення.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено