Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 липня, 2013   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Даріуш Вояковський: радикальність лівих і правих в ЄС вичерпується тоді, коли вони дістаються до влади

Польський соціолог Даріуш Вояковський про сучасні ментальні кордони та пережитки доби залізної завіси в Європі
Матеріал друкованого видання
№ 29 (297)
від 18 липня, 2013
Даріуш Вояковський: радикальність лівих і правих в ЄС вичерпується тоді, коли вони дістаються до влади

У 1985 році в люксембурзькому Шенгені було покладено початок тому, що нині зветься «Європою без кордонів». Формування континентальної спільноти неабияк змінило сприймання їх як таких. Утім, вони й досі окреслюють межі державних утворень і визначають ментальні розмежування в Старому світі. Про сутність цих ліній поділу Тиждень спілкувався із провідним польським соціологом, автором книжки «Ментальні кордони в Європі без кордонів» Даріушем Вояковським.

У. Т.: Яким чином зміна конфігурації кордонів у ЄС упродовж останніх 20 років вплинула на європейську самототожність?

– Проблема в тому, що цю ідентичність по-різному трактовано, що вона й досі не чітко окреслена. Соціологічні опитування різних років фіксують, що таку самототожність визнавали лише від 2% до 8% респондентів у країнах ЄС, за винятком Люксембурга, де показники сягали 20% опитаних. Якщо подивитися на ці дані, то «чистих» європейців не так уже й багато. Зауважу: Євростат на це запитання дістав ствердну відповідь у 30% осіб, що із соціологічного погляду є суперпоказником. Приблизно третина чи трохи більше декларували, що вони напевне не є європейцями, й обирали конкретну національно забарвлену ідентичність. Якщо звернемося до результатів інших досліджень, то відчуття європейської ідентичності в країнах ЄС ніколи не перевищувало показника 15%. Статус «чистого» європейця, як бачимо, не особливо популярний. Утім, спільна свідомість, очевидно, є, хоча й варто запитати себе, як її ототожнюють із європейськими цінностями.

розмови про розпад ЄС є не констатуванням реального процесу, а лише елементом спекуляцій та популізму політиків

У. Т.: У монографії «Ментальні кордони в Європі без кордонів» ви зазначаєте, що сьогодні відбувається заміна реальних рубежів уявними. Які ментальні розме­жування присутні в європейській свідомості? Про які їхні форми йдеться?

– Ментальний кордон, коли розуміти його конкретно як спосіб поділу в свідомості на «своїх» і «чужих», має універсальний характер. Як довели у 1960-х, він необхідний у суспільному житті. Перед Другою світовою війною ментальні межі ґрунтувалися на етнічності. І всі в тогочасній Європі сприймали таку побудову ментальної мапи чи підпадали під її правила. Нині ситуація складніша. Мені здається, хоч багато хто певен, що найголовнішим критерієм розмежування має виступати народ, знайдеться чимало й прихильників тієї думки, що якоїсь найголовнішої межі не існує або ж нею повинна бути сама Європа. Власне, так міркує третина населення ЄС. Сьогодні кордони ментальні й національні не перетинаються. Всередині етнічних груп також є певні межі.

У. Т.: Чи й досі, на ваш погляд, зберігається спадок холодної вій­ни – поділ на Східну й Західну Європу?

– Є люди, які визнають існування групових чи ментальних кордонів, але вони для них ефемерні. Останні не очевидні, їх легко перетнути тощо. Коли мова про жорсткі структури, як-от залізна завіса, що проіснувала близько півстоліття, то марно сподіватися, ніби за 20 років усі прояви старого розмежування зникнуть відразу. Натомість мені видається, що воно стає, як я вже зазначив, ефемерним.

Коли почати мандрівку від Рейну й рухатися на схід, за Ельбу, Одру та Буг, то видно щораз більше елементів комуністичного минулого Східної Європи. Можна почути, що це якийсь інший світ, але він починається на Одрі, на німецько-польському кордоні, хоча залізна завіса була межею на Ельбі. Колись до рубежу НДР та ПНР їхали автострадою, яка уривалася на польському боці. Нині така автострада йде до Вісли й закінчується далі. Отже, щось таки змінюється. Як на мене, схожі процеси відбуваються і з ментальністю. Якщо подивитися на Україну зараз і 20 років тому, то бачимо відмінний стиль життя і спосіб мислення. Я понад 15 років стежу за польським та українським суспільствами і помічаю, що зміни рухаються в одному й тому самому напрямку. Зокрема, поляки запозичили від німців певні риси, яких раніше не мали, і так само українці від поляків. Хоча ті зміни, які стосуються щоденного життя, відбуваються дуже повільно, але можна говорити про тенденцію: його стиль стає все більш і більш прозахідним.

У. Т.: Чи подібні між собою польське й українське бачення концепції Центрально-Східної Європи?

– Ця концепція мала велику популярність у Польщі 10 років тому, коли вона претендувала на вступ до ЄС. Тоді Варшава дуже хотіла показати, що вона має конкретні регіональні прагнення і що це мало б зацікавити об’єднану Європу. Сьогодні ця тема не зникла, просто дедалі рідше з’являється в суспільно-політичному дискурсі, який домінує в Польщі.
В Україні мені вистачило побути півдня на сесії наукової конференції, аби зрозуміти, що, говорячи про Центрально-Східну Європу, вона теж має певні регіональні прагнення. Мова, якою послуговується частина української еліти, ідентична тій, що була у представників польської 10 років тому. Загалом концепція Центрально-Східної Європи (прошу тут відрізняти її від концепції Східної) була створена, щоб зміцнити позиції певної країни в перемовах із Брюсселем. Підсумую: ідеться про інструмент політичного дискурсу.

У. Т.: Як ви ставитеся до євро­скептиків у середовищі західних політичних сил, зокрема радикалів, які пропонують повернути назад візові процедури й торговельні кордони всередині ЄС? До чого може призвести така політика?

– Нині в країнах ЄС біля керма немає радикальних ані правих, ані лівих. Їхня радикальність вичерпується тоді, коли вони дістаються до влади. Чи можна, наприклад, назвати французького президента Франсуа Олланда радикалом? Навряд, адже він не комуніст. Звичайно, радикальні політичні сили існують у більшості європейських країн, і вони дуже голосно про себе заявляють, галасують, аби здобути прихильність виборців. Це політичний механізм, який використовує елементи популізму. Якщо в Польщі, наприклад, владу здобудуть крайні праві, то вони можуть кричати досить гучно, однак угоду на користь держави у межах політики ЄС таки підпишуть і в економіці правил гри не змінюватимуть.

Щодо Європи як такої, то пригадаймо: із приходом лівих поважні зміни почалися хіба що в Іспанії за часів Хосе Луїса Родріґеса Сапатеро (прем’єр-міністра королівства у 2004–2011 роках. – Ред.). Ті зміни, як на мене, відповідали тодішньому станові свідомості жителів і не були спрямовані на вихід зі складу ЄС – радше на адаптацію до правил гри в ньому.

У соціології багато говорять про ці проблеми. Чи не першим, хто з цього приводу висловився, був Джон Юрай, який сказав, що після моменту розвалу Євросоюзу дуже швидко дійде до війни між країнами на континенті. Чи спостерігаємо ми зараз розпад ЄС? Факти свідчать, що жодна із 28 його країн-членів не прагне покинути клуб. Знову ж таки, вихід Греції з цього об’єднання не буде його руйнацією. Вона станеться тільки тоді, коли ми побачимо чіткий рух 28 країн та їхнє подальше об’єднання в менші групи.

Як на мене, розмови про розпад ЄС є не констатуванням реального процесу, а лише елементом спекуляцій та популізму політиків, і все це має спонукати їхніх виборців запитати себе, чого ті діячі насправді хочуть.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено