Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 липня, 2013   ▪   Вахтанг Кіпіані   ▪   Версія для друку

Сонце для Тбілісі знову сходить із Півночі

Команда Бідзіни Іванішвілі крок за кроком демонтує реформаторські досягнення в Грузії Міхеїла Саакашвілі
Матеріал друкованого видання
№ 28 (296)
від 11 липня, 2013
Сонце для Тбілісі знову сходить із Півночі

Війна на знищення пре­м’є­­ра Бідзіни Іванішвілі про­­ти президента Міхеїла Саакашвілі підвела риску під блискучим реформаторсь­ким проектом 2005–2012 років, який дав змогу бідній і безперспективній Грузії просто на очах стати сучасною й модерною державою, що приваблює інвесторів та туристів звідусіль. Світові рейтинги легкості ведення бізнесу, економічної свободи, сприйняття корупції та інші засвідчили успіх молодої команди, менеджерами та ідеологами якої були сам глава держави та Вано Мерабішвілі.

Про причини, чому цей злет грузини зупинили, сказано чимало, зокрема і в публікаціях. Виборці віддали перевагу гаслам про соціальний захист, справедливість, прогрес без тиску та контролю держави. Усе це супроводжувалося обіцянками дати грошей – усім і багато, але після того, як під­рахують бюлетені.

І все вдалося, як було задумано. Іванішвілі півроку тому здобув більшість у парламенті й право очолити уряд. І що це дало? В економіці – швах: практично цілковита зупинка інфраструктурних проектів, зменшен­­ня прямих іноземних інвестицій призвели до стагнації. Президент гірко пожартував, що коли ситуація розвиватиметься так і далі, то прем’єр-міністрові доведеться «масштабно вкладати в економіку особисті гроші». Тут варто нагадати, що статки Іванішвілі сягають близько $5 млрд, що лише трохи менше від бюджету держави.

Читайте також: Бідзіна, рак і щука. Команда нового грузинського прем'єра є суперечливою

Замість «покращення» уряд взявся за демонтаж побудованого Саакашвілі. Одне з перших рішень – повернення в ефір російських телеканалів. За цим у владу потягнулися «старі перевірені» кадри часів Шеварнадзе. Усі «ображені» стали жертвами авторитарного режиму. «Воры» і корупціонери видихнули – вони вже не є головними ворогами держави. Тепер уся увага поліції звернена на Мішу та його команду.

31 жовтня відбудуться президентські вибори. Особливої інтриги тут немає. Ні Саакашвілі, який допрацьовує другий термін, ні Іванішвілі на перегони не підуть. Перший не може, другий, за його словами, не хоче. Урядова «Грузинська мрія» швидко визначилася зі своїм кандидатом – ним став міністр освіти Ґіорґі Марґвелашвілі. Висуванець від «Єдиного національного руху» Вано Мерабішвілі, колишній голова МВС, який, власне, і мав би отримати аплодисменти за «поліцейське диво», дістав натомість інше – абсурдні звинувачення й арешт. Найпотужніша фігура нинішньої опозиції була вилучена з виборчого процесу.

У відносинах із Росією Іванішвілі поводиться як класичний колабораціоніст

До речі, особливої потреби в цьому не було. За останніми соціологічними дослідженнями, будь-який кандидат «націоналів» програє «мрійникам» приблизно 40% проти 10%. Багато хто не визначився або не має наміру йти на дільниці. Втома від темпу реформ і соціальний популізм – безвідмовна зброя в пост­радянському світі, й Грузія, на жаль, не виняток. Вкрай сильні тут ще проросійські настрої ностальгуючих пенсіонерів викликають привиди «дружби народів», тобто самоприниження, визнання власної національної нікчемності, бажання повернутись у тінь «старшого брата».

Опозицію на чолі з президентом (цікаво, чи десь є у світі ще такі феномени?) загнали на маргінес. У цій ситуації «націонали» вирішили продемонструвати демократію без кордонів і вперше в історії країни провели праймериз поміж своїх прихильників. Перший тур якраз відбувся на початку липня. У зма­­ганні взяли участь чотири претенденти: екс-спікер і міні­­стр закордонних справ Давід Бакрадзе, екс-міністр із питань євроатлантичної інтеграції Ґіорґі Барамідзе, колишній голова парламентської комісії з відновлення територіальної цілісності Шота Малашхіа і депутат парламентської меншості Зураб Джапарідзе. Голосування у трьох регіонах Грузії та прогнози експертів свідчать, що очевидним фаворитом є 40-річний Бакрадзе.

Читайте також: Демократія виграла – Грузія програла

Ясна річ, президентський бюлетень буде довгим. Передбачається, що в переліку кандидатів фігуруватимуть лівий популіст, лідер лейбористів Шал­­ва Нателашвілі, екс-спікер, кре-­­

атура Кремля Ніно Бурджанадзе. Усесвітньо відомий бас Паата Бурчуладзе, голос якого звучав у провідних оперних залах світу, теж дістав пропозицію балотуватись і наразі ще «думає».

Кулуарами ширяться чутки, чим займатиметься глава держави після відставки. Міхеїлу Саакашвілі лише 45 років, і важ­­ко віриться, що він погодиться піти на політичну пенсію. Всі плани, звісно, полетіли шкереберть. І тепер, коли почалися репресії проти найближчих соратників, а його особисто шантажують імпічментом, взагалі важко щось прогнозувати. Таємницею є плани й екстравагантного глави уряду. Мільярдер Іванішвілі уже заявив, що не залишатиметься в політиці після того, як його опонент покине президентський палац. Але що саме він робитиме, повернеться у своє рідне село Чорвіла чи житиме у Франції, інформації немає.

Хай там як, а єдине, чим зараз займається Іванішвілі, «не перший, але й не другий політик», – це методично знищує партію Саакашвілі, дискредитує всі основні досягнення «попередників» і грає в небезпечну гру з Росією. Нещодавно, приміром, було випущено пробну кулю можливого визнання «паспортів» сепаратистських республік. Мешканцям відторгнутих російськими військами територій хочуть дозволити перетинати кордон за документами юридично неіснуючих «незалежних держав» Абхазії та Південної Осетії. Поки що їх визнали тільки РФ, Венесуела   кілька крихітних тихоокеанських острівних країн. Але якщо Тбілісі дозволить перетинати свій кордон за папірцями, то що подумають у світі? Правильно: що грузини де-факто визнали частину своєї території суб’єктом міжнародних правовідносин.

У відносинах із Росією Іванішвілі поводиться як класичний колабораціоніст. Зокрема, заявляє, що Грузія в серпні 2008 року «сама напала» на північного сусіда, хоча накопичено величезний фактичний матеріал, який доводить, що російська окупація передувала воєнній фазі конфлікту, а не навпаки. Під час женевських переговорів із сепаратистами та РФ грузинські дипломати на вимо­­гу свого уряду поступово здають усі ключові позиції. Виводять за дужки всі теми, які не подобаються Путіну, як, наприклад, визнання територіальної цілісності, вимога повернення біженців у свої домівки, натомість радо погоджуються на симулякри «дружби» і «врегулювання», як-от повернення на російський ринок вод, вина і… петрушки. Причому обсяги того повернення жалюгідні, жодного вирішального впливу на економіку це не матиме, однак деморалізацію в суспільстві збільшує.

Навіщо Іванішвілі гамсели­­ть «цеглиною» по державі, яку не він будував? Відповідь можна буде дати вже незабаром, коли буде виконано найважливішу позицію в його політичній програмі й Саакашвілі піде.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено