Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 липня, 2013   ▪   Роман Горбик   ▪   Стокгольм – Київ   ▪   Версія для друку

Реквієм по мрії?

Колись мирна і благополучна, Швеція прямує до поляризації суспільства
Матеріал друкованого видання
№ 28 (296)
від 11 липня, 2013
Реквієм по мрії?

Автівки охопило полум’я, а в пожежників, що намагалися їх загасити, полетіло каміння (такий образ куди більше асоціюється з палестинською інтифадою, аніж із ідилічною країною затишних котеджів та черепичних дахів). Крах стереотипів натякає: старої скандинавської пасторалі вже нема. Замість Швеції Астрід Ліндґрен прийшла значно похмуріша Швеція Стіґа Ларссона.

Заворушення, що охопили частину передмість Стокгольма, насамперед Гусбю та Шиста, наприкінці травня й перекинулися на периферію ще декотрих міст, як-от Еребру, нагадують низку хвиль насильства, які турбували свого часу інші європейські мегаполіси: Париж (2005), Афіни (2008), Лондон (2010). Як і в попередніх випадках, гашеткою, що запустила маховик сваволі та ненависті, стало сумнівне застосування сили з боку поліції (цього разу проти нібито озброєного тесаком літнього португальця, що його ЗМІ назвали іммігрантом). Але причини стокгольмських бунтів, як і паризьких, лондонських чи афінських, лежать глибше і вказують на серйозний розкол у суспільстві.

Податок на Карлсона

І це розкол не між «блакитно­окими білявими нащадками вікінгів» та «кароокими темношкірими зайдами». Головний шведський конфлікт – між прихильниками правих і лівих політичних поглядів незалежно від походження.

Від 1930-х країна будувала свій особливий варіант соціалізму, ґрунтований на ідеології «фолькхем» – «домівки для народу». Швеція справді мала стати надійною оселею для кожного й забезпечувати людей усім необхідним у більш-менш однаковій кількості і якості: житлом, платнею, соціальним захистом. До певного часу ця модель трималася на суспільному консенсусі й успішно працювала. Основні її елементи діють і сьогодні, гарантуючи одні з найвищих у Європі соціальних стандартів за вкрай високого податку на доходи, що може сягати майже 40%.

Якщо досі шведам вдавалося жити трохи за соціалізму й трохи за капіталізму водночас, то тепер із цим буде чимдалі важче

Однак до 1970-х тиск фіскальної системи зріс так, що це викликало невдоволення в окремих прошарків суспільства. Розголосу набули напіванекдотичні випад­­ки, наприклад, той, що трапився із самою Астрід Ліндґрен: письменниця мусила якось сплатити неймовірні 102% податку. Критика «фолькхеммету» призвела до того, що праволіберальні партії, прийшовши до влади, переглянули соціалістичний проект і перекроїли його на свій лад, тоді як «традиційні» ліві, соціал-демократи, «поправішали», як і в усій Європі.

Зміни зачепили не тільки податкову систему, а й структуру власності. Якщо доти держава виступала головним актором і монополістом у багатьох царинах економіки та сфери послуг, то тепер уряд розгорнув масштабну приватизацію, котра охопила не тільки виробництво. Шведи почали роздержавлювати лікарні й школи під гаслом посилення конкуренції та підвищення якості послуг.

Деякі державні установи спра­­вді були неефективні. Однак багатьом здається, що приватного у Швеції стало забагато. Це здебільшого не призводить до подорожчання послуг, але тільки тому, що держава досі не відпустила всіх важелів. Ліві шведи вважають, що приватизація розмиває самі засади системи, яка виносить їхню країну на перші міс­­­­­ця у світових «рейтингах щастя».

Грона гніву

«Гусбю – жертва маргіналізації в ім’я неоліберальної ідеології, – пояснює викладач Стокгольмського університету Фредерік свою версію травневих подій. – Там закривають молодіжні клуби й численні установи соцзахисту. Схема заворушень проста: старого недоумка з ножем застрелили в поліетнічному незаможному передмісті. Люди виступили проти цього як проти непотрібного насильства. Поліція розігнала протест – і знову з надмірним застосуванням сили; деякі полісмени вигукували расистські гасла. Так усе й почалося».

Навколо заворушень розгорнулася справдешня війна інтерпретацій, і це дедалі виразніше підкреслює принциповість розходжень між різними політичними орієнтаціями. Кожна сторона має свої версії. Праві наголошують, що у заворушеннях участь брали як мусульмани – вихідці з гарячих точок, так і звичайні кримінальники, а ідеологічним та організаційним мозковим центром стали свої ж таки, етнічно шведські ліворадикали. Ліві, своєю чергою, підкреслюють зростання расизму й соціальної незахищеності в суспільстві. Однак це не те, чого хочуть чути шведи, які тільки торік прийняли близько 100 тис. іммігрантів і тепер гостять основний європейський потік біженців із охопленої громадянською війною Сирії.

Неправильно позиціонувати стокгольмські бунти як сутички автохтонів та мігрантів

Професор-політолог зі Стокгольма Ганс Андерссон, який фахово працює над темою імміграції, каже, що політика країни в цій сфері залишалася незмінною за всіх урядів, істотно відрізняючись не тільки від європейської, а й від прийнятої в інших скандинавських країнах. За словами експерта, громади мали всі умови як для збереження своєї культури, так і для інтеграції завдяки безкоштовним мовним і культурним курсам та високому рівню соцзахисту. Тому Швеції вдавалося уникати зіткнення так довго: коли Париж уже потерпав від протестів, Стокгольм здавався ідилічним у своєму спокої.

Але дехто покладає провину за нинішні проблеми саме на щедрий соцзахист. Швед курдсько-іранського походження Німа Санандаджі, популярний блогер і автор статей та книжок про імміграцію, виступив із гучною критикою державної політики. «Це проблема агресивних підлітків, іммігрантів у другому поколінні, які втратили властиве їхнім батькам почуття вдячності до шведського суспільства й розглядають державу та її представників (поліцію, пожежників, комунальні служби) як своїх ворогів, – вважає він. – Звичайно, трапляються окремі проблеми: ізоляція, недостатня інтегрованість, певне безробіття. Або робота є, але заради неї треба переїхати в інший район чи вона просто їм не до смаку: мало платять, праця важка. Це проблема людей, яких зіпсувала шведська система соцзахисту».

Водночас і він визнає: іммігранти почуваються невдахами через жадобу багатства та статусу, що поширилася в країні за часів лібералізації. Серед молодих заможних шведів з’явилася мода на коктейль vaskning («затоп­лення»): дві пляшки шампанського, з яких випивають лише одну, а другу виливають у раковину. Якщо колись урядовці мали за добрий тон їздити на роботу велосипедом, то нині в моду входить стиль «друга України» міністра закордонних справ Швеції Кар­­ла Більдта, який вихваляється багатомільйонними статками і здійснює непрозорі бізнес-обо­­рудки в Африці та Східній Європі. Усе це гнітюче діє як на Фредеріка з Йораном, так і на мешканців багатонаціональних передмість.

Та заворушення й ненависть, яка їх спричинила, мають ознаку ірраціональності. Власне, Гусбю, де почався безлад, завжди мало репутацію спокійного району. Частина заможного Стокгольма, воно було багатшим за «білі» квартали десь у шведській провінції. Безробіття тут не наймасовіше, а учням шкіл торік роздали безкоштовні планшети iPad у межах урядової програми. У травні одну з таких шкіл спалили саме ці 15–18-річні підлітки.

Найбільше постраждали від погромів самі ж таки мешканці Гусбю: їхні будинки, школи, машини, що належали самим іммігрантським родинам. Ці люди розуміють: заворушення тільки змінять ставлення до них на гірше. Неспокій у передмістях виявиться козирем на виборах для ультраправої Партії шведських демократів, яку чимало шведів вважають неонацистською. Як і деінде в Європі, крайні радикали переживають тут підйом: торік восени вони подолали історичну для себе 10-відсоткову планку підтримки, а нині в опитуваннях – на третьому місці.

Отож, урешті, іммігранти мусили самоорганізуватися в імпровізовані загони «дружинників», виловлюючи сусідських дітей-бешкетників і буквально за вухо приводячи їх додому чи в поліцію. Тому неправильно позиціонувати стокгольмські бунти як сутички автохтонів та переселенців. Не варто перебільшувати й унікальність заворушень. Щось подібне вже мало місце у 2008 і 2010 роках, 2013-го лише значно зріс масштаб.

Але розкол після травня поглибшав. «І ці люди питають, чому ми називаємо їх мавпами? – можна прочитати на одному зі шведських форумів, де рівень агресії зашкалює. – Через їхню поведінку, а не тому, що вони чорні, білі, рожеві чи смугасті».

Хоч би чия була правда, вона в тому, що проблема Швеції – це дещо більше, аніж зграя малолітніх хуліганів. Ідеться про загострення суперечностей, із якими країна жила останні 20 років, протиріч урядової політики й самого суспільства. Якщо досі шведам вдавалося жити трохи за соціалізму й трохи за капіталізму водночас (чи принаймні приховувати невдачі такого трибу життя), то тепер із цим буде чимдалі важче.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено