Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 липня, 2013   ▪   Наталя Гуменюк   ▪   Київ – Лондон   ▪   Версія для друку

Як продати свободу. Радник Google Джон Кампфнер про новий авторитаризм та загрози приватності в інтернеті

Письменник, журналіст, а тепер іще й радник компанії Google з питань свободи слова Джон Кампфнер у своїй книжці «Свобода на продаж. Як ми заробили грошей і втратили нашу свободу» вивчає зростання у світі нового авторитаризму, сумісного з економічними, але не політичними правами.
Матеріал друкованого видання
№ 28 (296)
від 11 липня, 2013
Як продати свободу. Радник Google Джон Кампфнер про новий авторитаризм та загрози приватності в інтернеті

У своєму журналістському розслідуванні, яке охопило Сінгапур, Китай, Росію, ОАЕ, Індію, Італію, Британію та США, автор прагне зрозуміти, чому так багато людей із власної волі поступаються свободами заради економічного добробуту, таким чином підриваючи усталену концепцію Френсіса Фукуями про ліберальну демократію.

У. Т.: Чим відрізняється авторитаризм XXІ століття від диктатур ХХ?

– У наш час виникла нова модель авторитарної влади. Вона відмінна від диктатури, яка була у ХХ столітті в СРСР, комуністичному Китаї, яку практикували режими Латинської Америки чи яка досі зберігається в Північній Кореї. У таких випадках держава керує, покладаючись на страх, наказами, які детально регламентують жит­­тя суспільства. Ця моде­­ль недієздатна, ад­же без особистих свобод люди не можуть дихати. Нині держава укладає пакт, суть якого в тому, що громадяни зберігають особисті свободи: як заробляти чи витрачати гроші, облаштовувати приватне життя, самі вирішують, як купувати і продавати своє помешкання, як подорожувати, де навчати дітей, лікуватися тощо. Тобто ти ніби сам обираєш власну «бульку», а вона чимала. Держава у це не втручається, але ставить вимогу: не лізти на її «територію», тобто не критикувати владу, не пхатися в політику та в процес ухвалення рішень. Усе це бачиться дуже резонним для більшості людей у світі, незалежно від історії, географії, культури. Кажу про це не без суму, адже особисто я з тих, кого називають бунтарями.

У. Т.: Якщо пакт на користь державі і більшість почувається задоволеною, то чому ж авторитарні режими мають постійне джерело соціальної нестабільності?

– У цій системі жертвами стають ті, хто ставить запитання, на які влада не хоче відповідати: журна­лісти-роз­слідувальники, юристи, блогери, активіс­­ти, правозахисники. Біль­­­ші­­сть людей не переймається зловживаннями влади, якщо те безпосередньо їх не стосується. Наголошу: це діє лише поки працюють закони. Коли в суспільстві немає прозорості, тоді зростає корупція, а значить і небезпека, що, наприклад, хтось загарбає чужу власність і залишиться безкарним. У багатьох країнах поки не заплатиш хабаря, годі потрапити до лікаря чи купити житло, а отже, пакт уже не діє.

У. Т.: Ви називаєте цей пакт «сінгапурською моделлю». Саме із Сінгапуру почалося ваше розслідування. Нині в Україні чимало прогресивних бізнесменів, які говорять про нього як про зразкову модель, однозначно схвалюючи реформи Лі Куан Ю. Які тут криються небезпеки?

– Відразу скажу, що справді люблю ту країну: там я народився й виріс. Усі західні лідери відгукуються про Сінгапур позитивно. Це сильна і впливова держава, яка приваблює Схід і Захід, демократів і диктаторів. Це споживацький рай, який показує, в чому полягають пріоритети сучасної людини. Коли Сінгапур здобув незалежність від Британії, його ВВП дорівнював показникові африканської Гани. Це була колишня колонія, місто, побудоване на болоті. Географічні й геологічні умови бачилися непридатними для життя. Жодних передумов для успіху, але він виявився екстраординарним.

Мої сінгапурські друзі об’їз­дили весь світ. Аеропорт там ніби автобусна зупинка. Усі вчилися в Гарварді, Єлі, але із власного бажання поступилися частиною своїх свобод. Вони (а це надзвичайно розумні люди) дозволили переконати себе, що такою і є модель розвитку сучасного суспільства. Вони кажуть, що громадянські свободи створюють ризик нестабільності, етнічного конфлікту. Опора держави – середній клас, який за великим рахунком почувається добре, поки не виходить у публічну сферу. Завдяки програмам соціального житла та іншим суспільним благам населення живе в добрих умовах. Водночас я бачив, як тамтешня влада переслідувала й місцевих громадян, й іноземців за незначну критику. Виборчі округи постійно змінюються, а опозиціонерів садять у в’язниці.

Читайте також: Радник Google з питань етики: Якщо творчість страждає та обмежується, страждає інтернет і як наслідок – бізнес

У. Т.: Побудемо адвокатами диявола: навіщо потрібні ті громадянські свободи, коли більшість почувається задоволеною?

– Скажу відверто: на перший погляд, перевага суспільства, яке плекає громадянські свободи, не така вже й велика. Авторитарні режими дуже хитрі ще й тому, що не дають чітко зрозуміти, що дозволено, а що ні. Ніхто не скаже: вас заарештують за те чи те. Люди, які за своєю суттю обережніші, намагаються зайвий раз не заступати за межу. Така модель надзвичайно приваблює політиків у Росії, Україні, Казахстані. Отже, більшість намагається жити спокійно й триматися осторонь політики. Ось тільки, я думаю, у вашій країні та в РФ корупція досягла такого рівня (див. стор. 6), що пакт не працює. Особистих свобод не може бути там, де постійно вимагають хабаря. Підприємці бояться, що закон використають проти них, а держава позбавить іще й приватного простору. У «сінгапурській моделі» треба бодай до певної міри вірити урядові.

У. Т.: Ви жили й працювали в Росії і часто звертаєте увагу на відносини Лондона та Москви. Зокрема, кажете про те, що британська сторона багато чого пробачає російській, зокрема бізнесу, аби лише той забезпечував економічну вигоду. Від часу виходу книжки ситуація в РФ змінилася, влада перестала влаштовувати частину економічно успішних людей…

– Додам, що за часів свого президентства Дмітрій Мєдвєдєв був найближчим адвокатом «сінгапурської моделі». Він ніколи не говорив про демократію, а прагнув «м’якого путінізму». Був період, який з обережністю можна назвати «оптимістичним». Та розвиток у Росії впродовж останнього року негативний: сфальсифіковані вибори, арешти, заборона мітингів, закони, які обмежують діяльність громадських організацій. Росія рухається в цілком протилежному напрямку від політичних свобод.

Щодо відносин із Лондоном, то завжди мав місце дисонанс між тим, якою хотів би бачити Росію Захід, і якою – самі росіяни. Що ж стосується росіян у Британії, зокрема світових супербагатіїв, то ця тема є предметом моєї наступної книжки. Річ у тому, що всі уряди світу дуже хочуть мати справу з цими людьми, не запитуючи зайвий раз, як вони заробили свої гроші.

У. Т.: Ви почали писати книжку ще до фінансової кризи 2008-го. Чи побільшало відтоді «свободи на продаж»?

– До кризи всі надто оптимістично трактували можливості заробляти й витрачати. Зміни торкнулися насамперед Європи та США, меншою мірою Азії. Однак незмінним залишився принцип. Так, події Арабської весни і протести в Туреччині дали привід думати, що ще є суспільства, зацікавлені у громадянських свободах, чиє населення готове ризикувати й іти на жертви заради волі. Щось подібне відбувалося під час революцій в Україні та Грузії. Це правда. Але я досі думаю, що у планетарному масштабі пакт процвітає, і окрім невеликої групки активістів, більшість задовольняється приватними свободами, поступаючись громадськими.

У. Т.: Ви багато й доволі критично писали про «державу спостереження», зокрема у Великій Британії, про те, наскільки масштабним є стеження за людьми за допомогою відеокамер, а також інших електронних пристроїв. Нині ви працюєте в Google. Ця компанія чи не найбільше з усіх у світі знає про нас, маючи грандіозні ресурси й потенціал стати справжнім Великим Братом. Що ви самі з цього приводу думаєте?

– Саме ці питання і є абсолютно визначальними для нашого сучасного та майбутнього. Наприклад, завдяки карткам лояльності супермаркети знають геть усі ваші звички. Якщо ви уже купували книжки в інтернет-мережі, такій як Ama­­zon, то вона сама запропонує видання, схоже на те, яке ви придбали. Вони ніколи не помиляються. Торговельна мережа знає ваші погляди й смаки. Так само й держава. У Великій Британії мало не прийняли закону, який дав би кільком сотням чиновників доступ до всього, що ви робите онлайн. Авторитарні режими могли про таке тільки мріяти. На щастя, цей документ не пройшов, але хто знає, як буде далі. По суті, вся інформація про вас і без того доступна. Тут, у Британії, є люди, яких заарештували лише за написане у Twitter. Це лише початок. Ми сьогодні окреслюємо межу між цензурою і свободою самовираження, приватністю і безпекою через використання засобів спостереження, наприклад через мобільний телефон. Але стоїмо лише на порозі усвідомлення того, який потенціал мають технічні інновації для суспільства. Багато з цих питань філософські, культурні. Власне, я і намагаюся зробити дискусію гострішою. Водночас додам, що обидві мої доньки, а вони підлітки, набагато обережніші з інформацією, яку оприлюднюють у соцмережах, аніж старші за них на п’ять-десять років. Вони вже зрозуміли: все, що ми кажемо, стає доступним громадськості.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено