Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 червня, 2013   ▪   Ален Гіймоль   ▪   Стамбул – Париж   ▪   Версія для друку

Бунт проти султана Ердогана

Протестний рух у Туреччині розколов тамтешнє суспільство на два табори
Матеріал друкованого видання
№ 24 (292)
від 20 червня, 2013
Бунт проти султана Ердогана
Фотогалерея: Бунт проти султана Ердогана (зображень: 19)

Упродовж трьох тижнів турки щодня виходять на вулиці, протестуючи проти політики свого прем’єр-міністра, якого вважають автократом. Нехай цьому простуватому, велемовному вихідцеві з бідних кварталів і вдалося модернізувати країну, велика частина турецького суспільства задихається від браку свобод, які зникають в умовах відновлення ісламської моралі.

Туркам не вдалося перемогти режим за три тижні протестних акцій. Та вони довели: країна розколота на два табори. Навіть якщо Реджеп Таїп Ердоган не поступився позиціями, його опоненти загартувалися в боротьбі. Отже, протистояння триватиме. Важко передбачити, чим воно закінчиться. На межі Європи та Близького Сходу Туреччина донедавна видавалася полюсом стабільності в регіоні, що потерпає від війни в Сирії. Але й на її долю випали нелегкі часи. Чи могло бути інакше? Схоже, нинішня політична криза – наслідок фатальної послідовності. Саме тепер маятник прем’єра-модернізатора зрушив у протилежний бік, розбиваючи його мрії про особисту велич.

Лідер бідних кварталів

Протести почалися із захисту міського парку Гезі, який мав зникнути через проекти будівельників. Неспівмірне застосування сили викликало спротив і переросло в протистояння особисто з Ердоганом, який зажив собі прізвисько Султан.

Виходець із небагатої стамбульської родини, колишній професійний футболіст очолює водночас уряд і правлячу Партію справедливості та розвитку (ПСР) уже понад 10 років. За цей час він радикально змінив країну. Посунув із провідних позицій армію, яка визначала політику держави, розпочав переговори з курдами, реалізував кілька вдалих проектів: збудував дороги, аеропорти, мечеті... Жодна мета не здавалася йому недосяжною. Але Ердоган сформував таку систему влади, коли кожне рішення ухвалюється тільки за його згодою, коли важко вільно висловитися в контрольованій виключно його прихильниками пресі, а мусульманська мораль дедалі більше тисне на щоденне життя.

У свої 59 років прем’єр-міністр Туреччини має виснажений тривалою владою вигляд

Частині турків його діяльність подобається. Щоб пересвідчитись у цьому, треба поїхати за межі столиці, скажімо, до Бурси. Це велике індустріальне місто з двома мільйонами мешканців, де виробляють автомобілі для Fiat та Renault. Упродовж дев’яти років воно є вотчиною партії влади. На останніх муніципальних виборах політсила набрала 57% голосів. «Наступного разу ми також переможемо», – переконаний молодий партієць Гуркан.

Виступаючи на захист традиційних цінностей, ПСР позиціонує себе як виразник інтересів мешканців бідних кварталів, але при цьому культивує тісні зв’язки з великими індустріальними містами, які забезпечують країні економічний поступ.

Читайте також: Світ про протести в Туреччині: Ердоган сп’янів від влади

Щоб укорінитися, партія Ердогана знайшла опору в іншій Туреччині – тій, яка в минулу епоху пережила відчуття глибокого приниження. «Люди, які голосували за нас, надто довго потерпали від зневаги з боку інших політичних сил, – пояснює Гурган. – Ердоган поклав тій зверхності край. За це його обожнюють виборці».

Махір не сумнівається:

«Я підтримуватиму Ердогана, хай там що станеться. Ріжте мені вени – він у них тече!» – каже чоловік, випростуючи руку. Він думає, що активістами протестних акцій маніпулюють ті, хто не хоче, аби Туреччина стала потужною країною. «Хто?» – уточнюємо. Відповідь: «Європейці. Вони прагнуть послабити Туреччину».

Реджеп Таїп Ердоган каже те саме. У своїх довгих, пишномовних виступах таврує політичних супротивників як «терористів», «вандалів» і дає їм поради «повертатися додому», бо вони програли вибори, тож мусять мовчати. Прем’єр переконаний, що уособлює Туреччину і промовляє від імені народу. Це подобається його прихильникам, 200 тис. яких прийшли підтримати Ердогана 17 червня в стамбульському районі Зейтинбурну, але викликає гостру відразу в іншої частини турків.

Площа свободи

Незадоволені масово зібралися в парку Гезі й виставили намети в перші дні червня. Місце стало епіцентром спротиву, що поширився на цілу країну (див. Тиждень, № 22/2013). Щовечора у великих містах протестувальники вигукують заклики до Ердогана про відставку. Гезі перетворився на автономну територію свободи, що діє за власними правилами й у своєму ритмі, як майже 10 років тому було на українському Майдані під час Помаранчевої революції.

Ті, хто залишався в наметах аж до силового виселення 15 червня, вражали неоднорідністю. У парку можна було зустріти як громадських активістів, так і професійних політиків – і крайніх правих, і крайніх лівих. З-поміж мешканців наметового містечка були переконані захисники світського способу життя та мусульмани-антикапіталісти, гомосексуали-екологи, фемініс­т­ки-архітектори та представники курдської політичної партії BDP. Поруч із ними змобілізувалися артисти, молодь і звичайні люди, які досі до політики не мали жодного стосунку, але вирішили все покинути й жити тут, боротися, скоординувавши дії в соцмережах.

У наметовому містечку можна було відвідувати курси йоги, брати книжки в бібліотеці, яку відкрила Спілка турецьких письменників. Хтось заходився висаджувати квіти, щоб прикрасити парк. «Люди приходять сюди, і кожен обирає справу, завдання», – пояснила Менех, 30-річна фахова перекладачка, яка також покинула роботу, щоб долучитися до протестів.

Як і на Майдані, комерсанти із сусідніх вулиць безплатно годували протестувальників, на сцені повсякчас виступали артисти, музиканти, поети, а лікарі-волонтери в одному з наметів облаштували медичний кабінет, щоб надавати допомогу тим, хто наковтався сльозогінного газу. Турецька поліція застосовує його без жодних вагань. Тому за кілька днів учасники протестів зорганізувалися й закупили протигазові маски і каски. Ввечері площа Таксім біля парку стала місцем зборів чоловіків у ділових костюмах та жінок на високих підборах. Усі вони – у залізних касках та марлевих пов’язках на шиях. Захисний засіб перетворився на емблему протесту.

Інший символ – портрет Мустафи Кемаля Ататюрка, батька модерної Туреччини та засновника республіки 1923 року. Він уособлює національне відродження та світську державу. Його обличчя на прапорах над усіма колонами демонстрантів, а також на вході до намету TGB – Асоціації турецької молоді. Секції цієї організації є в кожному університеті країни. Молоді люди вважають себе «дітьми Ататюрка», захисниками світського, націоналістичного, модерністського та лівого світогляду – усіх тих засад, на яких перший президент Великої національної асамблеї збудував країну.

Читайте також: Турецький демарш: суспільство прагне змусити владу поважати громадян

22-річна студентка факультету міжнародних відносин Езгі Кардаслар уже три роки є активістом асоціації. Вона закидає прем’єр-міністрові політику мовчазної ісламізації, яку той тихою сапою запроваджує в Туреччині: «Щойно закон дозволив паранджу в університетах 2008 року, багато студенток її вбрали. Це жахливо», – вважає дівчина. Езгі також називає себе мусульманкою. Але вважає, що «релігія має залишатися приватною справою кожного». Сама ж вирішила ніколи не носити хустку: «Боротимуся до останнього, якщо закон зобов’яже її вдягати». Дівчина дотримується Рамадану під тиском родини. Але не забороняє собі трохи вина й почувається ближчою до своїх друзів з Ірландії, країни, у якій навчалася, ніж до деяких співвітчизників.

Езгі, як і Махір, народилися в одній країні. Але мають протилежне бачення її майбутнього. Кожен із них бажає своїй державі зовсім іншого розвитку. Довгий час ці люди співіснували, уникаючи протистояння. Протестний рух примусив турків визначитися. Вони розподілилися на два табори: тих, хто підтримує прем’єр-міністра, і тих, хто бореться проти нього. Соціологічні опитування засвідчили, що симпатій уже більше на боці опозиціонерів. Якби волевиявлення відбулося сьогодні, ПСР набрала б 35% голосів. У 2011-му вона здобула 50%, підвищуючи рейтинг від виборів до виборів. «Нині Ердоган залишається найпопулярнішою фігурою в Туреччині, – аналізує Сесіль Сагір, журналістка щоденного часопису Zaman. – Але він втрачає підтримку. Справжнім тестом стануть місцеві перегони в червні 2014-го».

У свої 59 років прем’єр-міністр Туреччини має виснажений тривалою владою вигляд. «Він сам себе ізолював, обмеживши спілкування вузьким колом найвідданіших соратників, – констатує Чингіз Актар, викладач політології з міста Бахчезехир. – Сконцентрувавши у своїх руках усі важелі влади, він повірив, що зможе так довго керувати країною. Ердоган плекає свої масштабні мрії. Хоче перетворити Стамбул на модерне місто й провести в 2020-му Олімпійські ігри. Сподівається, що його країна стане лідером на Близькому Сході. Але ці надії не знаходять підтримки в частини турецьких громадян, які прагнуть європейського майбутнього та демократичного ладу».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено