Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 лютого, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Уго Чавес почав готуватися до третього терміну

Венесуельський лідер вирішив одягнути шкуру ягняти. Сподіваючись, що виборці забудуть, яким він є насправді
Уго Чавес почав готуватися до третього терміну

Хоча до президентських виборів, котрі мають пройти у Венесуелі в грудні 2012 року, залишається ще рік і 10 місяців, проте Уго Чавес вже фактично розпочав свою компанію по переобранню. У зверненні до своїх прихильників він наголосив, що лише перемога дозволить продовжити глибокі структурні та суспільно-політичні перетворення в країні.

При цьому Чавес чи не вперше наважився публічно визнати недоліки свого правління, заявивши: «Я прошу пробачення за мої помилки, але я думаю, товариші, що попри  мої недоліки і помилки, ми взяли на себе відповідальність за ці 12 років, щоб виправдати надії людей. Сьогодні існує багато приводів для святкування, але ще багато чого належить зробити». При цьому «скромно» заявивши, що  його перебування на посаді «не найдовше у венесуельській історії», Уго Чавес нагадав, що Хуан Вісенте Гомес правив Венесуелою протягом 27 років і «це було фактично диктатурою».

Загалом-то цікаво виходить. Те, що Гомес керував Венесуелою диктаторськими методами з 1908 по 1935 рік, то це диктатура. Але ґвалтування Венесуели боліварійською диктатурою Чавеса, це що – розквіт демократії і соціальної справедливості?

Як вважають політологи з Венесуели брати-близнюки Луїс Альберто і Хосе Альберто Лопес Рафасчіері: «Річний звіт Чавеса і його заяву на Національних зборах багато хто з людей асоціюють з помірністю і тим, що президент Венесуели бажає виглядати в міжнародному співтоваристві, як толерантний і демократичний. Це ідея, з якою ми не згодні.

Чавес ніколи не боявся негативного іноземного ставлення; скоріше він отримує більшу частину своєї внутрішньої підтримки сприяючи просуванню конфлікту зі Сполученими Штатами Америки, Колумбією та іншими країнами. 

Крім того, венесуельський президент завжди був зацікавлений в нападі на основні фігури в OAS, Human Rights Watch and the Inter American Press Association. Для чого ж тоді образ помірності, який Чавес показує з початку року? Для нас відповідь на це питання складає лише три слова: для венесуельських виборців.

Чавес дуже стурбований тим, що отримав менше голосів, ніж опозиція на парламентських виборах у вересні 2010 року. До цього можна додати зростаюче незадоволення діями уряду, котре існує в Венесуелі. Чавес знає, що в нього мало часу для того, щоб спокусити знову виборців, і що авторитарний імідж є одним із його непривабливих атрибутів. Тому він знову одягає костюм вівці, що в минулому привело до добрих результатів в його революції.

Після спроби взяти Венесуелу під свій контроль шляхом двох невдалих переворотів в 1992 році, підполковник Чавес виграв вибори 1998 року з неправдивим дискурсом поваги до прав людини і підтримки представницької демократії. 

Після серйозної політичної кризи 2002 року Чавес повернувся до влади, визнаючи свої помилки, говорячи про амністію і перспективи відкритого діалогу зі своїми опонентами. І цей трюк, який разом з використанням всіх національних ресурсів для урядової пропаганди, дозволив йому виграти референдум в 2004 році. Далі йдуть президентські вибори 2006 року, на яких Чавес адресував виборцям кампанію «любові», котра принесла йому відмінні результати.

Тепер, напередодні президентських виборів 2012 року, Чавес одягає маску стриманості, сподіваючись, що венесуельці – це ці ж самі довірливі виборці, що й в 1998, 2004 і 2006 роках».

Можна сказати, що імітацією вдаваного лібералізму президент Венесуели Уго Чавес намагається «приспати» венесуельське суспільство, аби воно забуло ту політику страху, яку він проводив щодо нього всі 12 років свого президентства.  І якщо Чавесу вдасться виграти президентські вибори в 2012 році, то тоді вже можна буде говорити про закріплення надовго позицій тоталітарної держави, яку він з таким ентузіазмом вибудовував під себе усі ці роки.

Підсумком стало систематичне придушення свободи преси, конфіскація радіостанцій і телеканалів, які виступали проти урядового плану обов’язкової трансляції всіх його виступів. Нині влада президента Чавеса щодо свободи висловлення думок здійснюється в формі указів, котрі продукує «Centro de Estudio Situacional de la Nacion» (CESNA) («Центр Ситуативного Вивчення Нації»). Ця не так давно створена установа має право оголошувати «конфіденційною, секретною, або обмеженого доступу будь-яку інформацію, факт чи обставину, що вважається національним інтересом».

Іншими словами, газетам, радіостанціям, блогам і в соціальній мережі заборонено розголошувати те, що уряд класифікує, як приналежність до національних інтересів. Уряд може переслідувати у судовому порядку порушників за «злочини» проти державної безпеки або за практикування тероризму і «винуватці» можуть опинитися у в’язниці на термін від 5 до 10 років.

Місія «Centro de Estudio Situacional de la Nacion» є не більше, аніж цензуруванням всього венесуельського суспільства. Нагнітаючи страх Уго Чавес використовує його, щоб отримати контроль над переважною більшістю венесуельців. За допомогою цієї стратегії уряд Венесуели залякує суспільство, чудово знаючи, що основне завдання подібної діяльності полягає у співвідношенні між мірою покарання та можливістю прищеплення добровільного стримування.

Використовуючи подібні методи залякування, уряд Венесуели вважає їх більш дієвими, ніж навіть пряме покарання – для створення більш слухняного і покірного соціуму. Причому психологічне насильство є не менш незаконним чим насильство фізичне.

Методи залякування для того, щоб унеможливити непокору, є елементами виживання режиму Чавеса. Щоб потрапивши у свідомість людей вони посіяли страх чи повагу до сили тоталітарної влади. Власне, це сам по собі досить складний процес і він вимагає значно більше зусиль, ніж відкрите застосування силових санкцій. Венесуельська влада акцентує свої зусилля на тому, що прищеплення страху суспільству в довготерміновій перспективі є політично менш дорогим, ніж введення покарань.

Створення в Венесуелі «Centro de Estudio Situacional de la Nacion» і введення стратегії обмеження свобод та конституційного права на інформацію для громадян країни співпало з часом наближення президентських виборів 2012 року. Кримінальна відповідальність за критику режиму або інформацію, котру той воліє приховати чи замовчати, спрямовані на подальше придушення свободи і демократії у Венесуелі та взагалі на поступове їх зникнення.

Після 12 років правління Чавеса і напередодні президентських виборів 2012 року цілком можна говорити про те, що сталося з країною за весь цей час. З 1998 року Венесуела втратила пріоритети демократії і верховенства закону і остаточно перетворилася на політичний холдинг Уго Чавеса. Він крок за кроком створював країну, котра немає перспектив, катастрофічно втратила час для свого економічного та соціального розвитку та перетворилася на територію на якій триває безлад. Прагнення ідеальної справедливості вилилось в неконтрольованість корупції і злочинності.

Застосовуючи тоталітарні методи для утримування режиму і прагнучи понад усе продовження у часі своєї безмежної влади, Уго Чавес навряд чи на даний момент здатен усвідомити, яку величезну ступінь ушкодження наніс він підконтрольній йому Венесуелі. Адже ті «соціальні перемоги», котрі він силою нав’язав суспільству можуть ще відгукуватися для 2-3 наступних поколінь венесуельців і вони заплатять за це все дуже дорогу ціну.

Уго Чавес поставив собі на політичне служіння хронічну бідність венесуельського народу і показав, що надаючи йому в черговий раз владу, вони здатні отримати від цього певні, хоча й невеликі, дивіденди. Він навчав соціум, що політика на його користь – це єдиний для них шанс хоч якось триматися на плаву. Про вкрадені голоси на користь Чавеса ми тут говорити не будемо, бо це і так зрозуміло.

Реальністю венесуельського життя є те, що президент спромігся поставити концепцію бідності в Венесуелі собі на службу. Взявши її у політичну концесію. Навмисне зробивши так, що бідна людина потрапляє у залежність від створеної режимом клієнтської системи, за якої злидні використовуються, як важелі тиску на потенційного виборця, а подачки, як його стимулювання. За таких реалій Уго Чавесу невигідно, аби його виборець мав шанси виборсатися із стану злиднів в довгостроковій перспективі. Оскільки тоді може змінитися тип його мислення і він втратить почуття вдячності до того, хто його довів до такого ганебного стану.

Тобто, злидні і убогість в якості політичної зброї, виявилися дуже корисними для режиму і він жодним чином не прагне до їх зменшення. За сьогоднішньої політичної ситуації економічне питання тотальної бідності не може бути вирішене. А подачки влади частині народу для того, аби уникнути подальших потужних соціальних конфліктів, звичайно ускладнюють будь-який економічний підйом. Таким чином створено порочне коло, яке розірвати дуже непросто.

До негативів венесуельського режиму можна додати й те, що з 1998 року зруйнована соціальна тканина. Чавес привів країну до соціального насильства, расизму і ввів за час свого президентства в оббіг такий чужорідний венесуельському народу елемент, як антисемітизм. А права корінних індіанських народів перетворив просто на політичне шоу. Корінні народи так само  залишилися бідними, якими вони були до часу його приходу до влади.

Нині економіка Венесуели в дуже важком стані, а 50% продовольства імпортуються з інших країн. За великим рахунком соціалістична спадщина президентства Уго Чавеса призвела до того, що Венесуелу почали вже зараховувати до держав, які не відбулися.

Не є секретом, що в Венесуелі репресивні закони застосовуються тільки до представників опозиції. І ними влада маніпулює з тими, хто тим чи іншим чином висловлює незгоду з політикою і практикою інституцій, котрі контрольовані Чавесом.

Найгірше це, коли диктатор і диктатура намагаються маскуватися під демократію. В кінці 2012 року Уго Чавес збирається імітувати проведення демократичних президентських виборів в Венесуелі. У той час, коли він контролює всі силові структури в державі, переслідує своїх політичних противників, закриває опозиційні ЗМІ, не поважає права людини і витрачає державні кошти на вибори, як йому заманеться.

Але підсумком 12 років правління Уго Чавеса є те, що йому так не вдалося здійснити соціальну революцію. До того ж, не дивлячись на всі його випади проти Сполучених Штатів і їх західних союзників, глобальна капіталістична система не дала тріщини, на яку він так сподівався, а Америка і надалі залишається найбільшою політичною і економічною силою.

Крім того, ситуація в Венесуелі породжує в її середині крах, котрий проявляється в її власній слабкості. Режим країни, яка нездатна забезпечувати своє населення запасами продовольства самостійно, має всі шанси піти шляхом колишнього СРСР, який так і не спромігся створити своєї реальної економіки і був надзвичайно залежним від продажу своєї сировини.

А враховуючи загальну атмосферу народного незадоволення  діями уряду, зростання злочинності, корупції, інфляції, економічну неефективність режиму, можна зробити припущення, що незважаючи на наявність потужної репресивної тоталітарної машини у Венесуелі, диктатору Уго Чавесу не так просто буде знову захопити владу в країні. Адже, як показують події в державах, де також відсутня демократія, терпіння народу завжди має свої межі. А Чавес уже давно перейшов всі межі народного терпіння.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено