Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 червня, 2013   ▪   Алла Лазарева   ▪   Париж   ▪   Версія для друку

Стінка на стінку. У Франції понад 20 років триває вулична війна між правими і лівими радикалами

Загибелі крайнього лівого активіста в Парижі могло б не статися, якби бійки між «антифашистами» та крайніми правими не стали замовчуваною банальністю
Стінка на стінку. У Франції понад 20 років триває вулична війна між правими і лівими радикалами

Клеман Мерік прожив тільки 18 років. Він загинув у перші дні червня, у Парижі, під час бійки з однолітками: ліві радикали проти правих. Французька преса широко цитує провідного свідка події, охоронця крамниці Fred Perry. «Вони всі у нас вдягаються – і крайні праві, і крайні ліві, – розповів працівник магазину часописові Paris-Match. – Того вечор антифа прийшли на півгодини раніше. Щойно з’явилися ультрас, один з приятелів загиблого почав їх провокувати: «Не купуйте забагато шмаття, ми вас чекаємо на виході».

Згідно зі свідченнями охоронця, почувши погрози, одна з ультрас подзвонила другові та покликала його на підмогу. Крайні ліві, як і обіцяли, чекали на виході. «Я не урівнюю дві радикальні тенденції, – каже паризький політичний журналіст Лоран де Буассо зі щоденної газети La Croix. – Ультрарадикали захищають свої погляди, хоч би як ми до них ставилися. Антифа (борці зі наці-скінхедами) мають на меті не дати крайнім правим висловити свої позиції. Варто, безперечно, дочекатися завершення розслідування. Але схоже, що у справі Клемана Меріка саме ліві ініціювали конфлікт. Наголошую: це жодним чином не виправдовує вбивство. Проте якщо ненавмисний характер злочину підтвердиться, можна буде сказати: смерть могла трапитися і по інший бік».

Щойно стало відомо про загибель Клемана Меріка, французький прем’єр Жан-Марк Айро виступив із закликом заборонити «брутальні ультраправі організації». Праві політики відповіли вимогою симетрії. «Схильність до насильства однаково притаманна певним елементам і правих, і лівих радикальних груп», – сказав один з очільників правої опозиційної партії «Союз за народний рух» Жан-Франсуа Копе. «Жорстокість та агресивність можна бачити і в частини крайніх правих, і в частини крайніх лівих радикалів», – вважає Лоран де Буассо. Проте згідно з джерелами Тиждень.ua, наразі Міністерство внутрішніх справ зважує можливість закриття тільки «Третього шляху» та «Революційної націоналістичної молоді» – двох організацій ультраправого спрямування, до яких належав Естебан Морільйо, якого звинувачують у вбивстві Клемана Меріка.

Про обидвох учасників смертельної бійки відомо не так багато. Клеман Мерік народився у Бресті, у родині викладачів права. Вчився добре, учителі згадують про нього як про «блискучого учня, якому подобалося вступати в дискусії з дорослими». У 15 років долучився до анархістів. Коли приїхав до Парижа вивчати політологію, пристав до однієї з груп антифа, відомої в поліції. «Ці хлопці та кілька дівчат свідомо шукали, де тільки могли, протистоянь з крайніми правими, – пояснив Тижню знайомий паризький поліцейський. – Не знаю, що тут від ідеології, а що – від інстинкту молодості, бажання самоствердитися у двобої із супротивником».

Читайте також: Невидимі радикали. Куди поділися українські скінхеди

Естебанові Морільйо 20 років. Охоронець одного з паризьких підприємств, активіст крайньої правої організації «Революційна націоналістична молодь». «З підліткового віку Естебан вбирається як скінхед, відкрито носить значки зі свастикою, – написав про нього тижневик L’Express. – Сусіди кажуть, що він «чемний і спокійний хлопець», але в пекарній майстерні, де він навчався, не вподобали характерний одяг Естебана та залишили його без диплома».

Як і більшість крайніх правих радикалів, Естебан перебував у постійному полі зору поліції. Його затримали за володіння холодною зброєю, але серйозних проблем із правоохоронними органами досі не мав. «Цей хлопець змарнував собі життя однією дурною бійкою, – цитує лідера «Революційної націоналістичної молоді» Сержа Аюба L’Express. – Який з нього бойовик?»

Крайні ліві навідріз відмовляються коментувати вбивство Клемана Меріка. «Друзі, рідні, бойові побратими небіжчика з пресою не розмовляють», – підтвердили колеги, які спеціалізуються на політичних темах. На численні дзвінки та електронні листи Тиждень.ua також ніхто не відгукнувся.

Крайні праві неохоче, але коментують фатальну бійку. «Усе це триває, може, з 90-х років, – розповів Тиждень.ua один із скінхедів, Стефан, мешканець небагатого паризького передмістя. – Червоні скінхеди – ті взагалі без гальм. Відчувають безкарність. Знаєш, такі, з червоними шнурками та значками з серпом і молотом або червоною комуністичною зіркою? Ми встряємо в бійку лише тоді, коли її не уникнути. Бо знаємо: більше шансів, що винними назвуть не їх, а нас».

«Правду кажучи, крайні ліві бойовики частіше нападають на учасників публічних зборів Національного фронту, аніж навпаки – крайні праві на активістів Комуністичної революційної ліги або Антикапіталістичної партії», – визнає Лоран де Буассо. Однак у суспільстві існує стереотип про крайніх правих як агресорів, а про крайніх лівих – як захисників світлої мрії людства про справедливість.

Чому так? «Французи звикли романтизувати якобінську диктатуру, – пояснює історик Стефан Куртуа. – Вважається, що деякі політичні ідеї та концепції настільки бридкі та неприйнятні, що застосовувати проти них найгрубшу силу – не проблема. Шаблони суспільної думки підживлює вища освіта, яку контролюють переважно ліві інтелектуали».

Щоправда, панівний політичний дискурс не підтримують юридичні кола. «Чи існують такі слова, за які варто, не думаючи, бити в пику або кастетом по голові? – розмірковує правник Домінік Відаль. – Однозначно, ні. Франція, на щастя, правова держава. Для того, щоб боротися, скажімо, з такою неприйнятною для мене ідеологією, як расизм (включно з антибілим расизмом), існує правове поле. За французьким законом, публічні расистські дії та висловлювання – це правопорушення. За них передбачено покарання, яке визначає суд. Не треба скінхедів – ані чорних, ані червоних, ані фіолетових».

Утім, протистояння у французькому суспільстві вочевидь радикалізується з обох флангів – і лівого, і правого. Недавні демонстрації і за, і проти одностатевих шлюбів щоразу закінчувалися більш чи менш брутальними сутичками крайніх правих з крайніми лівими. Політичний клас країни не знаходить переконливих слів, щоб утамувати тривогу різновекторних верств суспільства.

Безперечно, не варто проектувати французьку ситуацію з антифашистами на недавні українські події. Паралелі між прибічниками «червоного терору» та бойовими загонами безробітних спортсменів на службі Партії реґіонів можуть бути лише умовні. Хоча атрибутика, себто радянська символіка, збігається, історичний і політичний контекст обох країн суттєво відрізняється.

«Французькі червоні скінхеди з’явилися у другій половині 80-х років і заявили про себе спочатку як аматори альтернативного року, фани груп «Bérurier Noir», «Nuclear Devis», «Ludwig Von 88» та інших, – розповідає політолог Мішель Гайє. – Їхні перші криваві бійки з правими скінхедами відбулися взимку 1986 року, під час загальних студентських заворушень. Відтоді вони позиціонуються як «мисливці за ультраc». Однозначно, ліві політичні партії та свого часу комуністи десятиліттями використовують цю войовничу молодь у своїх політичних цілях. Але не всі червоні скіни мають справжню політичну культуру. Часом це ніби такий спорт. Підвид вуличної боротьби «стінка на стінку».

Слідство у справі про вбивство Клемана Меріка не завершено. Проте попередня інформація, що потрапила до преси, дає підстави припустити, що смерть студента – наслідок саме такої війни, «стінка на стінку». Щоб залишитися в живих, Меріку було б досить, щоб його приятель мовчки пішов з крамниці, не провокуючи до бійки крайніх правих. Морільйо також міг би уникнути в’язниці, якби в той день не отримав дзвінка від подруги і не прийшов на розбірки під магазином.

Утім, трагічний випадок навряд чи змусить інших молодих радикалів відмовитися від боїв без правил. Ідеологія проти ідеології, міфологія проти міфології, молода кров проти молодої крові. «Ми недалеко пішли від первісного суспільства», – пожартував, прощаючись, скінхед Стефан. Розповідаючи про кав’ярні, до яких не пускають «з вулиці», «свої» рок-гурти та цілий світ із власними кодами та прочитаннями, він зазначив: «Чужі – то чужі, й нема на то ради. Або ми їх, або вони нас. Так було завжди».

Видається, що французький політичний клас має у протистоянні молодих радикалів свій інтерес. Мало шансів, щоб правляча Соціалістична партія серйозно взялася за проблематику лівого, насильницького радикалізму. Тому, якщо заборони торкнуться тільки крайніх правих угруповань, конфлікт не зникне, а піде вглиб, у підпілля та позаправовий простір, час під часу нагадуючи про себе новими побоїщами.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено