Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 лютого, 2011   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Президент і його гра: до 100-ліття Рональда Рейгана

Рональд Рейган кардинально не вписується в узвичаєну схему поступового політика
Президент і його гра: до 100-ліття Рональда Рейгана

Для переважного числа українських інтелектуалів дії Рональда Вілсона Рейгана (6 лютого 1911 року, Тампіко, Іллінойс – 5 червня 2004 року, Лос-Анжелес) на різних урядових посадах та його гасла виглядають чимось реакційним, ба, навіть дикунським.

Тут навіть не треба підбирати приклади – треба просто відстежувати основні етапи його політичної кар’єри. А кар’єра ця припала на зрілий вік цього неординарного діяча, 33-го губернатора Каліфорнії (1967 – 1975 рр.), 40-го президента США (1981 – 1988 рр.).

При початках її він рішуче виступив проти закону про медичне страхування, заявивши – при такому розвитку подій "ми можемо одного разу прокинутися за соціалізму". А потім на виборах 1964 року він активно підтримав кандидата у президенти ультраконсерватора Баррі Ґолдвотера. Тоді Рейган заявив із посиланням на "батьків-засновників" США, що "коли уряд бажає чогось домогтися, він мусить використовувати силу та примус для досягнення поставленої мети".

Далі були змагання 1967 року за посаду губернатора Каліфорнії, які Рейган провів під гаслами: "Змусити повернуться на роботу нероб, які сидять на соціальних програмах" та "Очистити від смути (тобто від марксистів різного ґатунку – С.Г.) університет Берклі". Гасла втілювалися у життя: ставши губернатором, Рейган спершу у середині травня 1969 року відправив поліцію розігнати акції протесту у парку Берклі (події, які дістали назву "кривавого вівторка"), а потім знехтував університетською автономією, ввівши на два тижні 2.200 національних гвардійців до кампусів, щоб заарештувати лівих радикалів й очистити навчальний заклад. Крім того, губернатор твердо виступав за війну у В’єтнамі до перемоги над комунізмом, попри будь-які жертви та незгоди. 

Ну, а згортання соціальних програм та припинення виплат бідним сім’ям, незважаючи на голодних малолітніх дітей, також у ті часи на всі заставки обговорювалися ліберальною американською пресою. І це були тверді переконання: Рейган прямо виступав проти концепції держави народного благоденства і на посаді губернатора, і на посаді президента. 

А Рейганові жарти? Коли озброєні ліві радикали захопили як заручницю дочку медіа-магната Патрицію Херст і висунули вимогу роздачі безплатної їжі злидарям, Рейган відреагував: "Жаль, що зараз немає епідемії ботулізму!" Й уже пізніше, на президентській посаді, перед телевізійним виступом він пожартував – мовляв, я щойно віддав наказ про ядерний удар по СРСР... 

Ну, а коли Рейган балотувався на другий президентський термін у 1984 році, одним із найпопулярніших гасел його прихильників стало: "Better dead, than red" (краще мертвий, аніж червоний). І це не були порожні слова: ніколи з часів Карибської кризи напруженість у відносинах між Заходом і Сходом не була такою сильною, ніколи ядерна війна не виглядала такою реальною. 

А водночас саме Рональд Рейган (і це навряд чи хтось заперечить) став тим політичним лідером Заходу, якому вдалося консолідувати демократичний світ і спільними зусиллями зламати хребет глобальному комунізму – як політичній реальності та як привабливій для мільярдів людей ідеології. 

Крім того, 40-й американський президент заклав основи нової економічної політики – "рейганоміки". Власне, не зовсім нової – вона спиралася на ідеї Адама Сміта та розробки Чиказької школи, вже успішно випробувані в Чилі. Йшлося про перенесення акцентів з регулювання попиту на товари і послуги (чим захоплювалися соціал-демократи 1960-70-х років) на стимулювання виробництва. Це досягалося шляхом істотного зниження податків та витрат держави – всіх, окрім військових. 

Свою інавгураційну промову 20 січня 1981 року, текст якої, до речі, він написав сам (як і тексти цілого ряду наступних виступів), Рейган присвятив питанням економічних недуг країни. Рейган стверджував, що потенційне економічне зростання після скорочення податків компенсує втрати доходів. Результат: упродовж восьми років президентства Рейгана рівень інфляції знизився с 12,5% до 4,5 %, рівень безробіття – з 7,5% до 5,3%. І це при тому, що в період з 1981 по 1985 роки відбулося рекордне як на мирний час збільшення асигнувань на військові потреби – більше, ніж на 40%. Хоча за останнє довелося розплатитися ростом – аж удвічі – дефіциту бюджету.

Цікаво, що сам Рейган, який свого часу "вибився в люди" із бідняків, заявляв: безробітні – це люди, котрі не хочуть працювати. Сам він, слід сказати, вмів працювати: у старших класах школи й в університеті він улітку працював рятувальником у парку міста Діксон, де жила його сім’я, і за сім сезонів ним було врятовано 77 потопельників, чим він пишався все життя більше, ніж своїми політичними успіхами. Виходячи саме із парадигми "нероб", Рейган боровся із бюджетним дефіцитом: у 1982-83 роках президент дав вказівку скоротити на 40% бюджетні асигнування на допомогу бідним сім’ям; істотно впали витрати на медичне обслуговування літніх людей, на будівництво соціального житла, на інші соціальні програми.

А водночас в межах "рейганоміки" були запропоновані безплатні програми навчання та перенавчання для безробітних, які дуже швидко довели свою ефективність. Крім того, спрощення державного регулювання стимулювало швидких розвиток венчурних фірм малого та середнього бізнесу, особливо у сфері радіоелектроніки, біотехнології та телекомунікацій. 

Усе це, ясна річ, було продуктом діяльності цілого "мозкового штабу" глави держави, до якого входили інтелектуали та менеджери високого класу. Як би не оцінювали сучасники та наступники "рейганоміку", вона була достатньою мірою цілісною та ефективною концепцією розвитку економіки США. 

Якщо вже мова зайшла про команду Рейгана, то слід віддати їй належне: вона впоралася з непростою ситуацією, що склалася після замаху на президента 30 березня 1981, коли спершу глава держави лікувався від наслідків кульового поранення легені, а у наступні два роки часто хворів. Фактично керівництво державою здійснювала трійка провідних працівників Білого дому: керівник президентського апарату Джеймс Бейкер, його заступник Майкл Дівер і радник президента Едвін Міс. А радником щодо СРСР та Східної Європи був гарвардський  професор історії Ричард Пайпс. 

Одужавши, Рейган почав свій наступ на комунізм на всіх фронтах. Ще перед цим почалося розміщення американських ракет середнього радіусу дії з ядерними боєголовками у країнах Західної Європи. Це робилося попри бурхливі велелюдні маніфестації протесту (як потім з’ясувалося, їхні організатори через третій осіб нерідко фінансувалися Кремлем). А в 1983 році Рональд Рейган прямо оголосив СРСР "імперією зла" та відмовився від політики розрядки. Була проголошена довгострокова і широкомасштабна Стратегічна оборонна ініціатива, метою якої стало досягнення військової переваги в космічному просторі, яка одразу одержала у пресі назву програми  "Зоряних воєн". Нарощування гонитви озброєнь відбувалося в усіх галузях – можна сказати, що в небесах, на землі і на морі, як співалося у популярній радянській пісні. Тільки змагання це вигравав не Кремль, а Білий дім... 

Як стало відомо потім, значна частина програми "Зоряних воєн" виявилася відвертим блефом, покликаним завести радянську військово-технологічну галузь у глухий кут і максимально економічно ослабити СРСР. Це, слід сказати, американському керівництву вдалося. Так само, як вдалося йому виснажити комунізм економічно, воєнно-політично і – головне – морально, нав’язавши Кремлю своєрідну маневрову війну по всій земній кулі. Ефіопія, Ангола, Мозамбік, Індокитай, Ємен, Нікарагуа, Гренада – далеко не повний перелік "гарячих" точок, які стали складовою "холодної" війни. Та головним тут, звісно, став Афганістан. Активна масована підтримка сил опозиції, що діяли проти окупаційних радянських військ та маріонеткового кабульського уряду Афганістану (чого вартий лише постійний супутниковий моніторинг пересування ворога, який одержали у своє розпорядження моджахеди!), була козирною картою адміністрації Рейгана. Кремлівські геронтократи програли цю глобально-локальну війну представникові, між іншим, свого ж покоління. Щоправда, наступники Рейгана недооцінили випущеного із пляшки джина – радикальний ісламізм, і коли рух "Талібан" оформився організаційно, просто не звернули на нього увагу. 

Та це справді була з боку Америки "війна малою кров’ю на чужій території". Так, звісно, там загинули десятки тисяч радянських солдатів та офіцерів (за кваліфікованими експертними оцінками – до 50 тисяч, рахуючи померлих від ран уже на території СРСР) і до мільйона афганців (реальних, без лапок), убитих за активної участі червонозоряних "інтернаціоналістів", але якби не американське політичне і військово-технічне втручання, хто знає, чи не захотілося б Кремлю розширити ареал цієї війни, щоб помити чоботи своїх вояків в Індійському океані? Принаймні, великий радянський друг Саддам Хусейн уже вдарив було по Ірану, що підтримував афганських моджахедів, а золото Колими щедро пливло в кишені белуджських племінних вождів, щоби ті повставали проти центрального уряду Пакистану. І в разі успіху цих авантюр рахунок утрат в регіоні міг стати значно більшим, а сама війна з десятками тисяч похоронок щороку – стати майже нескінченною...

Отож будемо вважати, що і для СРСР Афганістан скінчився порівняно малою кров’ю та великою перемогою – смертю червонопрапорної супердержави.

Глобальну війну з комунізмом на рівні штабу вела з американського боку вузька група урядовців, утаємничених у її механізми та цілі (не співіснування з СРСР, а докорінна зміна радянської системи): сам Рейган, шеф ЦРУ Вільям Кейсі, міністр оборони Каспар Вайнбергер, радник з національнох безпеки Ричард Аллен і, звісно, Ричард Пайпс – фахівець з історії Росії, який добре знав, що робити з євразійським ведмедем. Почалися ці дії навесні 1981 року і тривали до кінця 1986 року, коли почала розгортатися перебудова в СРСР. Це не була війна з народом – це була війна з тоталітарно-імперським режимом, той "хрестовий похід за свободу", який Рейган проголосив публічно.

Експерти чітко визначили два головних чинники, які тиснутимуть на Кремль, змушуючи його до радикальної зміни політики: 

а) скорочення до мінімуму можливостей продавати радянські енергоносії за високими цінами; 

б) скорочення до мінімуму здатностей СРСР купувати чи красти передові західні технології.

Друге завдання вдалося реалізувати легше: пам’ятаю, як комп’ютерники високого класу (на рівні професорів) розповідали мені на кухні за чаркою, що мікрочіпи для систем керування крилатими ракетами СРСР добуває таким фантасмагоричним шляхом: через підставну індійську фірму в Японії купують великі партії насичених електронікою ляльок, а потім везуть їх кружним шляхом до Союзу, виколупують і вмонтовують у зброю. А капосні японці ще й знущаються: помістили напис – "Інтелектуально запатентовано від копіювання росіянами". І справді, мовляв, скопіювати неможливо... 

Ну, а розібратися з енергоносіями допомогла дипломатія: у 1985-86 роках відбулося обвальне падіння цін на нафту, а затим і на газ внаслідок того, що Саудівська Аравія раптом знехтувала угодами ОПЕК про стримування видобутку енергоносіїв та почала гнати на ринок велику кількість пального. 

Далі були зустрічі Рейгана з генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, які привели до підписання в 1987 році Договору між СРСР і США про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності та – фактично – до закінчення "холодної війни" внаслідок глибинних змін у Радянському Союзі.

Місія "воїна свободи" була виконана. 

...12 червня 1987 року, коли підготовка щойно згаданого Договору була в розпалі, Рейган виступає з промовою біля Берлінського муру, що розділяв тоді столицю Німеччини. Дипломати, військові, апаратники – всі були за те, щоб промова виглядала гладенькою, стриманою, бо ж інакше може піти шкереберть уся попередня робота й початися новий виток "холодної війни". Але Рейган говорить усім: дякую, проте я скажу по-своєму, - і власноруч переписує ключовий момент виступу: "Генеральний секретар Горбачов, якщо ви хочете миру, якщо ви хочете процвітання для Радянського Союзу і Східної Європи, якщо ви хочете лібералізації, підійдіть до цих воріт, де стою я. Пане Горбачов, відчиніть ці ворота. Пане Горбачов, зруйнуйте цей мур". 

Ця руйнація, як і передбачений Пайпсом розпад СРСР під вагою національних проблем, сталися за наступного президента США Джорджа Буша-старшого, який два терміни відбув віце-президентом при Рейгані.

...А мене все муляє думка: чи й справді усвідомлював до кінця кіноактор та телеведучий Рональд Рейган те, що він перебуває не на черговому знімальному майданчику, а на капітанському містку найпотужнішої держави світу? І чи не було в багатьох його рішеннях елементу кіношної ефектності? 

З іншого боку, втім, для людини, котра п’ять років підряд, з 1947-й по 1952-й, а потім ще й 1959-го обиралася президентом Гільдії кіноакторів (а на цю посаду будь-кого не обирали, голосування було реальним!) після "розрулювання" постійних конфліктів між голлівудськими зірками проблеми великої політики небезпідставно видавалися дитячими забавками...


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено