Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 червня, 2013   ▪   Наталя Гуменюк   ▪   Стамбул   ▪   Версія для друку

Турецький демарш: суспільство прагне змусити владу поважати громадян

Безпрецедентні виступи проти авторитаризму Реджепа Ердогана засвідчили появу в Туреччині світського середнього класу, який вимагає лібералізації політичної сфери й виступає проти спроб ісламізації країни
Матеріал друкованого видання
№ 22 (290)
від 6 червня, 2013
Турецький демарш: суспільство прагне змусити владу поважати громадян

Виступи проти побудови торговельно-розважального комплексу на місці парку в центрі Стамбула спровокували наймасовіші в історії Туреччини антиурядові демонстрації, які поширилися на 67 міст. Мітингувальники висловлюють незадоволення політикою прем’єра Реджепа Таїпа Ердогана та правлячої Партії справедливості та розвитку (ПСР). Правозахисники заявляють, що під час розгону маніфестацій по всій країні потерпіло 2800 жителів. За даними влади, заарештовано понад 1700 осіб. За відсутності прем’єр-міністра Реджепа Ердогана, який поїхав із візитами до Північної Африки, віце-прем’єр попросив вибачення в постраждалих, але люди й далі мітингують.

Революція на барикадах

Маючи протигаз, не зрозумієш, що відчувають ті, хто надихався отруйних речовин. Перед очима – просто димова завіса. Молодь безрезультатно промиває очі содовим розчином. Довкола десятки волонтерів, які намагаються допомогти. З марлевих пов’язок – користі ніякісінької. На «передовій» концентрація ядучих випарів завелика. Усе геть не так, як у перші дні велелюдних мітингів, коли сльозогінний газ застосували проти кількох тисяч людей, що просто прийшли на площу, підтримати екологів. Ті, хто наближаються до епіцентру сутичок із поліцією, роблять це свідомо. Кількасот протестувальників намагаються захопити оточену нею стамбульську резиденцію прем’єра в районі Бешикташ. Такі дії символічні, бо там нікого немає.

Нинішні протести в Туреччині – це вимога суспільства до влади поважати його як громадян, а також його право на різні способи життя

Хлопці й дівчата в захисних масках із блискавичною швидкістю будують барикади, розбираючи бруківку й тротуари. Просунулися на 10 м уперед, дістали нову порцію газу чи шумових гранат, перепочили, повернулися назад. Двері ресторанів, готелів уздовж вулиці демонстрантам відкривають охоче. Саме такий вигляд мають нині нічні заворушення.

Інакша, карнавальна атмосфера панує за кількасот метрів – на площі Таксім, де випари газу відчутно зрідка. Танці, пісні, художні акції. Молодь із дредами й пірсингом малює графіті на будівлях банків та готелів. Поруч – старші жінки в хіджабах, далі чоловіки в костюмах та краватках фотографуються в масках Ґая Фокса. Здається, в Туреччині вже налагодили їх масове виробництво. Уболівальники непримиренних футбольних команд спільно зводять загорожі. Курди скандують антипрем’єрські жарти неподалік турецьких націоналістів. Між протестувальниками відсутні будь-які ідеологічні, релігійні чи класові поділи. На площу Таксім випадковий турист не потрапить: увечері рух громадського транспорту в центрі Стамбула обмежено. Щовечора саме туди йдуть після роботи жителі всього мегаполіса. Щоранку волонтери прибирають сміття. Маніфестації стали ритуалом. Прем’єр Ердоган звинувачує опозицію в розпалюванні пристрастей. Водночас більшість людей на майдані – протестний електорат, ті, кого не задовольняє жодна з найбільших партій. На мітингах збирається чимало політично активної лівої молоді й соціалістів, які мають великий досвід протестів. У перші дні опозиція домовилася вирушати на заходи без партійних прапорів. Нещодавно можна було побачити кілька наметів політсил, та вони розчинялися в загальній масі.

Плюралізм проти авторитаризму

Із Зейнеп Даґлі – активною учасницею мітингів – зустрічаємось у заможному фінансовому центрі Стамбула. Освіта в Оксфорді, робота в Лондоні в одному з найбільших банків світу. Повернувшись додому, вона створила власну компанію, що займається корпоративними відносинами. Пояснює, що абсолютно не цікавилася політикою, аж поки не надихалася газу на першому мітингу в п’ятницю, 31 травня.

Зейнеп Даґлі – активна учасниця мітингів

Сьогодні фото й статуси Зейнеп у соціальних мережах, де вона засуджує використання сили проти мирних демонстрантів, поширили понад 30 тис. користувачів. «До того парку, ба навіть до розмов про корупцію мені було геть байдуже. До такого ми звикли. Моїх друзів і мене обурило інше: прем’єр-міністр сказав, що він, прийнявши рішення вирубати парк, за жодних обставин його не змінить, бо думка інших його не обходить. Це був останній дзвіночок. Він уявив себе султаном, хоча є чиновником, котрому ми платимо зарплату». Ердоган заявив, що на 100 тис. демонстрантів виведе мільйон прихильників? Що це за поділ? Хіба справжній лідер таке говоритиме? Навіщо ділити державу? Ми йому не вороги, а частина цієї країни».

Наречений Зейнеп, успішний фінансист, довгий час, як і більшість турків, був палким прихильником Ердогана, цінуючи його силу волі й достаток, який принесло країні більш ніж десятирічне правління консервативного уряду. Та водночас він нарікає на корупцію. У Туреччині мало не кожен може навести власний приклад зловживань, особливо у будівельному бізнесі. Парк «Гезі» – краплина в морі, порівняно із представленим два місяці тому проектом побудови нового мосту через Босфор. Знищення чогось красивого, як-от дерев у центрі міста, заради прибутку стало для багатьох стамбульців метафорою останніх років правління Ердогана.

За роки правління ісламістської партії Ердогана турки відчули поступове посилення релігійного консерватизму

«Будьмо, Таїпе, будьмо! П’ємо за твоє здоров’я!» – одне з популярних гасел маніфестантів. Законопроект щодо заборони торгівлі алкоголем на відстані до 100 м від мечеті чи святині, а отже, в усьому центрі Стамбула, – ще одна причина масового невдоволення. Ініціатива уряду позбавила б роботи тисячі людей і завдала непоправної шкоди туризму. Для турків, які пишаються тим, що вони мають зразкову секулярну мусульманську державу, це ще один симптом релігійної нетерпимості. За роки правління ісламістської Партії справедливості та розвитку світськи настроєні громадяни відчули поступове посилення релігійного консерватизму, що, зокрема, проявилось у поверненні до роздільного навчання в деяких школах, носінні хіджабу, збільшенні годин на релігійні уроки, вивищенні мусульманських свят над цивільними, спробі заборонити аборти.

«В одному з інтерв’ю прем’єр-міністр, хай і жартома, назвав людей, які вживають алкоголь, пияками. Це принизливо. Так само не справа уряду вказувати громадянам, що їм варто заводити трьох дітей. Ми й самі можемо вирішити. Це стосується всіх сфер нашого життя», – обурюється Зейнеп.

Медіа-активи й медіа-активізм

Спілкуючись, спостерігаємо таку сцену: відвідувачі сусіднього ресторану – на вигляд доволі заможні люди – раптом підвелись і пішли геть, не розплатившись. Вони розпочинають годинну ходу по всьому торговельному центру під гучні оплески, оголошуючи таким чином бойкот власникові закладу, який володіє, крім того, низкою популярних телекомпаній. На турецькому телебаченні протестів не показували взагалі. У день, коли на площу вийшли сотні тисяч демонстрантів, телеканал «CNN-Туреччина» демонстрував фільм про пінгвінів у Антарктиці. У відповідь стамбульці розпочали флешмоб: телефонують на телеканал і просять повторити стрічку знову. На медіа, які показували кулінарні шоу, дзвонять, аби під приводом ознайомлення з рецептом у прямому ефірі запитати, чому замість інформації про найбільші в історії країни виступи ті показують, як готувати їжу. Частина рекламодавців відмовилася друкувати рекламу у ЗМІ, які замовчують протести. Клієнти одного з банків, який володіє газетою, почали масово забирати звідти свої активи.

Головним джерелом інформації про події в країні стали соціальні медіа

Головним джерелом інформації про події в країні стали соціальні медіа. Хоча в них чимало перебільшень, неперевірених даних, як-от про загибель людей від рук поліції в перший день протестів. Бюлют, медіа-активіст, створив із друзями (переважно студентами) інфоцентр, що намагається перевіряти факти з потоку відео, знятого самими громадяними, обирати найважливіше, а також знаходити способи донести новини до тих, хто позбавлений доступу до інтернету. Ще одне завдання – збирати дані з різних регіонів країни. Хлопець застерігає: «У великих містах, таких як Стамбул, Анкара, Ізмір, через велику увагу людей до поліції зменшуються ризики, що остання застосує силу. Однак варто стежити за діями правоохоронців у дрібних містечках по всій Туреччині, де сили безпеки зловживають повноваженнями».

Жертва власного успіху

Майже після тижня мовчання деякі із центральних каналів таки видали в ефір кадри зі стамбульських мітингів. Експерти в студії зауважують, що обурення демонстрантів несправедливе, бо «весь гнів спрямовано на прем’єр-міністра, хоча є й інші чиновники, як-от президент чи голова служби безпеки».

«Від часів Ататюрка – засновника Турецької Республіки – у країні існує культ лідера. Хай там що станеться, а найменша дрібниця – це особиста заслуга й особиста відповідальність», – пояснює Селін Чагатай, яка займається гендерними студіями й виступає за права жінок. «Таїп Ердоган – класичний турецький патріархальний лідер із величезним его. Упертий, наполегливий, упевнений у собі. Не здаватись, ані на крок не поступатися – для нього справа честі. Це має неабияке значення в нашій політиці. Насправді демонстрантам було б достатньо особистого вибачення очільника правлячого кабінету. Та він просто не вміє перепрошувати. Замість того – поїхав із візитом до Марокко, продемонструвавши, як мало значить для нього думка людей, котрі вийшли на площі», – продовжує дівчина. Понад те, Ердоган, який зовсім не чекав, що турецьке суспільство вибухне таким потужним спротивом, назвав демонстрантів «купкою екстремістів».

До перемоги ПСР на виборах у 2002-му свободи в Туреччині було не набагато більше. Там заправляли військові чи контрольовані ними цивільні лідери. Влада не толерувала публічних виступів, а політика щодо курдського населення була куди суворішою. Армійська еліта, маючи доступ до всіх ресурсів, збагачувалася. Військовий переворот за військовим переворотом, серйозні обмеження для мусульман, які становлять більшість. Унаслідок неоліберальної економічної політики уряду Ердогана країна подолала багаторічну гіперінфляцію і пережила справжній економічний бум. Крім того, успіхи асоціюються з реформами, що пов’язані хай із примарним, але вступом Анкари до ЄС. Та гроші, корупція, непотизм таки почали роз’їдати державний апарат.

Емре Оздемір – бізнесмен, експерт із питань відносин Туреччини та ЄС. Він днями написав відкритого листа Штефанові Фюле, єврокомісару з питань розширення та європейської політики сусідства, закликавши Брюссель засудити застосування сили проти мирних демонстрантів. Емре брав участь в акціях протесту. Віддає належне економічним реформам Ердогана, але осанну йому не співатиме: «Хоча за останні роки ВВП зріс утричі, безробіття не поменшало, як і соціальна нерівність. Це не якісні зміни. Держава просто отримала «гарячі» гроші від приватизації телекомунікаційних мереж, мостів, доріг, портів, аеропортів. Життя більшості людей покращало, тому що уряд створив базовий сервіс. Тепер за все треба платити, і чимало».

Підприємець пояснює, що турецькій економіці також пощастило: «Після подій 11 вересня, американського вторгнення в Ірак та Афганістан багато арабських країн перенесло свої заощадження із західних банків до турецьких. Мусульманська країна – надійніший партнер. Що стосується вступу до ЄС, то у 2004–2005-му партія влади просто не знала, на що погоджується, й не замислювалася над цінностями. Співпраця з Брюсселем для неї була способом легітимізувати своє правління». А тепер Ердоган, який уже третю каденцію очолює уряд, прагне здобути ще й посаду президента республіки на виборах у серпні 2014 року і таким чином перетворитися на «спадкового султана», маніпулюючи демократичними механізмами й дедалі більше руйнуючи світський характер країни.

За словами Емре, нинішні протести – це не виступи бідних, вони мало стосуються економічних викликів. Це вимога суспільства до влади поважати його як громадян, а також його право на різні способи життя.

Найпопулярніший заклик на площі: «Ердогана у відставку!» Втім, у це мало хто вірить. На всіх масових виступах є як радикальніші, так і більш помірковані учасники. Одні вірять в оптимістичний прогноз (що уряд піде на поступки), інші остерігаються посилення репресій.

«Ув’язнених журналістів, правозахисників, адвокатів місяцями могли утримувати за ґратами без висунення жодних звинувачень. Усі воліли заплющувати на це очі. А тепер заговорили вголос. Назад вороття немає. Ердоган утратив харизму, а люди – страх. Усе вже відбулося», – кажуть демонстранти.

З Айшеґюль Алев знайомлюся на площі біля «Гезі», куди жінка щовечора приходить підтримати мітингувальників. Вона художниця з костюмів у Державному театрі опери та балету Туреччини. Запитую, чого моя співрозмовниця прагне. «Нічого. Все, чого я хотіла, вже сталося», – пояснює жінка. «Мені 57 років, і я ще ніколи не бачила мою країну такою. Тішуся, що нарешті виросло це покоління, котрому, як мені здавалося, було байдуже до політики. Зараз вони заявили про себе».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено