Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 травня, 2013   ▪   Віктор Шатров   ▪   Версія для друку

Операція «Наступник». Експерти називають 5 спадкоємців Путіна

Хто буде новим президентом Російської Федерації після 2018 року?
Операція «Наступник». Експерти називають 5 спадкоємців Путіна

На початку квітня  квітня російський аналітичний центр «Левада-Центр» опублікував результати опитування присвяченого річниці третього терміну президентства Владіміра Путіна. Результати його свідчать про стрімку втрату кредиту довіри тандему Путіна-Мєдвєдєва з боку росіян. Зокрема, тільки 22% респондентів хотіли б бачити Путіна президентом після 2018 року, а Мєдвєдєва — лише 8% опитаних. У той же час, 47% респондентів хотіли б, щоб через 6 років Путіна на посаді президента замінила інша людин і 23% опитаним було важко відповісти на це запитання. 

Таким чином, небажання бачити Путіна президентом  вперше перевищило 50%. Це свідчить про те, що у суспільстві накопичилася втома від ВВП і його методів керівництва країною. Водночас кожний третій вважає, що зосередження влади в руках однієї людини (Путіна) не принесе для Росії нічого хорошого. Це найбільш високий рівень критики ВВП з березня 2004 року.

Результати вищезгаданого соціологічного опитування посилили дискусії серед експертів, щодо можливості операції «Наступник», прихований етап якої розпочався ще навесні 2012 року, майже відразу після президентських виборів.

Важливу роль тут відіграватиме розстановка сил в елітному середовищі РФ. Для її аналізу дуже корисними є дві доповіді комунікаційного холдингу «Мінченко консалтинг» під назвою «Великий уряд Владіміра Путіна і Політбюро 2.0», які базуються на результатах анонімного опитування понад 60 експертів (представників політичної і бізнесової еліти країни). Перша доповідь була опублікована ще у серпні минулого року. У ній стверджується, що насправді РФ керується неформальним колегіальним органом, аналогом компартійного Політбюро. До нього входять Ігор Сечін, Сергій Чемезов, Гєнадій Тімченко, Юрій Ковальчук, Сєргєй Собянін, Сєргєй Іванов, В’ячеслав Володін, Дмітрій Мєдвєдєв і Сєргєй Шойгу. Путін у цьому політбюро відіграє роль арбітра, граючи на протиріччях, які існують між різними клановими угрупуваннями поетапно зіштовхуючи їх, посилюючи одні і послаблюючі інші.

Читайте також: Проти кого озброюється Росія. Москва зможе ще більше лякати своїх сусідів і Захід

У середині лютого була опублікована друга доповідь, яку підготували керівник холдингу Євгеній Мінченко і його колега Кіріл Пєтров. У ній експерти констатували початок «перегонів наступників» Владіміра Путіна. На їхню думку, у «Політбюро 2.0» формуються два полюси. На одному з них, групуються гравці, які намагатимуться зберегти елементи «тандемократії», при чому не обов’язково зберігаючи функції дуумвіра саме за Мєдвєдєвим. На другому – сформувалася коаліція, виразником якої є Сечін, а головною метою – максимально тривале утримання Путіним  одноосібного політичного домінування, а відтак, остаточний демонтаж наслідків існування тандему.

Позиції прихильників першого напрямку після публікації опитування “Левада-Центру” суттєво зміцнилися. Виникає тільки питання, хто буде претендувати на роль нового «наступника» Путіна.

Приклад «перегонів наступників» у 2006-2007 роках та їх завершення в 2011 році, коли стало зрозумілим, що Мєдвєдєв так і не став реальним наступником, показав, що Путіну психологічно важко прийняти рішення про реальну передачу влади. Однак, низький рейтинг ВВП вже сьогодні ставить під сумнів можливість продовження його утримання керма.

Реагуючи на настрої росіян, та й просто в силу постійної актуальності теми, експерти періодично намагаються вгадати, хто ж стане наступником Путіна. Ще на початку березня 2013 року генеральний директор Центру політичних технологій Ігорь Бунін і президент Фонду ефективної політики Глєб Павловскій висловили думку, що у Путіна «на всяк випадок» вже існує цілий «пул наступників», але цей «внутрішній список» він старанно оберігає від найменшого розголошення. Однак, дещо можна сказати вже тепер, вважають ці політологи. Наприклад, те, що Мєдвєдєв в якості наступника явно не розглядається.

За словами оглядача Radio Free Europe Брайана Уітмора, у Кремлі завжди були «одержимі» наступністю влади. Згадати хоча б Леоніда Брєжнєва і Боріса Єльцина. При відсутності інститутів, традицій і політичної культури, необхідних для забезпечення безконфліктної передачі влади, лідери країни, на думку Уітмора, намагаються контролювати цей процес власноручно.

На підтвердження тези Уітмора свідчить і поведінка Путіна. Так, у рамках великої прес-конференції у грудні минулого року Путін, відповідаючи на запитання журналістів, відзначив, що не знає, ким буде його наступник, але йому не байдуже, хто стане президентом країни після нього. Ця відповідь вочевидь свідчить про розчарування самого Путіна у кандидатурі Мєдвєдєва і початок пошуку ним іншої особи для виконання цієї ролі.

Мєдвєдєв, поки що, влаштовує Путіна як прем’єр-міністр, який стає все менш популярним у російському суспільстві. А опублікований 17 квітня 2013 року в Youtube відеозапис закритої наради Путіна з урядом у Калмикії, в якому ВВП погрожує уряду відставкою, зроблений для того, щоб показати Мєдвєдєву його місце і знайти крайнього у провалі виконання популістських  президентських наказів від 7 травня 2012 року. 

 Серед найбільш ймовірних наступників ВВП експерти називають мера Москви Сєргєя Собяніна, нинішнього міністра оборони Сєргєя Шойгу, першого віце-прем’єра Дмітрія Рогозіна, голову адміністрації президента Сєргєя Іванова, екс-міністра фінансів Алєксєя Кудріна.

Читайте також: Віктор Єрофєєв: «Владімір Путін втратив статус «улюбленого царя»

Західні аналітики вважають найбільш ймовірною кандидатурою наступника Путіна – Сєргєя Шойгу. Цю точку зору підтверджують і соціологічні дані. Так, згідно з березневим опитуванням «Левади-Центр» рівень довіри росіян до міністра оборони Сєргєя Шойгу складав 18% (у 2012-му він був лише 10-11%), у той час як Дмітрію Мєдвєдєву – лише 17% (а в 2012-му був аж 28%). Рейтинг силовика різко піднявся після його призначення 6 листопада 2012 року на посаду міністра оборони РФ. Прихильники Шойгу, для обґрунтування свого вибору, наводять такі аргументи: 1) позитивний імідж ефективного керівника МНС, яке він беззмінно очолював з 1991 року; 2) більше за інших, розуміння потреб простого народу, оскільки він постійно перебував в епіцентрі катастроф і на місці керував рятувальними операціями; 3) призначення Шойгу міністром оборони фактично означає перетворення його, де-факто, у другу по могутності людину у державі. До негативних факторів, які можуть завадити Шойгу стати ефективним наступником Путіна, експерти відносять: 1) ризик зіпсувати репутацію, керуючи таким корумпованим відомством, як Міністерство оборони; 2) неросійське походження; 3) відсутність бажання з боку самого Шойгу грати яку-небудь значну самостійну політичну роль. Він людина команди і не демонструє жодних президентських амбіцій, на відміну від таких діячів, як, наприклад, Дмітрій Рогозін; 4) адміністративний вплив Шойгу в його попередніх вотчинах (МНС і Московська область) обмежений достатньо високою самостійністю наступників. Зокрема, кадрова політика в.о. губернатора Московської області Андрєя Воробйова, на думку експерта Євгена Мінченка, говорить про те, що він сьогодні знаходиться в орбіті впливу Генадія Тимченко; 5) історично пов'язаний з сім’єю Б.Єльцина, Шойгу тривалий час був «білою вороною» у путінській команді і, не дивлячись на дружні відносини з президентом, не став своїм для його найближчого оточення; 6) імідж Шойгу, як антикризового управлінця, насправді дуже уразливий. Ревізія його спадку в МНС, при наявності медійного ресурсу, може бути здійснена досить швидко і посилена шляхом використання помилок на посаді міністра оборони.

Сергій Шойгу вважається деякими експертами одним з лідерів антизахідного угрупування в оточенні Путіна, яке виступає за посилення партнерства з Китаєм і намагається усунути з політичного Олімпу лібералів, до яких відносяться колишній президент Мєдвєдєв і опальний екс-міністр оборони Сердюков. Отже, вибір Шойгу Путіним був би логічним в руслі антизахідної політики Кремля останніх років.

Проте, Путін поки що не наважується назвати публічно Шойгу своїм наступником. Зокрема, 25 квітня 2013 року, відповідаючи під час програми «Пряма лінія з Владіміром Путіним» на запитання про те, чи буде Шойгу його наступником, відповів що це вирішуватиме російський народ.

Значні шанси стати наступником Путіна, на думку багатьох експертів, має Сєргєй Собянін – мер Москви, призначений на цю посаду після скандальної відставки Юрія Лужкова. Він був керівником адміністрації президента під час другого терміну Владіміра Путіна. Після інаугурації Мєдвєдєва перейшов в путінський уряд, де займав посаду віце-прем’єра і керівника апарату.

На думку Євгена Мінченка, він людина дуже обережна і в жодному разі не буде оголошувати себе заздалегідь наступником Путіна. Але він автоматично, в силу того об’єму ресурсів, якими володіє – є точкою притяжіння еліт, які незадоволені Мєдвєдєвим, як наступником. Однак, є певні ознаки того, що позиції Собяніна і його оточення свідомо почали послаблюватись противниками. Згадати хоча б випадок, коли відразу після формування губернатором Пермського краю Басаргіним (людиною Собяніна) уряду, був заарештований за звинуваченням у корупції щойно затверджений голова уряду Пермського краю Роман Панов. Або нещодавно сформований союз Прохорова і Лужкова як інструмент тиску на Собяніна.

Враховуючи те, що протягом останніх 12 років  Владімір Путін завжди підтримував певний баланс у владній еліті, то найбільші шанси стати його наступником мають персоналії без яскраво вираженої ліберальної чи антиліберальної репутації. Таким відносно нейтральними політичними фігурами є Собянін і Шойгу. Собянін в цьому плані має навіть переваги, як більш нейтральний політик. Це людина, яка буде прийнятна і для бюрократії, і для великого бізнесу, як для старого олігархічного, так і нового – путінського. ВВП впевнений у вірності столичного мера. Крім того, Собянін може знайти спільну мову і з опозицією.

На користь кандидатури Собяніна експерти наводять такі аргументи: 1)досвід успішного керівника регіону (Тюменська область), який був обраний на конкурентних виборах у 2000 році, і пішов зі своєї посади з високим рівнем підтримки населення та еліт; 2) взаємодія з керівниками провідних приватних компаній у сфері ПЕК і досвід співпраці з основними олігархами путінської хвилі, які прийняли участь у розподілі лужковського спадку у Москві; 3) міцні позиції у регіональних елітах за рахунок роботи в Раді Федерації і участі в конструюванні блоку «Вся Росія», який під час парламентських виборів у 1999 році в потрібний момент став слабкою ланкою коаліції Примакова-Лужкова, яка конкурувала з В.Путіним;  4) особливі відносини з елітами національних суб’єктів Федерації, зокрема, Татарстану; 5) наявність «своїх» губернаторів на Уралі (В.Якушев, В.Басаргін, Е.Куйвашев); 6) найбільший, після федерального, бюрократичний апарат і потужна фінансова база;

Але список можливих наступників Путіна не обмежується лише Сєргєєм Шойгу і Сєрєієм Собяніним. Ним цілком ймовірно також може стати Сергій Іванов – керівник адміністрації президента. Він вважався альтернативною Мєдвєдєву кандидатурою на посаду президента до виборів 2008 року. Займав посади секретаря Ради безпеки РФ, міністра оборони і заступника голови уряду. За інформацією ЗМІ, з Владіміром Путіним познайомився ще під час служби в КДБ. На думку низки експертів, Сергій Іванов фактично очолює тіньовий уряд Росії, до складу якого входять колишні міністри, теперішні помічники президента (Голікова, Набіуліна, Трутнєв, Фурсенко, Щьоголєв), який має більший авторитет ніж офіційний кабінет міністрів. Останнім часом він, на думку Владіміра Прібиловського (інформаційно-дослідницький центр «Панорама»), зблизився з першим віце-прем’єром Дмітрієм Рогозіним. Вони дуже схожі. Обидва зовні проєвропейські, а всередині – «силовики». В них навіть команда часткова співпадає. Наприклад, Юрій Борисов, якого новий міністр оборони Шойгу нещодавно призначив своїм заступником по озброєнню, до цього був заступником і у Іванова, і у Рогозіна.

Частина «силовиків» робить ставку на Дмітрія Рогозіна, як наступника Путіна. Екс-лідер блоку «Родіна» (9% на виборах в Державну Думу РФ в 2003 році) – один з небагатьох в теперішньому керівництві країни, хто має успішний досвід публічної політичної діяльності. Також Д.Рогозін – єдиний урядовий чиновник, крім Мєдвєдєва, який є формальним лідером «Єдиної Росії» і має власну політичну інфраструктуру (відтворена партія «Родіна» і рух на підтримку армії, флоту і ВПК). Однак, він програє іншим потенційним наступникам по такому важливому показнику, як рівень довіри Путіна (після фронди 2004-2006 років йому пробачили, але вже не довіряють).

Певні експерти вважають, що  наступником Путіна також може стати Алєксєй Кудрін екс-міністр фінансів РФ, екс-віце-прем’єр уряду РФ. Він пішов з Білого дому із-за розбіжностей з тодішнім президентом Дмітрієм Мєдвєдєвим. Кудрін створив організацію «Комітет громадянських ініціатив», зайнявся політикою. Пропонував учасникам «білострічкового руху» себе в якості посередника між владою і опозицією. Він користується значною довірою Путіна. Саме він у 1996 році запросив ВВП у Москву після поразки на виборах команди Анатолія Собчака. Проте його образ ліберала, який далекий від народу і проголошує непопулярні тези про необхідність економії та урізання соціальних пільг, робить проблематичним обрання Кудріна президентом.

Чому ж Путін не поспішає назвати ім’я свого наступника? На думку Ігоря Буніна, ВВП визначиться щодо виборів 2018 року в останній момент. Якщо він заявить, що не піде на вибори, то відразу стане «кволою пташкою» і країна стане некерованою. Якщо ж відразу скаже, що залишиться, то частина суспільства почне протестувати, що теж не матиме позитивних наслідків. Поки що він намагається грати на боротьбі всередині політичної еліти Росії, зіштовхуючи одні угрупування з іншими.

Останні події свідчать, що рівень підтримки путінського режиму і особисто ВВП повільно, але неухильно падає. Тому питання його наступника може стати вже найближчим часом ключовим у політичному житті Російської Федерації.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено