Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 лютого, 2011   ▪   Андрій Дуда   ▪   Версія для друку

Дволикий орел

Путінська Росія безпрецедентно здає національні інтереси на Сході, пресуючи водночас західних сусідів
Матеріал друкованого видання
№ 5 (170)
від 4 лютого, 2011
Дволикий орел
АР
До фото: ВСЕ ЯК УДОМА. Програма співробітництва між китайськими та російськими регіонами є фактично програмою освоєння китайцями російських територій 



Характеризуючи сучасну Росію, часто повторюють тезу, мовляв, у Росії авторитарна форма правлін­­ня, але разом із тим путінський режим демонструє і високий рівень ефективності. Відбувається процес реінтеграції пострадянського простору на проросійській платформі, придушено відцентрові сепаратистські рухи, Росія планомірно повертає собі статус наддержави.

Насправді, як свідчить аналіз реальних здобутків російської зовнішньої політики, «путінська ера» – від оголошення Борісом Єльциним спадкоємцем Владіміра Путіна і до теперішнього «двоцарства» – це радше перемога інформаційної політики Кремля, аніж реальні геополітичні та внутрішньополітичні перемоги.
У той самий час як російська політика інформаційно торжествує від тріумфу на українському, грузинському і білоруському фронтах, тамтешня влада планомірно програє в реальному забезпеченні національних інтересів. 

Російські теорії як товар

Зовсім недавно, у 2010 році, Росія підписала договір про розмежування морських просторів у Баренцовому морі й Північному Льодовитому океані. Ці території досі не могли поділити з Норвегією – навіть при «непатріотичних» Ґорбачові та Єльцині ніхто не хотів іти на поступки норвежцям і «здавати» власні території. Проте при «патріотах» Мєдвєдєві та Путіні спірну територію площею 175 тис. км2 поділили надвоє. Таким чином, Росія, яка де-факто її контролювала, втратила майже 90 тис. км2. За експертною оцінкою, з підписанням цього договору май­­бутні покоління росіян недорахуються щонайменше 5 млрд т енергоресурсів (у перерахунку на нафту). Сучасним поколінням російських рибалок уже завдано збитків: угода з Норвегією означає щорічну втрату 125 тис. т тріскових порід.

Утім, відхід територій до Норвегії – не така рельєфна поразка зовнішньої політики Росії, як серія поразок на російсько-ки­­тайському фронті. Сумним для росіян «здобутком» дипломатії Владіміра Путіна стало те, що російський острів Тарабаров на Амурі змінив свою офіційну назву на Іньлундао («Острів Срібного дракона»), західна частина Великого Усурійського острова в Хабаровському краї – на Хейсяцзидао («Острів Чорного Ведме­­дя»). Змінить російську назву на китайську й острів Большой на річці Аргунь у Читинскій області Росії. У жовтні 2008-го, відповідно до угоди між РФ і КНР про демаркацію кордону від 14 жовтня 2004 року та додаткової угоди між РФ і КНР про ро­сійсько-китайський державний кордон на його східній частині, підписаних президентом Путіним і главою КНР Ху Цзіньтао, ці російські острівні території площею 337 км2 було передано Китаю. Це при тому, що Великий Усурійський острів є стратегічною точкою для оборони Хабаровська, тут розміщений збудований ще в 1974 році укріпрайон – «хабаровський варіант Брестської фортеці» (як охрестили його російські журналісти), а через острів Тарабаров проходила траєкторія злету російських бойових літаків. Інакше кажучи, стараннями Путіна російсько-китайський кордон тепер пролягає фактично в межах міської смуги Хабаровська. 

До речі, всі церемонії, по­­в’язані з передачею російських земель китайській стороні, були цілковито заблоковані для публічного доступу. Зокрема, журналісти російського «Коммерсанта» скаржилися, що під час встановлення прикордонних стовпів організатори відмовились акредитувати його кореспондента, а присутнім представникам регіональних ЗМІ заборонили розміщувати у своїх виданнях фото- і відеоматеріали.

Утрата Росією островів – це лише частина політики прогинання перед Китаєм. Наприкінці 2009-го було підписано росій­­сько-китайську програму співробітництва між регіонами Далекого Сходу і Східного Сибіру РФ та Північного Сходу КНР на 2009–2018 роки. У додатку до неї було наведено перелік спільних проектів Росії і Китаю на російському Далекому Сході та в Сибіру. Одного погляду на цей список достатньо, щоб зрозуміти, що це не програма співробітництва між регіонами Росії та Китаю, а програма освоєння Китаєм де-юре російських територій. Чого вартий лише той факт, що РФ допускає китайські підприємства до освоєння сировинних родовищ. Зокрема, лише в Забайкальському краї йдеться про розробку китайською стороною Бугдаїнського молібденового, Бистринського та Култумінського золото-мідних, Солонеченського сурмового, Ново-
Ши­­рокінського золо­­то-поліме­­та­­левого, Удоканського мідного, Чинейського мідного і титано-ванадій-залізнорудного родовищ. Аналогічне «співробітництво» по лінії «російська сировина в обмін на китайські робочі руки та технології» передбачене і в інших російських регіонах: Читинській, Амурській, Єврейській автономній областях, Хабаровському краї, Бурятії тощо.

До речі, ризики для російської безпеки полягають не лише в тому, що РФ перетворюється на сировинну базу КНР. Сьогодні можна говорити про фактичну колонізацію китайцями прикордонних територій. Навіть провладні російські експерти визнають серйозність ризиків китайського заселення Далекого Сходу й Сибіру. Зокрема, якщо в прикордонних із Китаєм російських регіонах проживають 5,7 млн осіб, то в прикордонних із Росією китайських – 146 млн.

Досить вільне поводження Кремля зі своїми територіями призвело до появи дуже «оригінальних» проектів в експертному середовищі російських сусідів. Інакше як можна оцінювати заяву вірменського експерта, директора Аналітичного центру глобалізації та регіонального співробітництва Степана Григоряна про те, що Росія може мирно врегулювати карабаський конфлікт, поступившись Азербайджану частиною своєї території площею 4 тис. км2: «Оскільки Вірменія і Росія є дружніми державами, ми переконуємо її (Росію. – Авт.) відторгнути від їхньої прикордонної з Азербайджаном території, приміром Дагестану, шматок своєї землі в 4 тис. км2». Натомість, як вважає Григорян, РФ отримує суттєві компенсації: можливість використовувати Азер­­байджан як транзитну територію для своїх енергоносіїв і гарантії Вірменії та Азербайджану ніколи не вступати до НАТО. Коментарі зайві.

Про це напише Мєдвєдєв у своєму блозі

Російська зовнішня політика дуже активно цікавиться, як викладають історію в українських та балтійських навчальних закладах. Водночас у китайських підручниках російські сибірські простори аж до Томської області позначені як «тимчасово втрачені території», і це абсолютно не заважає політиці прогинання перед Китаєм. Принаймні досі жодної заяви про це в блозі президента Мєдвєдєва не було.

Використання подвійних стандартів і відверта експлуатація «співвітчизників» – характерний почерк сучасних «власників» Кремля. Тому китайський приклад не єдиний. Такий самий почерк у ставленні до своїх меншин і в інших «дружніх» до Росії двох потужних азійських країн: Казахстані та Узбекистані. Ніхто не знайде «кривого слова» в заявах Путіна чи Мєдвєдєва на адресу цих «стратегічних партнерів». Ці країни – традиційні члени всіх проросійських геополітичних організацій.

Утім, у цих країнах відбувається справжній «геноцид», як сказали би вітчизняні крикуни, представників «русского міра». Прийнята 2001-го в Казахстані державна програма функціонування розвитку мов на 2001–2010 роки передбачає поетапний перехід діловодства, ведення іншої облікової, фінансової, технічної документації на казахську мову. Крім того, у Казахстані реалізується планомірна казахізація освітньої галузі. Порівняно з початком 1990-х років кількість казахстанців, які володіють казахською мовою, зросла майже вдвічі й нині становить близько 70%. Наслідки роботи «проросійського» режиму Назарбаєва відчутні й у динаміці зменшення частки росіян у населенні Казахстану. Якщо 1989 року вони становили 37,8% населення Казахстану, 1999-го – 30%, то 2009-го – 23,7%. Інакше кажучи, щодесять років кількість росіян у Казахстані скорочується на 7%!
Якби російська політика нав’язування власної історичної концепції була послідовною, потрібно було б реагувати не лише на Україну, а й на Казахстан. Приміром, у казахських підручниках не менше «агресивності» до Росії. Зокрема, в «Історії Казахстану» Ж. О. Артикбаєва та С. З. Раздикова, рекомендованій Міністерством освіти Казахстану для навчальних закладів, наводяться дуже «крамольні» тези: «Національне пробуджен­­ня казахського народу в зародковому стані було перерване Жовтневою революцією, яка кинула Казахстан у стан хаосу. А потім настали десятиліття терору й геноциду, що привели казахський етнос до страшних трагедій»; «Казахстан був перетворений на величезний концентраційний табір, куди направляли народи, які «провинилися», соціально неугодних людей із різних куточків імперії. Територія Казахстану за роки радянської влади стала ядерним полігоном, практично без вільного куточка, не зачепленого потворною тоталітарною системою».

Якщо Казахстан ще проводить політику казахізації російськомовних, то в Узбекистані такої проблеми вже немає. Відповідно до статті 1 Закону Республіки Узбекистан «Про державну мову», єдиною державною мовою є узбецька. На відміну від Казахстану чинна редакція документа не містить положення про російську мову як мову міжнаціонального спілкування. У державі проводиться планомірний курс дерусифікації. Ця політика передбачає не лише витіснення російської мови з усіх сфер суспільного життя, а й усунення росіян із галузі державного управління. Результат такого курсу відомий: порівняно з 1989 роком кількість росіян в Узбекистані зменшилася вчетверо (з 9,5% у 1989-му до 2,5% на сьогодні). При цьому їхня питома вага поміж населення країни знижувалася внаслідок міграції. Згідно з офіційною статистикою, за період 1989–1998 років нетто-міграція росіян з Узбекистану становила 677 тис. осіб. У перекладі з мови статистики мовою реалій це означає, що з Узбекистану росіяни просто втікають, оскільки їх у цій сонячній країні усувають від будь-яких кар’єрних перспектив – посади в органах публічної влади можуть обіймати лише представники титульної нації. Кремль жодним чином не відреагував на національну політику Узбекистану щодо росіян.

В Узбекистані, який належить до всіх проросійських блоків, заборонено вживати термін «Велика Вітчизняна війна». Офіційний термін – «участь Узбекистану в Другій світовій війні». Там не дозволяється також використовувати радянські та російські підручники. У середині 1990-х будь-які згадки про Росію в навчальних посібниках просто затирали. Обурення місцевих росіян викликають уже не концептуальні аспекти, не нове тлумачення періоду 1920-х, а прямі образи їх на термінологічному рівні. Зокрема, у підручнику Рахімова для російськомовних шкіл, за підрахунками російських експертів, терміни «русские колонизаторы», «русские шпионы», «русские захватчики» вживаються 292 рази. Росіяни на чолі з «охоронцем історії» Мєдвєдєвим украй болісно реагують на вивчення «не такої» історії України, на неправильне тлумачення нашими істориками подій, пов’язаних із підросійським періодом, однак воліють не помічати «не такої» історії в Узбекистані, Казахстані. Що демонструє дволичність і непослідовність нинішньої російської влади. Знаючи ностальгійний потяг російського оби­вате­ля до «сильної руки», тамтешня політика підіграє цим настроям, активно «воюючи» в інформаційному просторі проти країн Балтії, України, Грузії, Молдови, Білорусі. Економічні та енергетичні війни – лише добрі інформаційні приводи для постійної демонстрації російським виборцям сили «государства российского». При цьому йде­­ться про пресинг країн, де вже сьогодні запроваджено європейські стандарти ставлення до національних меншин, де росіяни мають усі можливі гарантії для збереження власного національного «Я». 

Водночас путінський режим в умовах цілковитої секретності розбазарює власні території і брутально відмахується від захисту інтересів росіян у країнах, які демонструють зовнішньополітичну лояльність до Росії. «Подлиє людішкі», як сказали б у Росії ХІХ століття…  


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено