Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 лютого, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Іран: на Близькому Сході може відбутися вибух дестабілізації

«На Близькому Сході може відбутися вибух дестабілізації через появу держав, котрі здатні отримати ядерну зброю»
Іран: на Близькому Сході може відбутися вибух дестабілізації

Пітер Брукс – провідний науковий консультант з питань національної безпеки американської фундації Heritage («Спадщина»). Він є членом американсько-китайській комісії з питань економіки та безпеки. Автор книги «A Devil's Triangle: Terrorism, Weapons of Mass Destruction and Rogue States». Пітер Брукс пише щотижневу колонку до газети New York Post.

Його статті публікуються у понад 50 газетах та журналах. Понад 1,300 разів Брукс з'являвся як коментатор з питань закордонної політики на телебаченні та радіо. Зокрема, в ABC, NBC, CBS, FOX, CNN, MSNBC, CNBC, NPR, BBC, CBC, VOA, Al Hurra and Radio Free Asia.

 Пітер Брукс часто виступає як публічний доповідач у США та за кордоном, включаючи офіційні тури з доповідями від імені Державного департаменту до Японії, Німеччини, Австралії. Брукс відвідав понад 50 країн на п’яти континентах і працював в якості міжнародного спостерігача на виборах в Індонезії і Камбоджі. Він також доповідав у Сенаті та палаті представників щодо закордонної політики, оборони та розвідки як офіційний представник адміністрації та приватна особа.

Перед початком роботи у фундації Heritage, Брукс працював в адміністрації Джорджа Буша заступником державного секретаря з запитань безпеки у азійському та тихоокеанському регіоні, де він ніс відповідальність за розвиток, планування, здійснення керівництва та контролю над втіленням політики США щодо безпеки та оборони у 38 країнах та 5 двосторонніх оборонних альянсах в Азійсько-тихоокеанському регіоні.

Перед тим, як розпочати роботу в адміністрації Буша, Брукс був штатним представником від Республіканської партії у Комітеті з міжнародних питань у Палаті представників Конгресу США та займався Азійськими справами. Він також працював в оперативному управлінні ЦРУ, займаючись питаннями, пов’язаними з глобальною політикою, контролем над озброєннями та розповсюдженням зброї. До цієї посади, він працював над питаннями міжнародної економіки в інтересах Державного департаменту США в Організації Об’єднаних Націй, та в приватному секторі оборонної промисловості.

Він є ветераном Військово-морських сил США, нагородженим за службу у Латинській Америці, Азії та Близькому Сході. Брукс має понад 1300 годин льотного досвіду у складі команди військового літака EP-3, який здійснював розвідувальні завдання в Азії та на Близькому Сході. Він демобілізувався з лав командного складу Військово-морського резерву, де він працював як аналітик розвідки, збирав стратегічну інформації після виконання завдань, здійснював переклад з російської мови, працював у якості аташе з військових питань та викладав в Об’єднаному коледжі військової розвідки. 

- Пане Брукс, Іран втягнутий в  програму створення ядерної зброї. І світ не може нічого з цим зробити?

- За винятком декількох столиць, котрі є дружніми до Тегерану і, звичайно, до іранського режиму безпосередньо, небагато хто сумнівається у тому,  що Ісламська Республіка Іран бере участь в програмі зі створення ядерної зброї. Яка, на жаль, може увінчатися успіхом у найближчі декілька років. Не є сюрпризом звичайно, те, що ніяк не вдається зупинити прагнення Ірану до набуття ядерного статусу, не дивлячись на чотири резолюції Ради Безпеки ООН, котрі засуджують  Іран та накладення каральних економічних санкцій. Тегеран продовжує збагачувати уран для цієї зброї фактично безперешкодно.  

Погіршує ситуацію й те, що Іран нещодавно повідомив Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), що має намір вийти за межі рівня від трьох до чотирьох відсотків, який зазвичай використовують для реакторного палива, до тривожного зростання збагачення до 20 відсотків. В той час, як це є незаконним згідно договору 1968 року про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Адже для Ірану, як країні, котра його підписала, немає жодної вагомої причини для збагачення урану за межами цих рівнів, що залишає мало сумнівів відносно стратегічних намірів Тегерану. В цьому чітко прослідковується просування Тегерану по шляху до можливості збагачення урану до 80 відсотків або й більше, до рівня, який необхідний для ядерної зброї.

Бажаючи розставити крапки над «і», директор Центрального розвідувального управління Леон Паннета цього літа розповів в національній американській програмі новин, що ми думаємо, що в Ірану зараз достатньо низько збагаченого урану для двох боєголовок. Розвідувальне співтовариство США тепер вважає, що Іран зможе створити зброю з наявного у нього матеріалу у найближчі один-два роки.

Американські офіційні особи не є єдиними, кого це хвилює. Інтенсивні підозри з приводу ядерної програми Ірану, в поєднанні з нервозністю щодо здатності його короткого і середнього діапазону арсеналу балістичних ракет, все більше стають відчутними на Близькому Сході, складається небезпечний ефект доміно.

- Зусилля Тегерана не відбувається у відриві від інших країн регіону?

- Регіональні коментатори, як правило зосереджені на Сполучених Штатах, Ізраїлі й Ірані, на, здавалося б, донкіхотській боротьбі у намаганні запобігти приєднанню Ірану до ексклюзивного клубу ядерної зброї. Але зусилля Тегерану не відбуваються ізольовано від інших країн регіону; ядерна програма Ірану все частіше викликає пильну увагу країн Близького Сходу.

Наслідки є потенційно глибокими. Коли країна стає державою, що має ядерну зброю, то її вплив, важелі і престиж, і навіть законність часто підтримується за рахунок інших. Крім того, розвиток ядерних засобів страхання, в залежності від обставин, може забезпечити державу новим ступенем свободи, для того щоб проводити політику, котру вона не була б в змозі провести через політичну, економічну чи військову протидію.

Драматичний розвиток ситуації, втілений у ядерний прорив, може порушити існуючий баланс сил, дестабілізувати ситуацію, створити напруженість або ж збільшити існуючу, і надати регіональній динаміці додаткового рівня невизначеності. Сусіди Тегерана цілком обґрунтовано стурбовані тим ефектом, який буде мати нова ядерна держава на оточуючі її країни, і як такий розвиток подій зачепить їх власні інтереси національної безпеки.

Не дивно, що питання іранської поведінки, за умов, котрі склалися навколо нього, призводить до значних дискусій та дебатів, особливо на Близькому Сході.

Геополітична ситуація є такою, що деякі сунітські арабські держави безумовно відчувають для себе загрозу появи шиїсько-перської наддержави в своєму середовищі. І вони стурбовані тим, що близькосхідне лідерство переміщається в бік Тегерану, від традиційних центрів лідерства регіону, Каїра і Ер-Ріяда.  Адже після отримання бомби Іран здатен швидко стати домінуючою державою регіону, повертаючи собі давно втрачене місце як історичного, культурного і політичного гегемона на Близькому Сході і навіть в Південній Азії.

Це також могло надати йому можливість в тому, що він сприймає як згубну дискримінацію щодо шиїтів в керованих сунітами державах, розбурхуючи шиїтські меншини вздовж Перської затоки, на Близькому Сході і поза його межами. А позбавившись традиційних військових конкурентів, ядерний Іран здатен показувати свої воєнні м’язи в Перській затоці, впливатиме на торгівлю і переміщення енергоносіїв через Ормузську протоку, головного регіонального каменя спотикання.

Звісно, що новий статус може також заохочувати Тегеран до збільшення своєї підтримки терористичним організаціям, таким як ХМАС в секторі Газа і «Хезболла» в Лівані, нагнітаючи ситуацію з безпекою в регіоні, особливо це стосуватиметься Ізраїлю. Якщо недавнім підбурюючим висловлюванням можна вірити, то ядерний Іран також може вишуковувати можливості зачепити Ізраїль безпосередньо на звичайному військовому рівні або, що ще гірше, зробити вибір на користь загрозливого ядерного варіанту.

І якщо в даний час Тегеран спокійно втручається в внутрішні справи сусідніх Іраку й Афганістану, то володіння ядерною бомбою може спонукати його відігравати ще більше дестабілізуючу роль в цих місцях. Тому зрозуміло, чому країни регіону здійснюють заходи для захисту своїх національних інтересів, що є відповіддю на ту дилему безпеці, котру Іран створює на Близькому Сході. 

- Чи можливо це розповсюдження ядерної зброї на Близькому Сході? 

- Лише за останні чотири роки не менше, аніж чотирнадцять країн Близького Сходу і Північної Африки оголосили про свій намір продовжувати свої цивільні ядерні програми, котрі, незалежно від заявлених цілей, багато хто вважає перепоною проти можливого ядерного Ірану.

Звичайно, не виключено, що наміри цих держав є чесними і викликані внутрішніми потребами енергії. Не всі ці країни багаті на природні ресурси, і тому могли шукати ефективні і довгострокові джерела енергії. Є навіть такі, які можуть спробувати диверсифікувати свої джерела енергії поза нафтою і природнім газом, або прагнуть вивільнити свої джерела енергії для прибуткового міжнародного експорту замість витратного внутрішнього споживання.

Крім того, за рахунок збільшення заклопотаності із приводу зміни клімату, дехто став розглядати ядерну енергетику, котра раніше вважалися дорогими інвестиціями, як привабливу альтернативу викопним видам палива, у зв'язку з її меншими викидами і потенційною економічною ефективністю.

У деяких випадках це також може бути питанням національної гордості, намаганням не відставати в ядерному питанні від інших чи навіть зусиллям, щоб продемонструвати своїм сусідам і світу свої науково-технічні досягнення, беручи участь в розробці і будівництві інфраструктури для мирної і цивільної ядерної енергетики.

Звичайно, розвиток місцевої атомної галузі потребує суттєвих вкладень. Будівництво ядерного реактора може забрати десятиліття і від трьох до десяти мільярдів доларів. Але ще більше часу і грошей потрібно для повного циклу ядерного палива. Така робота піддається трансформації. Розвиток наукових і технічних можливостей для цивільної ядерної енергетичної програми має велике значення для подальшого будівництва бомби. Навіть якщо він відповідатиме принципам ДНЯЗ, держава може йти досить довгим шляхом до розвитку ядерної програми з потенційними військовими вимірами. За наявності необхідної ядерної інфраструктури (особливо тієї, яка забезпечила б повний цикл ядерного палива), для зацікавлених держав з’являється можливість (аби компенсувати іранський ядерний прорив), теоретично оволодіти потенціалом, щоб самостійно створити ядерний арсенал.

Давній лідер арабського світу Єгипет має два дослідні реактори та значний науково-технічний потенціал в ядерній сфері і зацікавлений в ядерній енергетиці. Звичайно, що розвиток ядерної програми з військовою складовою є можливим, однак це, безумовно, нашкодило б його зв'язкам зі Сполученими Штатами, могло збільшити напруженість у стосунках з сусідніми Ізраїлем, а також виснажити і без того не дуже переповнену державну казну.

Інші країни, котрі виявили інтерес до атомної енергії, такі, як Йорданія, Марокко і Туніс, вірогідно роблять це через наявність місцевих проблем. Жодна із них не має суттєвих джерел енергії, і їхні дії спрямовані на розвиток альтернативних джерел енергії. Проте це не може бути поясненням для всіх інших держав, котрі реалізовують атомні плани. У Кувейту і Катару наявні значні запаси нафти і природного газу, що робить їх рішення реалізовувати ядерну програму важко мотивованим, крім того, що це робиться в контексті протидії проти зростаючих можливостей Ірану.

А в деяких випадках ці ядерні мрії почали ставати реальністю. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), країна, котра є п’ятою за величиною доведених запасів нафти на Близькому Сході, в минулому році уклали угоду зі Сполученими Штатами, що відкривають шлях до підвищення  ядерного співробітництва і передачі технологій між Вашингтоном і Абу-Дабі. Під час правління адміністрації Буша, Бахрейн, Йорданія і Саудівська Аравія підписали також меморандум про взаєморозуміння, пов'язаний з ядерним співробітництвом, що може привести Білий дім часів Обами до додаткових угод, подібних до тих, які були укладені з Об’єднаними Арабськими Еміратами.

Зміни Анкари відносно Тегерану можуть спровокувати її інтерес до ядерної програми з військовою складовою. І нинішня напруженість у відношеннях Туреччини зі Сполученими Штатами і Європою може покласти на подібне рішення менше табу, ніж у минулому. 

- А Сирія?..

- Також можна говорити про Сирію. Адже Дамаск був пійманий за руку, коли Ізраїль знищив її приховану ядерну установку в аль-Кібарі ще в 2007 році. Цей реактор, який здатен виробляти матеріали, що розчіплюються, будувався з північнокорейською допомогою. Звісно, що ядерна діяльність Сирії не орієнтована на загальмування Ірану, тим більше, враховуючи міцне партнерство між двома країнами. Сирія може отримувати ядерну допомогу від Ірану. Швидше за все стратегічні зусилля Сирії спрямовані на Ізраїль.

І, звичайно, що Ізраїль, який бачить ядерний Іран як екзистенціальну загрозу, також вживає заходів для боротьби зі зростаючою проблемою, в тому числі будуючи бункери від ядерної зброї JDAMs і проводячи повітряні маневри, котрі моделюють рейди на ядерну структуру Ірану.

Також ходять чутки, що про можливість ізраїльських сил оборони, використовуючи повітряний простір Саудівської Аравії, нанести удар по іранських ядерних об'єктах. Які в даний час видається більш і більш правдоподібними з огляду на поганий стан відносин між Ізраїлем і його колишнім союзником Туреччиною, чиї кордони колись забезпечили альтернативний маршрут в Іран.

Ізраїль також робить ставку на оборону. У відповідь на  ядерні і ракетні програми Ірану, він розробив і розвернув протиракетну систему захисту, і тепер прагне розширити її оборонний потенціал з трьохрівневою програмою, котра призначена для того, щоб мати справу з повним спектром ракетних загроз.

- Діапазон і глибина ядерної програми Ірану робить обмежений військовий удар важким завданням?

- Існує мало сумнівів щодо того, що сьогодні набуття вагомості Іраном, особливо його тривожна ядерна робота, викликає, образно кажучи, піщану бурю інтересу і активності. Чи дійсно можна зупинити Іран, завадивши йому пересікти поріг ядерної зброї, щоб стати десятою ядерною державою? Це є предметом значних дискусій. Вважається, що діапазон і глибина ядерної програми Ірану роблять обмежений військовий удар важким завданням, яке може його затримати, але не перешкодити Тегерану в досягненні своєї мети – знайти своє місце за глобальним ядерним столом.

Тим, із чим згодні майже всі спостерігачі, є те, що як тільки Іран стане ядерною державою, Близький Схід вже ніколи не буде таким, як був раніше. Іран з ядерною зброєю неминуче призведе до значних змін в регіональному балансі сил. В той час, як всі сторони вважали б за краще мирне дипломатичне вирішення, яке буде тримати ядерного джина Ірану в пляшці, багато хто в регіоні вживає цілеспрямовані заходи для урівноваження того, що дехто бачить, як неминучу появу ядерного Ірану.

Якщо Тегеран не змінить свій курс або не буде змушений відмовитися від свої ядерної програми, то на Близькому Сході може відбутися вибух дестабілізації через появу держав, котрі здатні отримати ядерну зброю, вводячи регіон в ще більш небезпечні часи. І це не в інтересах нікого, навіть Ірану.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено