Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 квітня, 2013   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Чи здатні змиритися противники соціалістичного вибору Венесуели з перемогою Мадуро?

Перемога на президентських виборах ставленика Уго Чавеса Ніколаса Мадуро розділила Венесуелу на тих, хто хоче політичних змін і припинення невдалих боліваріанських експериментів над країною, і на прибічників чавесівської диктатури в кубинському стилі.
Чи здатні змиритися противники соціалістичного вибору Венесуели з перемогою Мадуро?

За якої виграти у ставленика режиму не те, що надзвичайно важко, а просто неможливо.

Венесуельські інтелектуали, журналісти, письменники, художники, студенти, бізнесмени, кваліфіковані працівники різних сфер прагнуть зміни влади, котра за попередні 14 років правління режиму Чавеса довела країну до економічного зубожіння. А представники люмпен-класу (яких за режиму чавесистів значно побільшало) хочуть і надалі отримувати мізерні соціальні подачки з барського столу соціалістичних еліт, котрі на власний розсуд розпоряджаються колосальними доходами від продажу венесуельської нафти.

Нині цілком очевидно, що величезну політичну напруженість у венесуельському суспільстві після виграшу Мадуро неможливо ліквідувати закликами до єдності. Адже, залучивши адміністративний ресурс і здійснивши потужне фінансування президентської кампанії отриманими державою нафтодоларами, правляча Об’єднана соціалістична партія Венесуели (PSUV), яка нині явно не має підтримки у більшості венесуельців, може так здобувати перемоги на виборах до безкінечності.

Водночас для кандидата від опозиції Енріке Капрілеса нинішній програш цілком здатен перетворитися в майбутньому на виграш. Адже Уго Чавес, маючи протягом 14 років повний контроль над Венесуелою та спираючись на армію і спецслужби, не використав цей величезний економічний потенціал від надходження нафтодоларів на користь венесуельського народу.

Боліваріанський шлях, яким рухалася країна, корупція, некомпетентність і зажерливість правлячої кліки Чавеса, перетворили Венесуелу з найбільш потенційно процвітаючої країни Латинської Америки на державу, яка дедалі більше занурюється у кризовий стан.

Термін остаточного краху режиму на деякий час відтягнула хвороба і смерть Уго Чавеса. Оскільки влада за інерцією продовжувала пропагувати через підконтрольні їй засоби масової інформації свої «переваги», повністю ігноруючи ситуацію, що склалася в державі.

Читайте також: Уго Чавес помер: чи виживе «чавесизм»?

Тому для опозиції та Енріке Капрілеса зараз не так важливо думати про залучення своїх прихильників до мобілізації перевірки фальсифікації виборів, а визначитися із тим, як підготуватися до повернення демократії і свободи після падіння чавесоподібного режиму Ніколаса Мадуро.

Велика частина венесуельського населення не дуже добре освічена, саме це і є однією з головних причин, чому так багато людей повірили у казковий образ «напівбога» каудильйо Уго Чавеса.

Хоча частина провини за це лежить і на дочавесівських елітах. Адже сучасні дорослі виборці не отримали освіти саме за їхньої влади. І коли б вони свого часу ставилися до своїх обов’язків більш відповідально, то бідні прошарки у Венесуелі були б тепер менш схильними вірити у соціальні чудеса, які Уго Чавес проповідував стільки років із таким завзяттям.

За роки свого президентства Чавес знищив середній клас і приватний сектор економіки. А без останнього не може бути жодної соціальної мобільності. Тому питання вирівняння економічної ситуації у Венесуелі чітко пов’язане із самодіяльністю населення, можливість якої й досі заблокована зусиллями Об’єднаної соціалістичної партії Венесуели.

Втім, коли боліваріанський соціалізм міг хоч якось утримуватись на плаву під час надвисоких цін на нафту, бо Уго Чавесу просто пощастило, що йому, як і президенту Росії Владіміру Путіну, вдалося отримати владу саме у цей час. У разі, якщо ж світова ціна на нафту впаде до $60 за барель і протримається на такому рівні принаймні шість місяців, то PSUV може збанкрутіти повністю.

Наразі Венесуела є наочним свідченням того, як грабіжники, котрі дорвалися до влади, здатні демонструвати народу своє ілюзіоністське шоу протягом тривалого часу. Але врешті-решт ця система завалиться, бо дедалі менше людей бізнесу готові ризикувати, інвестуючи в таку ілюзорну економіку.

Звісно, що Мадуро може зробити спробу піти шляхом Північної Кореї, але ні цей шлях, ні кубинське рішення блокувати людей у своїй країні у Венесуелі не може спрацювати, бо там населення може легко виїхати.

На жаль, Чавес спромігся нейтралізувати найпростіший вихід із цієї ситуації, залучивши армію на свій бік. Але не можна виключати того, що молодші офіцери, які зрозуміють, що усунення узурпаторів від влади (за умови відсутності проведення вільних виборів) є куди кращим рішенням для венесуельців, ніж чекати, коли економічна криза і політичне протистояння приведуть країну до повного хаосу і некерованості.

А нині для того, щоб легітимізувати перемогу Мадуро на президентських виборах, венесуельська пропагандистська машина була запущена на повну силу.

Хоча для тих, хто підтримує проведення подібних «виборів» боліваріанськими революціонерами, було б дуже корисно відвідати сьогодні Венесуелу і потім розповісти всім іншим про те, що там пересічним громадянам неможливо спілкуватися з «народним» урядом без бронежилетів і протигазів.

Звичайно, що тамтешній поліції куди простіше розганяти беззбройних демонстрантів сльозогінним газом і кулями та намагатися запроторити їх за протести до в’язниці, ніж ганятися за злочинцями у створених у часи Чавеса гетто.

Хоча чого можна чекати від корумпованих виборів, які більше були подібними на фарс? Коли вони відбувалися за стандартами диктаторських режимів Латинської Америки і майже не залежали від реального волевиявлення венесуельців.

І якщо припустити, що Капрілесу таки б вдалося захистити свою перемогу на виборах, все одно було малоймовірно, щоб правлячий режим добровільно передав йому владу.

Поляризація, котра була нав’язана венесуельському суспільству за роки правління Чавеса, є очевидною. А оскільки лівий популізм став частиною латиноамериканської політики, дуже просто й ефектно ініціювати непримиренну боротьбу за права бідних, продовжуючи при цьому нещадно грабувати країну.

Хоча за що найбіднішим соціальним прошаркам так любити спадщину Уго Чавеса? За зруйновану соціальну структуру держави? За ручне керування економікою країни та високу інфляцію? Дефіцит продовольства, перекриття можливостей для підприємництва і розгул злочинності?

Нині венесуельці почуваються менш захищеними, ніж жителі сусідньої Колумбії, де більш ніж півстоліття триває громадянське протистояння і не завершилася повністю боротьба з наркокартелями.

Крім того, щоб ліквідувати збитки, завдані чавесизмом економіці країни, потрібні довгі роки. Адже валютна політика і гіперінфляція ніяк не може сприяти веденню бізнесу у Венесуелі. А «убиту» промисловість ніяк не підняти мантрами лозунгів про переможну ходу соціалізму.

Не бажаючи далі брати участь у експериментах над собою, Венесуелу залишили представники інтелектуального привілейованого класу, які конче необхідні для забезпечення майбутнього держави. Серед яких: лікарі, бізнесмени, науковці та кваліфіковані інженери.

І який жалюгідний вигляд мав Мадуро під час президентської кампанії, коли, щоб привернути увагу вірних католицької церкви, яка користується великим авторитетом у Венесуелі, через ЗМІ настирливо запускалися твердження на кшталт: «Уго Чавес став причиною того, чому новий Папа Римський із Латинської Америки».

Після виборів почали розкриватися й інші секрети виборчого процесу. Венесуельці отримували погрози, що якщо не голосуватимуть за Мадуро, то втратять свої робочі місця. А де ще можна нині працювати у Венесуелі, як не в державному секторі?

Вибори мали настільки «специфічний» характер і на них було зафіксовано стільки грубих порушень, що зрозуміло, чому уряд не бажає визнавати жодних претензій. Оскільки він і був організатором «виборів Мадуро для Венесуели». 

Опозиція не може визнати подібні заплямовані вибори законними, позаяк під час них були грубо порушені не лише права людини, а й Конституція і венесуельські закони. Тому навряд чи Ніколаса Мадуро можна вважати законним і демократично обраним президентом.

Криза, котра виникла у Венесуелі, є прямим наслідком нинішньої політичної та соціально-економічної ситуації в країні. Але доброю новиною є те, що, попри тиск, шантаж і погрози з боку чинної влади, венесуельці хочуть змін і можуть змінити ситуацію на краще у своїй державі. Адже венесуельці добрі та працьовиті, які заслуговують на краще життя, ніж те, що вони нині мають.

Протягом 14 років Чавес розпоряджався національним багатством Венесуели на власний розсуд. За цей час від продажів нафти було отримано $1,2 трлн, і при цьому ніхто не знає, куди вони всі поділися. І на яких рахунках в закордонних банках опинилися доходи від венесуельського національного нафтового багатства.

Проте, говорячи про нинішні невтішні венесуельські реалії, варто враховувати не лише міжнародні індекси економіки, а й такі показники, як доступ населення до охорони здоров’я, тривалість життя, рівень інфляції і злочинності, експорт нафти, міжнародна заборгованість, державний борг тощо.

Однак у цьому випадку головне не лише економічні, політичні та соціальні показники. Реальність є такою, що Венесуела повністю розділена: 50 на 50. Хоча в подальшому чавесизм не буде здатен існувати без самого Чавеса і рано чи пізно все одно стане лише написаним розділом у підручниках із історії.

Як вважають тамтешні експерти, відвідувати супермаркети у цій країні дуже цікаво, бо за етикетками цілком можна вивчати світову географію. Приміром, яловичина (якщо та, звичайно, є у продажу), вирощена в Уругваї, курча привезене з Бразилії, чорні боби з Китаю, цукор із Колумбії, молоко із Парагваю, кукурудза і пшениця зі Сполучених Штатів, банани з Коста-Ріки, ананаси із Гватемали, яйця з Белізу.

За останні 14 років Венесуела стала більше залежати від імпорту товарів, ніж за попередні 40 років до Чавеса. Країна нічого не виробляє, крім нафти. А за всієї колишньої непримиренної конфронтації Уго Чавеса зі Сполученими Штатами, аж 87% продукції, яку споживає Венесуела, завозилися із Америки.

При цьому Венесуела вже давно стала кубинською колонією. Зараз на її території проживають 200 тис. «спеціалістів»-кубинців, котрих було направлено на допомогу боліваріанській «революції» Уго Чавеса. А президент Мадуро постійно консультується з політичних, соціальних та економічних питань з братами Кастро.

Між тим, кубинське засилля вже зайшло так далеко, що Адміністративну службу ідентифікації, міграції та імміграції SAIME (SAIME – Servicio Administrativo Identificacion. – Ред.), яка до того ж відповідає за посвідчення та паспорти венесуельських громадян, контролюють також вони.

А сам Ніколас Мадуро є настільки переконаним кубафілом, що на церемонії у Венесуелі вручення дипломів парамедиків (так у Венесуелі називають фельдшерів швидкої допомоги. – Ред.), він співав кубинський національний гімн.

Якщо ж говорити й про інші «досягнення» режиму чавесистів, то найбільш парадоксальнішим із них є те, що Венесуела змушена імпортувати бензин, оскільки місцева нафтова компанія після боліваріанської революції не спроможна забезпечити його постачання для потреб країни.

Можливо, що тоталітарне керівництво Венесуели не зовсім усвідомлює, що нещодавно здобуло піррову перемогу. Адже з’являється усе більше доказів того, що президентські вибори були сфальсифікованими.

За опитуваннями, котрі були проведені авторитетними і не фінансованими венесуельським урядом інституціями, в останні два тижні президентської кампанії популярність Капрілеса перевершувала підтримку Мадуро щонайменше на 5–10%.

До того ж варто звернути увагу на такий промовистий факт, що виборчий список за останні менш ніж 10 років зріс майже на 50%. Причому чисельність населення Венесуели зросла менш ніж на 15%.

І тому Капрілесу й було відмовлено у перерахунку голосів, що чавесисти чудово знали, що електронні підрахунки не відповідатимуть паперовим бюлетеням, які є реальними доказами волевиявлення венесуельських громадян.

Вочевидь, що правляча група, яка залишилася після смерті Уго Чавеса, могла дуже багато втратити, якщо б у Венесуелі змінилася влада. Оскільки вони будуть притягнуті до відповідальності за численні злочини, зокрема за незаконний обіг наркотиків, відмивання грошей, розтрати, зрадництво і численні порушення прав людини.

І навряд чи змиряться противники соціалістичного вибору у Венесуелі з перемогою ставленика Чавеса. Але там, як і на Кубі, в Болівії, Еквадорі або Нікарагуа, правляча партія ніколи владу не залишить.

А Мадуро і Об’єднана соціалістична партія Венесуели, що стоїть за ним, повністю контролює армію, служби безпеки, парламент і озброєні бригади на вулицях. Тому, входячи у протистояння з венесуельським народом, Ніколас Мадуро підштовхує націю до громадянської війни.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено