Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 січня, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Китай-США: висвячення на наддержаву

Китай став ледь не наймоднішою країною у Сполучених Штатах Америки. Тисячі й тисячі молодих американців серйозно взялися за вивчення китайської мови
Китай-США: висвячення на наддержаву

А одна із дочок президента Барака Обами, Саша, просунулася настільки далеко в своїх знаннях китайської (незважаючи на те, що їй всього дев’ять років), що змогла невимушено обмінятися з китайським лідером кількома фразами під час вечері в честь президента Ху Цзиньтао у Білому домі.

І якщо хтось, було, сумнівався в потужності проникнення китайського впливу до США на багатьох напрямах, то нині ці сумніви скінчилися: Америка є залежною від Китаю не тільки як від свого головного фінансиста, а і як від постачальника дешевої продукції, яка вироблена в Китаї. Не буде високої якості життя у США без Китаю. Іншими словами, Китай на даний час є безсумнівною необхідною підтримкою для американської мрії.

Недавнє завершення візиту президента Китаю Ху Цзіньтао до Сполучених Штатів (а цим візитом фактично відкрився новий політичний рік) дає підстави стверджувати, що два гіганта ХХІ століття визнали, що їхня взаємна залежність робить їх стратегічними партнерами. Щось на зразок класичного шлюбу з розрахунку, в якому партнери змушені терпіти відмінності один одного. А у випадку із Америкою – це партнерство, яке певним чином допомагає їй зберігати свій традиційний титул світової наддержави. 

Це стало ясно після завершення зустрічей президентів США Барака Обами і Китаю Ху Цзіньтао, які виключили можливість повернення до часів холодної війни. Подібна геополітична орієнтація Сполучених Штатів вказує на те, що адміністрація президента Обами розглядає виклики з боку Пекіна більше як економічні, ніж ідеологічні.

Візит Ху Цзіньтао став великим успіхом, з китайської точки зору, ще й тому, що дав зрозуміти американському суспільству, що сьогодні в світі є нагальна необхідність у існуванні ще однієї наддержави. Хоча, як вважають деякі американські аналітики, ігнорування прав людини і відверте прагнення Пекіну до біполярного світу не можуть бути компенсовані економічними вигодами від взаємовигідного партнерства. 

Але нині американська адміністрація не має намірів ув’язуватися в політичні, ідеологічні і військові спори, як це було між Вашингтоном і Москвою в колишні радянські часи. Барак Обама і Ху Цзіньтао вирішили вивести на передній план точки порозуміння, те, чим доля однієї країни пов’язана з іншою.

Тобто не знімаються з порядку денного всі, навіть жорсткі, міжнародні питання. Однак беручи до уваги не тільки політичні факти, а й і китайські гроші, котрі мають допомогти американській економіці відродитися, Білий дім розглядає материковий Китай головним чином як необхідні ринки для збуту американської продукції та економічного зростання. 

Очевидно, що для розгортання стратегічного партнерства дві країни потребуватимуть адаптаційного періоду, який безумовно буде нелегким. Що стосується Китаю, то йому доведеться дізнатися, що визнання в якості наддержави приносить не одні лише дивіденди, а й велику відповідальність. Крім того, режим, який запроваджує цензуру Google і не терпить інакодумців, не може так просто ввести свободу слова чи дотримуватись у всьому прав людини, бо це часто суперечити чинній державній моделі і традиціям Китаю. 

Проте в Пекіні розуміють, що домовлятися куди краще, ніж конфліктувати. І як заявив в своєму інтерв’ю для двох найвпливовіших американських газет The Washington Post і The Wall Street Journal президент Китаю Ху Цзіньтао: «Нам обом є багато чого виграти від доброго ставлення і багато чого втратити від конфронтації».

На даний час Китай є найбільшим кредитором боргу Сполучених Штатів у 907 мільярдів доларів і другою за своїми торгівельними спроможностями країною світу. А це, в свою чергу, означає, що фінансові можливості Китаю, у якості основної потуги експорту, багато в чому залежатимуть від відновлення найбільшої економіки планети. 

Водночас Вашингтон стверджує, що його партнер, зберігаючи свою недооцінену валюту, щоб зробити свій експорт більш конкурентоздатним, завдає шкоди американській промисловості та наступному створенню робочих місць. Це є ключовим питанням для Барака Обами для переобрання його на другий термін на президентській посаді. Нині торговий дефіцит в торгівлі США з Китаєм становить 230 мільярдів доларів. І, як вважають американські експерти, якби Китай дослухався до наполегливих вимог щодо необхідності ревальвувати юань, і якби китайська валюта стала сильнішою на 20%, то торговий дефіцит США був би скороченим більш аніж на 100 мільярдів доларів. 

Проте Китай не тільки став основним фінансистом величезного бюджетного дефіциту США. Він також став банкіром багатьох країн і отримав при цьому майже всемогутню силу впливу. Таку, яку до недавнього часу мали американці в більшості країн світу. Серед країн, котрі отримали від китайців кредити Аргентина, Бразилія, Індія, Росія і Венесуела. В черзі стоїть й Україна. І за даними газети The Financial Times, за останні два роки цифра китайських кредитів досягла 110 мільярдів доларів. 

Власне кажучи, ті, хто очікували побачити битву титанів під час переговорів президента США Барака Обами і президента Китаю Ху Цзіньтао, були явно розчаровані. Ніякі політичні чи ідеологічні відмінності між цими двома країнами в жодному разі нездатні порушити взаємовигідні стосунки.

Можна лише вкотре дивуватися мудрості Ден Сяопіна, архітектора китайських реформ, які розпочалися понад три десятиліття тому. Бо після економічної модернізації Китай вже більше не є для Сполучених Штатів «імперією зла» і здобув для себе статус країни, з якою встановлені міцні відносини мирного співіснування. 

Ігнорування на практиці комуністичних принципів, які й донині збереглися в конституції Китаю, відверта ревізія засад марксизму-ленінізму і просування по шляху капіталістичного розвитку дозволило цій країні опинитися серед провідних держав світу. Все це стало можливим завдяки багатомільйонній касті бізнесменів, котрі тримають під своїм контролем сотні мільйонів робітників, і особливо селянства, рівень доходів яких є одним із найнижчих у світі, а також політичній ролі потужної армії, яка є гарантом стабільності Китаю. 

В Китаї розглядають Сполучені Штати і їх європейських союзників як потужні ринки, котрі здатні забезпечити зростання китайської економіки у найближчі роки. Стало ясно, що ці дві країни потребують один одного і не мають іншого вибору, крім того як співпрацювати. Вони не можуть ставити на гру з нульовою сумою, оскільки стикаються з можливістю тільки програти від цього. Тому президенти США і Китаю вже ж висловили готовність піти на поступки, хоча і незначні. Питання дотримання прав людини традиційно хвилює американські еліти. І президент Китаю змушений був визнати, що його країна не завершила реформування в цій області. Чи торкнеться це реформування, скажімо, долі лауреата Нобелівської премії миру за 2010 рік правозахисника Лю Сяобо та його дружини, невідомо, але сама така констатація для китайського стилю ведення публічної політики вже означає багато.

Загалом є дві країни, що діють в межах сценарію вільного ринку. Хоча держава, як і раніше, відіграє в економіці Китаю і діяльності його компаній провідну роль. Президент Китаю Ху Цзіньтао сказав, що його країна готова зробити «коригування» своєї деякої політики, яка блокує американським компаніям доступ на один із найбільш зростаючих в світі ринків. 

Таким чином, фактично візит Ху Цзіньтао до Сполучених Штатів визначає нову парадигму відносин між двома країнами. Прийняття ідеї прискорення певних позитивних змін в Китаї стимулюватиме великою мірою економічні чинники. Адже під їх тиском Китай просто змушений буде змінити певні внутрішні правила гри, зробити курс юаня більш реалістичним і просуватися по шляху прогресу в області прав людини і демократії.

Очевидно, що політичні цінності західної демократії і Китаю дуже відрізняються. Все це є важкими наслідками комуністичного панування, його найстрашніших форм – кривавої Культурної революції Мао Цзедуна, придушення мирної демонстрації на площі Тяньаньминь та побудови для десятків мільйонів політичних в’язнів китайського варіанту ҐУЛАҐу – «архіпелагу Ляоґай». 

Безумовно, що ахіллесовою п’ятою стосунків китайців із США і Заходом є неготовність прямо сьогодні прийняти західні універсальні цінності – свободу слова, толерантність до дисидентів та демократію – які вже давно прийняті цілим рядом азійських країн, сусідів Китаю. Але й Америка з різних причин не готова сьогодні виставляти безкомпромісні демократичні рахунки Китаю, як це робилося нею свого часу з Радянським Союзом. 

Можливо, саме тому візит Ху Цзиньтао викликав неоднозначну оцінку у Сполучених Штатах. Впливова американська газета The Washington Post пише: «Судячи з усього візит китайського президента Ху Цзіньтао мало що змінив в однобоких американсько-китайських відносинах. Що ми маємо: систему, котра методично переміщує американські робочі місця, технології та фінансову владу до Китаю в обмін на лише скромну китайську підтримку важливих американських геополітичних цілей: приборкання іранської і північнокорейської програм створення ядерної зброї. Американські відповідальні чиновники діють таким чином, ніби існує не так багато можливостей для того, аби це змінити».           

Як вважає колишній постійний представник Сполучених Штатів ООН Джон Болтон:  «Непомірне транжирство президента Обами на внутрішньополітичній арені і його наслідок – колосальне зростання зовнішнього боргу США – зміцнили становище Китаю на шкоду Америці. Слід очікувати, що Пекін піддасть іноземних інвесторів і фірми ще більшій дискримінації і буде продовжувати розширювати претензії на води, які омивають Східну Азію. Можливо, через два роки в США буде інший президент, готовий відмовитися від програми міжнародної пасивності і занепаду».

Ще більш категоричною в своїх оцінках є провідна американська газета The Wall Street Journal: «Диктатура і демократія різняться, крім усього іншого, тим, що перша вміє здаватися сильною, а друга схильна переживати через власну слабкість. Так, в кінці 1950-х Америка хвилювалася, що відстала від СРСР в області ракет, а тепер мучиться іпохондрією через Китай. Більшість опитаних американців (47%) помилково вважають Китай провідною економікою світу. Зліт Китаю повинен стати для США приводом переглянути розслаблене ставлення до роботи, інвестицій, соціальних прав і витрат. 

Реальні успіхи Китаю є перебільшені. Лідери його живуть у страху перед інакомисленням і свободою інформації, економіка стриножена корупцією, неефективними держпідприємствами і незрілою банківською системою. Головна перевага Китаю – дешева робоча сила – похитнулося через зростання зарплати і конкуренції з боку В'єтнаму і Бангладеш. Головна біда Китаю – відсутність механізмів самокорекції. Китай – поганий зразок для наслідування. Америці доведеться потрудитися для усунення шкоди, завданої за останні чотири роки, але наша доля незмінно в наших руках, а не в руках Китаю». 

Та як би не було, Китай і Сполучені Штати мають суттєві відмінності і наперед визначені непрості відносини. Але, незважаючи на це, президент Америки Барак Обама, розуміючи всю складність ситуації, наголосив, що ця країна є не тільки небезпекою для економіки США, а також і великою можливістю. 

Сьогодні Китай, як уже було сказано, став світовим банкіром. І здатність Китаю вкладати прямі інвестиції робить його дуже важливим економічним гравцем і дозволяє йому бути визначальною політичною силою. Напевно, що він не має можливості нав’язати комусь свої погляди, але сила його вето є беззаперечною. 

У цьому випадку очевидно, що економіка превалює над політикою. Та хоч як би там не було, але безсумнівним є одне – те, що Китай вже опинився у вищій лізі світової політики та економіки. І віднині увесь світ має сприймати це як цілком доконаний факт.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено