Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 лютого, 2011   ▪   Жанна Безп’ятчук   ▪   Версія для друку

Чи можна повернути назад годинник?

Екс-голова Федеральної розвідувальної служби Німеччини (BND) Ганс-Ґеорг Вік про ситуацію в Білорусі, мрію Німеччини про стабільну Росію і поради, які він давав Шеварнадзе
Матеріал друкованого видання
№ 4 (169)
від 28 січня, 2011
Чи можна повернути назад годинник?
Олександр Чекменьов
У рідній Німеччині Ганс-Ґеорг Вік є вже постаттю мало не легендарною. У своїй кар’єрі він поєднав дуже багато різних речей: від служби в Міністерстві оборони ФРН та дипломатичної служби в Радянському Союзі до керування Федеральною розвідувальною службою. Його ім’я досі не дає спокою Аляксандру Лукашенка. Очолювану Гансом-Ґеоргом Віком Місію ОБСЄ у 2001-му вигнали з країни. В нещодавно опублікованих у газеті «Советская Белоруссия» матеріалах слідства проти білоруських опозиціонерів злим словом, як «організатора мережі під назвою «Об’єднана опозиція», згадують і усміхненого доктора Віка, з яким Тиждень мав змогу поспілкуватися особисто. У Києві він узяв участь у Безпековому форумі.

Ворогів знайдено

У. Т.: Ви чотири роки пропрацювали головою Місії ОБСЄ в Мінську (у 1997–2001-му). Те, що відбувається в Білорусі сьогодні, – для вас це логічне продовження тих часів, рецидив чи несподіванка? 

– Ситуація в Білорусі дуже серйозна. Звинувачення західних секретних спецслужб, насамперед німецьких і польських, у тому, що вони готували повстання, абсолютно необґрунтовані. Спецслужби не чинили такого. Аляксандр Лукашенка насправді не виграв виборів. Він отримав дуже негативні реакції від світу. Політики з різних опозиційних партій та діячі з громадських організацій здобули значну підтримку населення. Він їм помстився, тому що це загрожує його диктатурі. Лукашенка вдається до насильства, щоб відтворити легітимність влади, що спиралася від початку на силу, а не на вибори. Білоруських опозиціонерів, яких підтримує вільна Європа, а також тих, кому допомогу надала Москва, він вважає ворогами свого режиму. Диктатура для Лукашенка важливіша за інтереси країни, які полягають у відновленні вільного доступу до Заходу, взаємодії з Росією та легітимації влади на основі вільних демократичних виборів. 

У. Т.: Це виглядає як поразка політики ЄС, зокрема його ключових гравців, поразка ідеї діалогу з режимом Лукашенка. Погоджуєтеся з цим? 

– ЄС прагнув включити Лукашенка в європейський політичний контекст. Але Євросоюз зазнав невдачі в цьому не тому, що то була хибна політика, а тому що Лукашенка розглядав результати цієї політики як загрозу своєму режиму. Успішне ініціювання діалогу із Заходом і розвиток тісніших двосторонніх відносин між ЄС та Білоруссю за одночасної співпраці з громадянським суспільством самі по собі для нього загрозливі. У 2006 році, коли опозиція спромоглася висунути єдиного кандидата Аляксандра Мілінкєвіча, все відбувалося за цим самим сценарієм. Лукашенка повернув годинник назад, але він не може зупинити громадянське суспільство, яке прагне тісніших відносин із ЄС.

Те, що стосується кожного 

У. Т.: Як така немодернізована, технологічно відстала країна, як Україна, має розвивати свою оперативну стійкість (англ. operational resilience – спроможність адаптуватися до різноманітних ризиків, які державі загрожують)? 

– На мою думку, захист від тероризму та спроможність реагувати і справлятися з технічними та природними катастрофами – це завдання уряду. Але коли країна перебуває в перехідному стані, то багато що залежить і від громадянського суспільства, від його готовності порушувати ті проблеми, яким уряд або не приділяє належної уваги, або взагалі ігнорує їх. Розвиток ініціатив громадянського суспільства – єдиний спосіб, яким у цьому жорстокому світі можна відстояти свободу. До цього мають долучитися академічні установи та вільна преса. 

У. Т.: Ви могли б навести приклади, коли в Німеччині громадянське суспільство реально впливало на забезпечення оперативної стійкості держави?

– Сьогодні в Німеччині якнайжвавіше обговорюється питання інтеграції мусульмансько­­го населення в німецький соціум. Саме від громадянсь­­кого суспільства надходить найбільше ініціатив щодо того, як розвинути діалог між культурами. А ось інший приклад, що стосується розвитку ядерної енергетики в Німеччині. Уряд полишив ідею оновлення ядерних електростанцій, бо не­­роз­­в’язаною лишається проблема ядерних відходів. Відбулася ду­­же затята публічна дискусія. Від вирішення цього питання залежать ціни на енергію, а отже, і конкурентоспроможність економіки. Якщо відмовитися від атомної енергетики, то ціни будуть дуже високими, а продукція менш конкурентоспроможною. То була гаряча тема ток-шоу, медіа, уряду. І це вже публічні дискусії зовсім іншого ґатунку: вони відбуваються не вздовж партійних ліній, а по діагоналі в усьому суспільстві. У пострадянських країнах багато хто думає, що громадянське суспільство безсиле щось змінювати. Це зовсім не так. Те, що стосується кожного, має ставати предметом публічного обговорення. 

Між ЄС і «новою Росією»

У. Т.: Ви вживаєте термін «нова Росія». Який зміст вкладаєте в нього?

– Ця нова Росія постала за Путіна й Мєдвєдєва. Це більш наступальна Росія. До цього вплив Заходу зростав, а Росії – зменшувався. А потім ми побачили Росію, яка стверджує, що має право втручатися в справи інших країн для захисту своїх громадян. І президент Мєдвєдєв це розвинув. Вона ухвалила відповідне законодавство. Це Росія, яка домагається незалежності Абхазії та Осетії попри те, що в жовтні 2007 року ООН ухвалила резолюцію №1781, яка підтвердила територіальну цілісність Грузії, включаючи самопроголошені республіки. Це унаочнює, яким є ставлення РФ до своїх сусідніх країн. І все це неприйнятно з погляду Паризької хартії для нової Європи від листопада 1990 року, яку підписав і Радянський Союз, і його країна-правонаступниця Росія. Членів НАТО непокоїть те, що Німеччина має тісні відносини з Росією. Опорою для цих відносин є потреба Росії в модернізації своєї індустріальної бази задля того, щоб досягти реаль­­ної конкурентоспроможності. Німеччина планує брати участь у її модернізації, готова привносити туди технології та інновації, яких у Росії немає, але стикається на цьому шляху із серйозною перешкодою: у цій країні немає незалежних судів. Прямі інвестиції за таких умов є неможливими. Ми зацікавлені в стабільній і, хочеться сподіватися, демократичній Росії, щоб вона була безпечнішою та фокусувалася на власному розвитку. 

У. Т.: І Німеччина готова вкладати свої фінансові ресурси в російську економіку? 

– Готова, але не у формі грантів, а у формі кредитів. Насправді це питання не фінансів чи технологій, а стабільної, правової країни, вільної від корупції, яку ми хочемо бачити в майбутньому.

У. Т.: Як ви оцінюєте запропоновану Росією і повторену Вік­тором Януковичем ідею єдиного простору безпеки від Ванкувера до Владивостока? 

– Спільні цінності є визнача­­льними в цій справі. І проблема в тому, що такої системи спільних цінностей між Росією та країнами НАТО чи країнами ЄС немає, що спонукає західні держа­­ви сумніватися в правомочності системи безпеки, де кожен може накласти вето на відповідні рішення будь-якої країни-члена. При цьому така безпекова структура послабить спроможність НАТО та ЄС приймати власні незалежні рішення. 

У. Т.: Про слабкості й проблеми ЄС говорять багато, що б ви назвали його найсильнішою стороною? 

– Сьогодні багато говорять про те, що ЄС не присутній у світі. Це неправда. Він залишається найбільшим торговельним партнером усіх інших регіонів світу. Головне, що технології, які вироб­ляються на території Євросоюзу, є конкурентоспроможними у всьому світі. Чому ми не маємо застережень щодо їх експорту до Китаю? Бо ми переконані, що післязавтра володітимемо вже новими, ще кращими технологіями. Раніше технологічний прогрес ініціювала військова промисловість. Нині технології в ЄС мають інше походження й цілі: вони відповідають на запити ринку, зорієнтовані на проблеми довкілля, протидію зміні клімату й надання рівних можливостей усім членам соціуму.

У. Т.: Ви працювали радником лідера Грузії Едуарда Шеварнадзе в 1993–1995 роках. То був дуже важкий час. Що ви йому радили? 

– На посаді міністра закордонних справ СРСР Шеварнадзе виступав за об’єднання Німеччини. Але не тому, що він так любив німців, а тому що розумів: це відповідає інтересам СРСР. Добігала кінця холодна війна. Радянський Союз конче потребував економічних реформ. Заповіт Карла Маркса й Владіміра Лєніна про неминучу поразку капіталізму не справджувався. Капіталістична система, на відміну від комуністичної, виявилася здатною адаптуватися й змінюватися. Ін­­дустріальний і фінансовий потенціал об’єднаної Німеччини міг стати в пригоді СРСР у процесі здійснення реформ. А потім Радянський Союз розпався. У 1993 році я працював радником Шеварнадзе, тоді вже керівника незалежної Грузії. Цікавий то був час. Я міг сидіти у своєму готелі в Тбілісі й чути посвист куль на вулиці. Тоді я радив Шеварнадзе, що треба неодмінно ініціювати дискусію з усіма політичними силами, що треба вести діалог не лише з контрольованою парламентською бі­льшістю. 


БІОГРАФІЧНА НОТА

Ганс-Ґеорг Вік 

Народився 28 березня 1928 року в Гамбурзі. 

У 1947–1952 роках вивчав історію, філософію та публічне право в Гамбурзькому університеті, у 1953-му здобув ступінь доктора. У 1954–1993 роках перебував на зовнішньополітичній службі, окрім періоду 1966–1974 (праця в Міністерстві оборони) та 1985–1990 років (голова Федеральної розвідувальної служби Німеччини). У 1993–1995 роках – радник лідера Грузії Едуарда Шеварнадзе. 

У 1997–2001 роках – голова консультативно-моніторин­­гової групи ОБСЄ у Мінську (Білорусь).




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
  • Наскільки дієва м’яка сила Росії в Естонії
    1 грудня, Ерккі Баховскі
  • Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.
    1 грудня, Катерина Новікова
  • Якими є амбіції та можливості новоствореної партії Рабіновича — Мураєва
    1 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено