Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 лютого, 2011   ▪   Жанна Безп’ятчук   ▪   Версія для друку

Небажані діти Європи

Членство Туреччини в ЄС стало б перемогою і для України
Матеріал друкованого видання
№ 4 (169)
від 28 січня, 2011
Небажані діти Європи
Волею історії Україна й Туреччина, навіть поза їхніми політичними ко­­н’юн­­ктурами й географічним положенням, приречені стояти поруч. Як тільки йдеться про можливе членство в ЄС Туреччини, десь неподалік маячить тінь України. Після Помаранчевої революції експерти об’єднували їх у можливу «тре­­тю хвилю» розширення ЄС (після Болгарії та Румунії в 2007-му). Віднедавна гіпотетично вони можуть ста­­ти лише як мінімум «четвертою хвилею», оскільки «третю» точно сформують країни Західних Балкан. 10 грудня 2010 року The New York Times опублікувала статтю «Європо, поглянь знову назовні» (Europe, Look Outward Again), авторами якої виступили міністри закордонних справ Швеції Карл Більдт, Італії Франко Фраттіні, Великої Британії Вільям Гейґ та Фінляндії Александр Стубб. «Прин­­­­ци­­по­­вим є не те, чи Туреччина повернеться спиною до Європи, а те, чи Європа відвернеться від фундаментальних цінностей та принципів, які скеровували європейську інтеграцію впродовж останніх 50 років», – написали міністри, що прихильно ставляться до Туреччини як можливого чле­­на ЄС. Невдовзі, 17 січня 2011 року, в журналі Newsweek з’я­­вилась інша цікава стаття зі схожими акцентами й лейтмотивом «Твер­­да людина Європи» (The Robust Man of Europe). Її автором є прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган, який 24–25 січня відвідав з офіційним візитом Київ. «Туреччи­­на – це ринок, на якому прямі іноземні інвестиції можуть принести такі прибутки, як на ринках, що розвиваються, – пише очільник турецького уря­­ду, – але ризики, з якими вони стикатимуться, уже такі, як у розвинених країнах». У 2005 році ЄС почав перемовини з Туреччиною щодо її членства, але на сьогодні 18 із 22 пунктів переговорів заблоковані. «Це перетворюється на візантійську політичну інтригу, яку ще не переживала жодна країна-кандидат. У цьо­­му сенсі Туреччина є унікальною», – не приховує емоцій Ердоган. Зрештою він підсумовує, що Туреччина «більше не є країною, яка чекатиме біля дверей ЄС як покірний прохач», а сама «Європа не має альтернативи» його державі. Країна, що, за прогнозом ОЕСР, до 2050 року може стати другою за величиною економікою Європи, бунтує проти ставлення, яке вважає несправедливим, і зміцнює свої позиції на альтернативних політичних майданчиках на Близькому Сході та в Центральній Азії. Головними противниками її вступу до ЄС є Франція і Німеччина. Членством ісламської і великої за розміром Туреччини в ЄС могла б скористатися Україна, оскі­­льки таким чином були б нейтралізовані будь-які міфи про те, що «ми інші й кращими нам не бути, а тому і стандартів ЄС ніколи не досягнути». 

Точка зору

Олександр Сушко, 
науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва:
– Прямого зв’язку між інтеграцією України та Туреччини до ЄС немає, але опосередковані взаємовпливи дуже чітко простежуються. Якщо процес розширення Євросоюзу спотикається на Туреччині, то він взагалі спотикається. Туреччина та Україна – приблизно рівновеликі країни. І набір аргументів на користь їхньої євроінтеграції є практично ідентичним. Якщо він не спрацьовує стосовно однієї з них, то, цілком імовірно, не спрацює й стосовно іншої. Є думка, що Туреччину до Євросоюзу інтегрувати важче, ніж Україну. Але реально Туреччина більш інтегрована до ЄС на рівні регуляторних норм законодавства. Вона однозначно зробила більше в цьому напрямку. З 1987 року Країна півмісяця – член Митного союзу ЄС, який є значно вищою стадією економічної інтеграції, ніж зона вільної торгівлі, про яку Україна тільки веде перемовини. Тобто нашій країні ще значною мірою треба надолужувати той успіх, якого досягла Туреччина. Із погляду проблем і труднощів, які супроводжують процес євроінтеграції, наші країни багато в чому схожі. Тільки ту роль, яку в нашій державі відіграє радянська спадщина, в Туреччині відіграє ісламська, але в сенсі навіть не релігії, а впливу ісламу на суспільну організацію, політику, якість державного управління. Якщо проводити паралелі між нашими двома країнами, виявиться, що пострадянське з постісламським перетинається, тобто і те, й інше є стримувальними чинниками.

Генрік Лільєґрен, 
посол Швеції в Туреччині у 1982–1985 та 1998–2001 роках:
– Я особисто шкодую, що прем’єр-міністр Реджеп Ердоган вимушений висловлювати занепокоєння щодо перспектив своєї країни в ЄС, як-от у статті в журналі Newsweek. Відпрацювавши дві посольські каденції в Анкарі, я дуже добре розумію ту гіркоту, яку відчувають турки, коли до їхньої країни ставляться несправедливо. У короткотерміновій перспективі варто зазначити, що очільники зовнішньополітичних відомств Швеції, Італії, Великої Британії та Фінляндії вже розглядають Туреччину як цінного майбутнього члена Євросоюзу. Вони про це чітко сказали у своїй спільній статті в газеті The New York Times. Звісно, що знадобиться певний час, доки інші впливові члени ЄС дійдуть такого самого висновку. Туреччина має мудро й терпляче використати цей час для здійснення подальших інституційних та законодавчих змін, потрібних суспільству.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено