Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 березня, 2013   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

До чого може призвести «китайське відродження»?

Новий президент Китаю Сі Цзіньпін, як переконують його виступи в останні тижні, готується до «китайського відродження» і відновлення «гідного місця Китаю у світі». «Китайська мрія» та «китайське відродження» мають шанс стати поняттями ледь не тотожними горбачовській перебудові.
До чого може призвести «китайське відродження»?

І хоча у нову роль президента Китаю Сі Цзіньпін почав вживатися буквально кілька днів тому, однак інші дві високі посади – генерального секретаря Компартії та головнокомандувача збройними силами Китаю, він перебрав ще у листопаді 2012 року.

Власне, немає нічого поганого у бажанні бути великою державою, але це може спричинити незручності для решти світу, особливо для сусідніх із Піднебесною країн. Заявляючи про велике минуле, новий президент Сі Цзіньпін починає готувати сценарій для наступної фази реформ, знаходячи у поєднанні комунізму з націоналізмом непереборний інгредієнт реалізації його зусиль з активізації китайського народу.

Втім, «китайська мрія» – це не мрія китайського народу, яка вільно сформульована ним. Вона має формулюватися придворними аналітиками від імені Сі Цзіньпіна і Комуністичної партії Китаю (КПК). І, як і раніше, комуністи вирішуватимуть усе самі, лише прикриваючи свої остаточні рішення іменем народу.

Це не мрія про автомобілі чи високі зарплати, а мрія про новий соціальний порядок, за якого кожен чоловік і кожна жінка повинні мати шанс на те кар’єрне зростання, на яке вони здатні відповідно до своїх природних здібностей.

Читайте також: Індія програє у змаганні з Китаєм

Водночас це і мрія про вирішення проблем Китаю. Й вона слугуватиме для мобілізації населення, при цьому згуртовуючи громадськість навколо економічного і політичного порядку денного нової адміністрації.

Пекіну потрібна мобілізація населення у той час, коли Китай після остаточної зміни керівництва готується зайняти більш агресивну позицію на міжнародній арені. Усе це накладається на територіальні претензії у Південно-Китайському морі. І світову спільноту мало б насторожити висловлювання президента Сі Цзіньпіна з приводу того, що Китай ніколи не піде на компроміси щодо своїх інтересів безпеки.

Ніби повторюючи слова президента Сі Цзіньпіна, але у більш войовничій формі, політкомісар Академії військових наук генерал-лейтенант Лю Юань (син колишнього китайського лідера Лю Шаоци) заявив: «Сполучені Штати та Японія побоюються, що Китай наздоганяє їх, і тому вдаються до всіх можливих засобів для того, щоб придушити розвиток Китаю».       

Проте, хоч би як це звучало парадоксально, найбільшою проблемою для Пекіна наразі є питання того, як би не стати жертвою власного успіху. Оскільки, попри жорстке комуністичне правління всередині країни та неоднозначні контури закордонної дипломатії, багато що зрештою залежатиме від того, чи будуть задоволені очкування китайського народу.

Маючи ці великі очікування, як із боку міжнародного співтовариства, так і всередині країни, Пекін нині стикається зі значно складнішими викликами, ніж Ден Сяопін, який отримав китайське суспільство у спадок після Культурної революції.

А в морському протистоянні між Китаєм і Японією, що триває, обидва лідери наштовхуються на проблеми зовнішньополітичного порядку, котрі відображають очікування їхніх народів.

Читайте також: Китай випробовує японське й американське терпіння

Крім того, китайський середній клас нині становить приблизно 300 млн людей і за своїм розміром майже наздоганяє за чисельністю населення США. І ця частина суспільства вимагатиме більше інформації про те, що відбувається в пекінських зовнішньополітичних колах.       

Суспільні настрої після останнього ядерного випробування Північної Кореї свідчать, що відносини китайських лідерів з КНДР мають складатися так, щоб вони приводили до можливості більш активно і вимогливо стримувати північнокорейську політичну владу від непродуманих агресивних кроків.      

Для того щоб зрозуміти, що відбувається в Китаї, варто усвідомити, що Сі Цзіньпін, як і інші лідери Китаю на будь-якому рівні, залежні від колективної волі Комуністичної партії, хоча нібито формально і контролюють КПК і її апарат.      

Комуністична еліта накопичила величезні особисті багатства, функціонуючи у рамках цього режиму, й у неї не буде жодних шансів на виживання, якщо політичний режим різко зміниться. А ідеологія для неї, як і для всіх інших подібних правлячих еліт, є лише надійним інструментом для утримання у своїх руках абсолютної влади.       

До цього можна додати, що нинішній Китай став ілюстрацією до тези Карла Маркса щодо класової боротьби між правлячою елітою (попри те, що вона формально є комуністичною) і робітничим класом. На китайському прикладі марксизм наочно і ґрунтовно демонструє, як правляча еліта вибиває собі з під ніг головні основи, на яких завжди трималася будь-яка тоталітарна комуністична влада.      

Варто звернути увагу і на той факт, що однією із вагомих причин розпаду радянської імперії під назвою СРСР, стало кричуще порушення законів економіки. І те, що політичним елітам в Китаї вдалося зберегти комуністичну систему, стало можливим лише за умови, що влада негласно, тихо і частково ввела ці закони.       

Політична наука й економічні теорії є лише відображенням того, як реально нині функціонує суспільство. А для зручності політики і фінансисти можуть називати китайську систему марксистсько-ленінським соціалізмом чи капіталізмом. 

Але байдуже, яку назву ця система має. Бо кінцевою метою політики чи економіки має бути те, як живуть люди у тій чи іншій країні.

У Китаї шляхом змішування комуністичних ідей з капіталістичними підходами в економіці, корупцією в політиці, військовою дисципліною в Комуністичній партії і насаджуванням ідеології, в яку вже мало хто вірить, було створено систему, котра тримається на «штиках» страху.

Хоча навряд чи цей ресурс страху китайському керівництву вдасться використовувати так довго, як би йому цього хотілося.  

Також китайська система зіштовхується з протидією з боку Сполучених Штатів, для яких сила передбачуваної загрози з боку Комуністичної партії Китаю вимірюється кількістю коштів, витрачених для протидії цій загрозі.

І коли фінансування військової протидії Китаю, завдяки зусиллям військового істеблішменту США стрімко зростає, однак ще є значно меншим, аніж суми, витрачені китайськими лідерами для придушення інакомислення всередині країни і, так званої, внутрішньої підривної діяльності.

У Китаї дедалі частіше спалахують масові протести. Починаючи від страйків і заворушень і завершуючи протестами проти конфіскації приватної власності, корупції в ешелонах влади та відсутності засобів правового захисту. А також відсутності свободи слова і вільного поширення інформації, які, попри включення цих понять до китайської конституції, режим вважає некорисними для китайського народу.

Однак із поширенням у Китаї інтернету, Twitter та використанням населенням країни соціальних мереж зовнішня інформація стає все більше доступною для звичайного китайця, який починає усвідомлювати цінність громадянського суспільства і дотримання прав людини.

Звідси і намагання китайського уряду заблокувати доступ пересічним китайським громадянам до сайтів NewYorkTimes, WallStreetJournal, BloombergNews та інших популярних засобів масової інформації. Ці спроби є відчайдушними заходами, які мають перекрити джерела нецензурованої інформації, які розмивають монополію КПК на інформування про те, що відбувається у Китаї та світі.

Президент Сі Цзіньпін після вступу на свою посаду не може не задуматися над тим, що система, яку створив свого часу Ден Сяопін, не може функціонувати безперебійно вічно. І питання у тому, чи розуміє китайський лідер, що нині для його країни дуже швидко може настати критичний момент, за якого розкручений маховик економічного зростання почне пробуксовувати.

Адже під час свого вдалого експерименту Ден Сяопіну вдалося успішно реалізувати значно покращений, творчо переосмислений і адаптований до вимог китайського життя варіант запущеної Лєніним нової економічної політики, відомої під назвою НЕП. Тобто поєднання класичних комуністичних догм і всесилля правлячої партії в тоталітарній державі з прагматичною лібералізацією економіки.  

Між тим, сам Сі Цзіньпін пояснює розпад Радянського Союзу не його політичними, економічними чи військовими невдачами, а втратою ідеалів і дисципліни. І цей його посил слід сприймати однозначно. Він буде непохитним у дотриманні китайцями «дисципліни» так само, як Ден Сяопін був непохитним у «наведенні порядку» на площі Тяньаньмень.         

Цей його «силовий націоналізм» є нічим іншим, як листом з японської довоєнної мілітаристської книги з доданим до цього елементами марксизму-лєнінізму. Але він може служити надійним відволіканням уваги в разі настання у більш ніж мільярдному Китаї економічної чи політичної кризи.      

Вочевидь, Сі Цзіньпін постане перед дуже нелегким вибором. І невідомо, чи захоче або чи зможе він подолати опір тих ідеологічних фанатиків, які вперто переконані, що економічний і соціальний розвиток можливий лише за умови неухильного дотримання заяложених догм комуністичної політичної ідеології.      

Якщо ж новий президент Китаю націлюватиме свої зусилля на підняття економіки країни, можна не сумніватися, що Китай продовжуватиме зростати. А коли б йому вдалося зупинити принаймні частково безгосподарність і корупцію в КПК, то він міг би здобути велику популярність у китайського народу.      

Неминуче, що Сі Цзіньпін змушений буде зробити спробу переформатування хоча б частково концепції розвитку Китаю, котра закладена ще Ден Сяопіном. Адже його «перебудова» потребуватиме нового переосмислення політичного «коктейлю» з комунізму, соціалізму, капіталізму, даосизму і конфуціанства. Не змінюючи при цьому політичного коду системи, у яку так добре вписалися сучасні китайські еліти.     

Пошук Сі Цзіньпіном алгоритму оптимізації внутрішніх і міжнародних процесів відбуватиметься на географічних, економічних, культурних і економічних напрямах. Водночас президент Китаю мав би замислитися, чи може суспільство просуватися вперед, коли воно повністю підвладне волі та бажанням КПК?       

Адже коли корупція роз’їдає все суспільство знизу до верху, і при цьому відсутня свобода слова і преси, а незалежної судової влади просто не існує, дуже важко просувати нові реформи.

Сі Цзіньпін має винести уроки з розвалу СРСР, де корупція і безгосподарність зрештою призвели до втрати легітимності самої політичної системи.     

Крім того, нині відцентрові сили помітно ослабили економічний потенціал країни. Адже країна стала фрагментованою відповідно до корпоративних інтересів політичних і військових еліт та периферійних «князьків» у китайських провінціях, котрі контролюють бізнес. І водночас населення Китаю, мільярд із якого опинився поза зоною можливостей середнього красу, усунуто від тих переваг і можливостей, котрі надає причетність до світових глобалізаційних процесів.        

Тому не виключено, що нині Сі Цзіньпіну відведена роль політика найвищого рангу, котрий, як і свого часу президент СРСР Міхаіл Ґорбачов, має спустити суспільну «пару», що накопичилася за час реформ у стилі Ден Сяопіна.

Оскільки концепція «китайського відродження» – це радше спроба утримати кришку соціально дуже перегрітого суспільного «чайника», який вже давно доведений до стану вибухонебезпечного кипіння. 

Сі Цзіньпін не може вимкнути «вогонь» зростання економіки, бо тоді під питання ставиться сама успішність функціонування Китайської держави.

Тому головним завданням президента стає віднаходження можливості спускання пари при увімкнутому суспільному «чайнику». Причому з уникненням небезпеки соціального вибуху, хвиля від якого здатна потрясти весь світ. 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
  • Франція спантеличена результатами британського референдуму. Попри недобрі прогнози, Париж відчайдушно сподівався на диво, якого не сталося. Прихильники ЄС закликають до найшвидшого пошуку нової моделі функціонування європейської спільноти, опоненти святкують перемогу.
    24 червня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено