Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 грудня, 2010   ▪   Спілкувалася: Жанна Безп’ятчук   ▪   Версія для друку

Переклад голосів із минулого

Фінський історик Генрік Мейнандер: «Ми, науковці, ніколи не маємо справи виключно з минулим»
Матеріал друкованого видання
№ 49 (162)
від 2 грудня, 2010
Переклад голосів із минулого
Олександр Чекменьов

Писати історію воєн, геноцидів і глобальних катаклізмів стає невимовно складно, якщо історик відмовляється емоційно дистанціюватися від об’єкта дослідження. Писати таку історію також ризиковано, бо майже завжди є тиск політичної кон’юн­­ктури, щоправда, у різних масштабах і з різними наслідками для автора, який наважується на нього не звертати уваги. Консонанси і дисонанси трагічних пам’ятей різних верств і груп людей однієї країни, структурні зміни в суспільствах, спокуса моралізаторства щодо історичних помилок – все це дуже ускладнює процес осмислення історії. Про свій досвід історика, перекладача голосів воєнного минулого, Тижню розповів Генрік Мейнандер, який на початку грудня презентує в Україні свою книжку «Фінляндія, 1944: Війна, суспільство, настрої».

У. Т.: Пане професоре, чому ви розмежовуєте традиційну та нову військову історію. У чому принципова відмінність між ними? І що справді нового пропонує ця сучасна версія історії війн?

– У старій, традиційній воєнній історії не беруться до уваги соціальний, економічний, культурний, ментальний та моральний контексти. Вона зосереджена майже виключно на битвах, які розглядаються як така собі гра в шахи. Нова воєнна історія намагається враховувати ці знехтувані, забуті аспекти війни, однак і їй бракує спроможності ввести воєнні події у широкий політичний та військовий контексти. І я намагаюся порівняти цю усталену історію з новою, щоб зрештою вийти за рамки обох.

У. Т.: Чому ви вирішили написати цілу книжку про один-єдиний рік з історії Фінляндії – 1944-й?

– Саме через лакуни та слабкі місця як у старій, так і в новій воєнній історії Фінляндії. Історія цього конкретного року дає змогу вийти на ширшу історичну проблематику. Стара версія історії радянсько-фінської війни та нова не узгоджені між собою, вони не взаємодіють, що зрештою не сприяє кращому розумінню цього трагічного минулого.

У. Т.: Виникає одна дуже яскрава й популярна асоціація із Зимовою війною 1939–1940 років: безпрецедентна єдність, солідарність невеликого народу Фінляндії, що здолав великого ворога. У 1944-му під час нового кола радянсько-фінської війни, так званої Війни-продовження, багато що змінилося. Як оцінюєте солідарний дух суспільства в 1944-му?

– Зимова війна тривала недовго (105 днів) і була таким очевидним, прямим наступом на нашу державну незалежність, що вона автоматично об’єднала всіх людей у країні. Війна-про­­дов­­ження тривала значно довше (з 22 червня 1941 року по 19 вересня 1944 року) і навесні 1944-го досягла такої стадії, коли фіни розділилися на багато різних груп, кожна з яких мала власний погляд на події, відносини з Німеччиною, майбутнє Фінляндії. Інак­­ше кажучи, 1944-го національна солідарність слабшала, і старі патріотичні гасла втратили колишню привабливість.

У. Т.: У вашій новій книжці «Фінляндія, 1944: війна, суспільство, настрої» ви розглядаєте дуже гострі, контроверсійні питання, деякі з яких були навіть табуйованими, як-от сутички й конфлікти між фінськими націоналістами та шведськомовними громадянами Фінляндії, звинувачення останніх у тому, що вони відігравали роль п'ятої колони; шведські поставки залізної руди до Німеччини під час Другої світової війни тощо. Яким чином, на вашу думку, історик має поводитися з таким історичним матеріалом?

– Так, деякі з питань, які я розглядаю, дуже дражливі, але, правду кажучи, більшість із них уже обговорювали й досліджували раніше. Що я зробив із тим матеріалом? Я його зібрав, систематизував та виклав в одній книжці. Це громадянський та моральний обов’язок академічного історика спробувати про­аналізувати минуле настільки незаангажовано, незалежно, як це можливо. Передусім я маю на увазі незалежність від нинішнього політичного істеблішменту й кон’юнктури. Історичний аналіз також має бути максимально збалансований і справедливий щодо всіх акторів історії. Я так це бачу й намагався дотримуватися цього підходу в своїх книжках.

У. Т.: Ви ставите питання моралі й відповідальності за будь-який вибір під час війни, за вибір, що впливає на історію в цілому. Постмодернізм розмив ці поняття. Відносність правди перетворює вибір на щось апріорі неоднозначне. У чому ви знаходите для себе відправну точку?

– Це дуже складна й велика тема. Багато істориків намагаються не порушувати питань моралі в своїх книжках насамперед через те, що є небезпека вдатися до резонерства й судити інших. Я вважаю, що історики повинні поєднати роль перекладачів і ретрансляторів голосів із минулого та просвітителів. Історія ніколи не має справи виключно з минулим. Історичний дискурс – це завжди дискусія щодо реалій суспільства, до якого ми належимо, та наших зобов’язань перед іншими лю­­дьми. Це значить, що перед тим, як ми починаємо когось засуджувати за помилки, яких він припустився в минулому, ми повинні довести, що за таких самих обставин ми були б спроможні діяти справді краще. Хоча не важко передбачити, що це дуже рідко можливо.

БІОГРАФІЧНА НОТА

 

Карл Генрік Мейнандер професор історії в Гельсінському університеті. З 2002 року – член Королівської академії наук Швеції. Автор багатьох наукових праць, зокрема «Непозбувний сусід» (2001), «Історія Фінляндії: лінії, структури, переломні моменти» (2006), «Кеккографія та інші скалки історії» (2008). 2010-го вийшов україномовний переклад його останньої праці «Фінляндія, 1944: війна, суспільство, настрої»

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено