Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 березня, 2013   ▪   Калле Муулі   ▪   Естонія   ▪   Версія для друку

Естонські секретні служби: заснування всупереч інтригам КГБ

19 вересня 2008 року радник Міністерства оборони Естонії Германн Сімм із дружиною навідався до маленького містечка поблизу Таллінна, щоб забрати трикілограмовий торт, який замовив у тамтешньому торговому центрі до тещиного дня народження. Виходячи з покупками надвір, подружжя не помітило ані чорного мікроавтобуса Volkswagen, ані швидкої допомоги за рогом – на випадок, якщо розшукуваний зрадник чинитиме опір, дістане серцевий напад чи проковтне капсулу з отрутою.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (277)
від 28 лютого, 2013
Естонські секретні служби: заснування всупереч інтригам КГБ

Згідно з таємною натовською доповіддю на 141 сторінку, Сімм – шпигун, який завдав найбільшої шкоди Північноатлантичному альянсові. На 1991-й колишній радянський міліціонер Сімм уже доріс за кілька років до посади очільника Поліцейського управління Естонії, яка щойно здобула незалежність. Утім, у 1995-му його було звільнено за розтрату коштів установи. Потім Сімм дістав непривабливе місце керівника підрозділу Міністерства оборони, але невдовзі заслужив підвищення й очолив департамент, відповідальний за захист державних таємниць. А 2001 року ще й став уповноваженим представником Естонії з питань безпеки у Європейському Союзі та НАТО. Відтак йому відкрився необмежний доступ не лише до державних таємниць, а й до альянсівських. Так тривало аж до 2006 року, коли він несподівано подав у відставку, посилаючись на наближення пенсійного віку і слабке здоров’я. Одначе не полишив Міністерства – отримував і надалі зарплату як радник міністра.

За свою більш як 12-річну шпигунську кар’єру Сімм передав російській розвідці тисячі документів із секретною інформацією Естонії та НАТО. Він зустрічався зі своїми шефами здебільшого за межами країни; естонська служба безпеки дізналася про його діяльність лише за підказкою західних колег. Американська контррозвідка випадково зацікавилася резидентом Іспанії Антоніо Ґрафом, який видавав себе за португальського бізнесмена бразильського походження. Той виявився контактною особою Сімма – агентом росіян, Сєрґєєм Яковлєвим.

Естонська служба безпеки працювала разом із західною контррозвідкою в пошуках доказів, необхідних для порушення справи й засудження Сімма. Той факт, що він так довго був розпорядником найсекретніших документів Міністерства оборони, бачився справжньою ганьбою для Kaitsepolitsei (Поліції безпеки) – естонської національної спецслужби. Тож зрозуміло, що оперативники хотіли очистити свою репутацію, організувавши бездоганну операцію арешту зрадника і змусивши його відповісти перед судом.

Сімм здався без боротьби. Записи з його допиту наразі засекречені, але, подейкують, він швидко в усьому зізнався й виклав усі карти перед слідчими. У лютому 2009-го визнав себе винним у суді й дістав 12,5 року ув’язнення.

Хоча подробиці вербування Сімма та зради ним державних інтересів досить добре відомі не лише Kaitsepolitsei, а й естонській громадськості, на деякі запитання досі немає простих відповідей. Як могло статися, що колишній радянський міліціонер, котрого завербував співробітник КГБ (нехай і в комуністичні часи), тішився таким стрімким кар’єр­ним зростанням у найсекретнішому департаменті Міністерства оборони? Як трапилося, що стражі національної безпеки, котрі ретельно перевіряють усіх посадовців, чия робота пов’язана з державними таємницями, 10 років не помічали шпигуна, який працював прямісінько під їхнім носом – у верхівці департаменту безпеки оборонного відом­­ства?

Відповіді на ці запитання треба шукати не в сьогоденні, а в минулому – в добі, коли Естонія звільнилася від радянської зверхності і як незалежна держава створила власну розвідку та контррозвідку. КГБ завербував Сімма, зробивши секретним агентом, 1985 року, в період непроглядної окупації без жодних надій щодо повернення незалежності на горизонті. Коли Естонія здобула свободу, зв’язки з кагебістами були в нього тимчасово зупинені. Лише 1995 року, коли його звільнили з посади керівника поліції, співпраця відновилася. Приховуючи злість на владу, Сімм погодився на крісло в міністерстві, а під час подорожі в Туніс із ним зв’язалася російська розвідка й повторно завербувала. Він мав серйозний мотив: боявся, що Москва викаже його як колишнього агента КГБ.

завданням було створення розвідслужби Естонії, повністю відрізаної від будь-яких, навіть опосередкованих, зв’язків із КГБ

Наприкінці 1980-х у КГБ Естонської РСР працювала більш ніж тисяча співробітників. Приблизно половина з них були оперативниками, які мали 4–5 тис. таємних агентів плюс тисячі інформаторів та інших помічників. У той час як Латвії та Литві вдалося вийти зі складу СРСР із величезною кількістю внутрішніх документів КГБ, естонські архівні полиці були порожні. Восени 1989 року – за два роки до розпаду Радянського Союзу та здобуття Естонією незалежності – КГБ переправив понад 13 тис. файлів колишніх сексотів із її території в Росію. Навесні 1990 року було передано ще 4 тис. 500 файлів із картотеки агентів. Службам відродженої незалежної держави залишили тільки обладнання та другорядні документи, які здебільшого не мали жодної цінності для ідентифікації колишніх таємних гебістів.

Аби очистити суспільство й усунути від влади тих, хто відкрито чи таємно підтримував окупаційні сили, Естонія 1992 року ухвалила постанову про Присягу свідомого громадянина. Відповідно до цього нормативного акту, колишнім співробітникам радянської розвідки і служби безпеки було заборонено брати участь у виборах і обіймати високі державні посади. До 2000 року всі претенденти на такі крісла мали присягатися, що ніколи не працювали у згаданих структурах. За фальшиві свідчення передбачено було кримінальну відповідальність.

На жаль, закон виявився не надто ефективним, адже перевірити правдивість присяги свідомого громадянина було неможливо. Виявили хіба що кілька фальшивих присяг завдяки таємним свідченням деяких колишніх агентів КГБ або документам, знайденим серед нібито другорядних паперів, які комітет не знищив через недогляд. Однак усі важливі джерела, зокрема файли агентів, потрапили до рук не естонців, а росіян.

Тож, на відміну від контррозвідки Естонії, російська розвідка багато чого знала про таємне минуле високопоставлених громадян держави й могла використовувати цю інформацію для тиску на них. Германн Сімм був одним із таких людей. Заступаючи 1992 року на посаду префекта поліції, він без вагань прийняв присягу вірності й став легкою мішенню для шантажу, адже тепер йому загрожувала кримінальна відповідальність.

Kaitsepolitsei (відповідальна за національну безпеку), так само як і Teabeamet (закордонна розвідка), була створена з нуля. Перші працівники Kaitsepolitsei були студентами останніх курсів юридичного та історичного факультетів Тартуського університету на чолі з досвідченим Юрі Піхлом – колишнім службовцем кримінальної поліції, також випуск-

­­ником цього вишу. Наймати колишніх співробітників КГБ закон не забороняв, однак у Kait­sepo­­litsei панував тотальний протест проти такої практики. Йшлося не лише про довіру – на карту було поставлено репутацію установи. Після 50-річної радянської окупації народ здригався від будь-якого натяку на КГБ. Коли Піхл узяв на роботу 14 колишніх технічних спеціалістів комітету, які займалися, наприклад, прослуховуванням телефонів, вибухнув скандал. Через брак досвідчених кадрів Kaitsepolitsei знадобилося багато років, перш ніж вона змогла ефективно виконувати свою роботу – дбати про національну безпеку. Зате їй справді вдалося створити організацію з досить чистою і незаплямованою репутацією, що є і надалі ефективним інструментом – принаймні в боротьбі з корупцією.

Естонська розвідка Teabea­met здійснила ще скромніший старт 1992 року. Троє молодих людей – юрист Антс Фрош, а також студент останнього курсу історичного факультету та спеціаліст із програмно-комп’ютерного забезпечення – в перші робочі дні сиділи в єдиному офісі служ­­би, студіюючи замовлені з іноземних бібліотек книжки про розвідку. Їхнім завданням було створення розвідслужби Естонії, повністю відрізаної від будь-яких, навіть опосередкованих, зв’язків із КГБ.

У вересні 1992 року було опубліковано плід роботи цих трьох людей – досі засекречений документ під назвою «Основні принципи розвитку естонських таємних служб». Насамперед у ньому йшлося про механізми конт­ролю за діяльністю останніх із боку парламенту, розмежування операцій, заборону використовувати розвідку для внутрішньополітичних цілей тощо. Крім того, документ містив безапеляційну вимогу: уникати монополії на інформацію. Розвідка повинна бу­ти чітко відокремлена від контррозвідки.

Звісно, стійкої теоретичної бази було недостатньо. На порядку денному стояли досвід і компетентність, однак досягати цього самотужки й учитися на власних помилках дуже дорого, й не лише у фінансовому плані. Тож естонці швидко зрозуміли, що для створення ефективної розвідки їм конче потрібно тісно співпрацювати із західними колегами. Недовго думаючи, обрали британців. До країн Балтії існував інтерес розвідслужб багатьох розвинених держав, тож невдовзі перші спеціалісти естонської розвідки вже проходили стажування у Форт-Монк­тоні. Адже естонці з їхніми знаннями про Росію та росіян були козирем для Заходу. Надзвичайно тісні відносини, налагоджені 20 років тому, досі приносять чудові результати.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено