Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 березня, 2013   ▪   Вадим Куликов   ▪   Версія для друку

Діярбакир. Захищений неспокій

Мур Діярбакира, що простягнувся на 5,5 км, вважають найдовшим на Близькому Сході. Ця гігантська споруда стала символом могутності імперій минулого
Матеріал друкованого видання
№ 8 (276)
від 21 лютого, 2013
Діярбакир. Захищений неспокій
Фото автора

Діярбакир розташований на південному сході Туреччини. Згідно із твердженнями науковців, йому вже понад 7,5 тис. років. Історичні документи вказують на те, що 14 століть тому він був столицею арамейського царства Бет-Замані й називався тоді Амідом. «Амід» – це піхви меча, до цього наймення в 66 році н. е. приклеїлося ще закінчення «а», мабуть, на латинський лад, бо ж місто завоювали тоді римляни. Згодом Аміда стала відома світові як культурна й теологічна столиця Ассирії. Ввійшовши до складу Візантійської імперії, своєї величі й значущості вона не загубила.

Діярбакир – місто неспокійне. Надто вже багато він пережив, та й досі відчуває на собі тиск із різних боків, що заважає його людові розслабитися в спокійній течії повсякденності. Століття тому в регіоні влада Османської імперії організувала чистку вірменського населення. На 1915-й у Діярбакирі вірмен налічувалося більш ніж третина від усього населення, але майже всіх їх вислали або знищили. Сьогодні в місті б’ється серце курдської громади, яка мріє про здобуття незалежності для рідного Курдистану. Подеколи Діярбакир стає майданчиком для з’ясування стосунків між поліцією та активістами Робітничої партії Курдистану, які обурюються через утиски прав їхнього народу турецькою владою. Водночас місцеві жителі радо розповідають мандрівникам, що в мережі кабельного телебачення віднедавна працюють два канали з програмами курдською мовою.

Попри нестабільну ситуацію в регіоні, останні п’ять років до міста стікаються серйозні інвестиції. Разом із реалізацією багатьох бізнес-проектів Діярбакир відчув стрибок цін на нерухомість, яка тепер може сміливо конкурувати зі стамбульською. Якоюсь мірою на це вплинув і постійний потік студентів з інших регіонів, котрі обирають навчання у філії престижного Анкарського університету, що відкрилася ще 1966 року. Освіту й культуру в Діярбакирі завжди підтримували як місцева влада, так і активісти. Ще 1869-го тут почала виходити перша в Анатолія газета.

Від давніх часів місто зберегло багато пам’яток релігійної архітектури, зокрема мечеті Бехрам-паші й Фатіх-паші, споруджені в ХVI столітті, а також старішу – Хазретлері Сулеймана. Та найвідоміша з тамтешніх мечетей – Улу, котра здалеку привертає увагу прямокутною формою мінарета. Вона може вмістити до 5 тис. вірян, багато з яких, називають її п’ятим за важливістю святим місцем ісламу. Завершили її спорудження в 1091 році, завдяки правителеві сельджуків Малік-шаху, який мріяв про таке саме диво, як мечеть Омейядів, бачена ним у Дамаску.

Кілька років тому світом поширилася слава, що в Діярбакирі планують зведення чергової культової будівлі. Це виявився дуже амбіційний проект, котрий, до речі, об’єднував інтереси мусульман і християн. Місцева влада разом із релігійною громадою ухвалила рішення створити мечеть Пророка Іси, тобто Ісуса Христа. Муфтій Абдулкерім Мелік-огли, який опікується духовними справами регіону, повідомляв, що реакція людей на цей проект була неоднорідна, але переважно позитивна. Своєю чергою, священик Сирійської православної церкви у Діярбакирі Юсуф Акбулут говорив про нове будівництво, як про маленьку революцію в діалозі конфесій. Щоправда, такий випадок у релігійному світі вже не перший, адже 2008 року мечеть Пророка Іси було споруджено в йорданському місті Мараба.

Утім, як упродовж усіх тих століть, так і сьогодні найголовнішою пам’яткою Діярбакира залишається його мур, складений із чорного базальту. Від 2000 року цей дивовижний об’єкт над річкою Тигр перебуває в списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Висота його становить 12, а товщина до 5 м. Захисну споруду зміцнюють розставлені по всьому її периметру 82 вежі, а до чотирьох сторін світу крізь мур із міста ведуть укріплені ворота. Зведення цієї твердині почали в 354-му римляни, але через п’ять років, планами великого будівництва, як і самим містом, заволодів перський правитель Шапур II. Чинячи опір його облозі 73 дні, воїни імперії зазнали великої поразки й залишили Аміду. Через два століття місто було завойоване арабським плем’ям Бені-Бакир, яке дало йому нову назву. У фрагментах міського муру впродовж усього часу його існування накопичувалася пам’ять про арабських правителів, римлян і візантійців, він доніс до нас архітектурні елементи різних епох і малюнки на камені. Помітного перепланування стіни зазнали близько 1183 року, когда місто перетворилося на столицю тюркськой династії Артукідів. На воротах з’явилися різьблені фігури драконів, зображення биків та орлів із розпростертими крилами.

У 1534-му Діярбакир був завойований султаном Сулейманом II і ввійшов до Османської імперії. Цитадель зазнала тоді масованого артилерійського обстрілу. Навіть донині пробоїни тих часів не замуровано, і декотрі ділянки укріплень залишаються в напівруїнному стані. Більшість історичних будівель міста, які дійшли до наших днів, зведено саме за часів Порти. Місто росло й розвивалося, не останньою чергою завдяки майстрам, які працювали зі склом та металом. Так, відомо, що прикрашені золотом і сріблом двері гробниці великого ісламського богослова імама Азамі в Багдаді було створено саме в Діярбакирі. Місцеві умільці могли б похвалитись і тим, що виготовили двері для усипальниці знаменитого суфійського поета Мевляни в Коньї.

Сьогодні турецька влада зовсім не проти того, щоб перетворити Діярбакир на туристичний центр. Іноземних гостей у ньому, щоправда, здибаєш нечасто, зате у вересні сюди з’їжджаються фермери з усіх сусідніх місцевостей. У місті відбувається щоосені фестиваль кавунів, вага яких, до речі, іноді сягає 65 кг. Це ще одна гордість дивовижного близькосхідного міста.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.