Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 березня, 2013   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Поль Тібо: «Сучасна проблема ЄС – це його організація та невідкритість до зовнішнього світу. Об’єднана Європа сьогодні дуже зайнята сама собою»

Об’єднана Європа є одним з унікальних геополітичних і соціальних проектів сучасності. Нинішні економічні реалії накладають чіткий відбиток на життя ЄС, а відтак останній постає перед випробуванням на міцність. В умовах кризи глобальних структур та вповільнення економіки з’являється новий виклик: задля єдності Європа має знайти спільні цілі та проекти, навколо яких мають об’єднатися її різні нації.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (276)
від 21 лютого, 2013
Поль Тібо: «Сучасна проблема ЄС – це його організація та невідкритість до зовнішнього світу. Об’єднана Європа сьогодні дуже зайнята сама собою»

Жителям континенту ще й досі важко відкинути поділ на Європу Західну й так звану іншу, тобто Східну, оцінити вагомість її культурного та політичного досвіду, подолати ментальні розбіжності з «іншими» європейцями. Про те, як сприймається сучасна Україна у Франції і що потрібно зробити для оновлення європейського проекту, Тиждень спілкувався з відомим французьким філософом Полем Тібо.

У. Т.: У своїй книжці «Європа для націй» ви критикуєте Європу як процес, який вбачає цінність у собі самому й лише із собою самим співвідноситься. Чи справді нині можна говорити про євроспільноту як статичний, закритий проект?

– Нині я не бачу того, щоб розвиток ЄС і Європи був динамічним процесом. Сучасна проблема Євросоюзу – це його організація та невідкритість до зов­нішнього світу. Об’єднана Європа сьогодні дуже зайнята собою. Нею керують дедалі більш забюрократизовані структури, які надто легко змінюють одна іншу. Рішення на найвищому рівні, які визначають життя цієї системи, буває ухвалено за лічені години, до того ж похапцем, без належного осмислення. Однак у нас немає жодного уявлення про те, що ми хочемо робити назовні, на світовій арені. Наприклад, Євросоюзові бракує спільної узгодженої політики щодо Африки. Європейців не видно поза кордонами їхнього світу, тобто ЄС, і звідси – найбільше прецедентів для критики. Так відбувається через поширену думку: що подібніші між собою уявлення та цінності європейців, то краще для них. Але це зовсім не так. Створення об’єднаної Європи не мало на меті зробити всі європейські народи схожими. Спілка не означає уподібнення.

Існування ЄС нині ставить низку складних питань, бо нині політика скорочень, фіскальне навантаження необхідні для врегулювання економічної кризи, проте в більшості європейських країн це примножує лави безробітних. На жаль, ефективного вирішення проблеми поки що не знайдено. ЄС став для європейців звичкою, а не проектом, що наповнює ентузіазмом. Нам потрібно знайти нове бачення Європи, в якому вагомішу роль буде відведено націям, аніж бюрократії, яка встановлює економічні правила.

Уряд ЄС є фактично дипломатичним. Керівництво, міністерства й технократи ухвалюють рішення без консультації з громадянами країн Союзу. Поміж його управлінців спрацьовує неписане правило: в усьому погоджуватися, коли йдеться про вирішення загальних проблем. Бути незгодними вони не можуть – і цим самим паралізують дії одне одного.

Та навіть у такій ситуації голоси виборців, тобто простих європейців, важливі. Саме вони вирішують, яка мета є спільною. Новий Євросоюз – це об’єднання різних країн континенту нав­коло конкретних спільних цілей та проектів, а не об’єднання заради цілковитого урівняння без жодних ознак відмінності.

У. Т.: На тлі економічно-політичної кризи в ЄС багато експертів говорять про його можливий розпад. Які кроки має бути здійснено, аби цього не сталося? Що політичні мислителі сучасності можуть запропонувати для вдосконалення системи об’єднаної Європи?

– Як на мене, є чітка паралель між кризою сучасного західного суспільства та кризою християнства. Останнє є змістовим ядром Європи. Ще одна проблема: люди не ставлять проблемних питань. Відсутність критичності до себе – це найгірше, що нині спіткало європейців та створену ними соціополітичну структуру. Щодо політичних мислителів, то тут не варто особливо сподіватися на новаторство. Наприклад, я не маю якогось особливого бачення майбутнього ЄС. Ситуація, котру констатую, є, так би мовити, пласкою. Нічого нового не відбувається, і не факт, що Європа не житиме й надалі в такому підвішеному, але тихому стані. Власне, її сучасні мислителі – це ті, хто не дає звичайним громадянам забути, що потрібно мислити. Певним чином те, яким буде ЄС, залежить від поглядів самих європейців стосовно того, чим є людина, культура, нація, сім’я та освіта, тобто засадничі для Заходу феномени.

У. Т.: У філософській та соціологічній думці ви відомі як автор концепції «іншої Європи», що встигла стати класичною. Якими є визначальні риси цієї частини континентального простору?

– Концепт «іншої Європи» – це ідея культурного, духовного, політичного досвіду східних європейців, яким повинні користуватися на Заході. Це певний стимул поважати їх, бо вони не є чимось меншовартісним чи другорядним. Інше питання – кордони тієї Європи, про яку говоримо. Коли мова про тих-таки чехів, зокрема Мілана Кундеру, то вони гадають, що Європа закінчується на межі західного християнства. Через це Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина однозначно до неї належать. Але чи так це насправді?

«Родинна Європа» – назва книжки польського есеїста Чеслава Мілоша та однієї зі статей, опублікованих у журналі Esprit. Обидві побачили світ практично водночас 1959 року. Для французьких інтелектуалів це був своєрідний сигнал, що існування соціалістичного табору добігає кінця. Але залишалась і так звана друга Європа, такий собі геополітичний евфемізм на позначення комуністичних країн по інший бік залізної завіси.

Якщо говорити про Україну, то на той час вона не становила інтелектуального виклику для французької творчої спільноти. Ми не лише не думали про неї як про внутрішню проблему, а й не мали чого сказати з приводу українського питання. Глобальнішою проблемою був поділ країн та їхнє право на самовизначення у Східній Європі.

У. Т.: Індивідуальне або групове маркування відомого простору називають ментальною картографією. Яка вона, історія пізнання Східної Європи й України для ваших співвітчизників?

– Конкретного образу України в уяві сучасних французів наразі не існує. Більшість людей у Франції все ще думають, ніби ця країна – «десь в СРСР». Найзнаковішими історичними подіями, що з нею пов’язані, є Друга світова війна та доба сталінізму. В нас досі не до кінця відчувають реальну різницю між українцями й росіянами; є лише один момент, у якому вбачають відмінність, – це події Помаранчевої революції 2004 року разом із персоналією пані Тимошенко. Окрім того, Україна не має в очах більшості французів жодного іміджу. Це своєрідна сіра зона, про яку чули, що вона розділена, і достеменно невідомо, які її масштаби: багато моїх співвітчизників думають, немовби Львів розташований у Польщі, а Крим – теж не в Україні. Ми не маємо чіткого бачення української географії та культури, їх досі не ідентифіковано.

Я не впевнений, що у сприйманні більшості французів Україна належить до Східної Європи. Східна Європа – це для нас Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Румунія, Угорщина. Україна, як видається, досі насправді ментально не відмежована від СРСР. Східна Європа несе в собі дух боротьби за свободу й незалежність, згадаймо бодай ту саму «Солідарність» у Польщі, події 1956-го в Угорщині, Празьку весну 1968 року. Із погляду більшості французів, у інших частинах Східної Європи нічого схожого не відбувалося. А для згаданих країн цей відтинок історії скінчився позитивно, бо вони вже долучилися до ЄС. І в цьому плані Східної Європи як чогось окремого більше не існує.

Нині питання вступу України до Євросоюзу вельми проблематичне, не останньою чергою через російський тиск. Хоча я не певен, що це найважливіше, бо ж ЄС переживає кризові часи, маючи низку проблем, пов’яза­них із новими членами, які додалися з останнім розширенням на схід. 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено