Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 січня, 2013   ▪   Ерін Гаттон   ▪   Версія для друку

Виникнення постійної економіки тимчасових працівників

Політики усіх мастей проголошують «створення робочих місць», але мізерна їх кількість каже, якого, власне, типу робочі місця створюються. А це має незаперечне значення: згідно з даними Бюро перепису США, третина дорослих громадян, які живуть за межею бідності, працюють, але заробляють недостатньо для утримування себе й свої родини.
Виникнення постійної економіки тимчасових працівників

Чверть робочих місць у США має зарплату нижчу від федеральної межі бідності для сім’ї з чотирьох осіб (23 050 дол. США). Чимало робочих місць є малооплачуваними й, до того ж, тимчасовими й непевними. За останні три роки індустрія агентств тимчасового працевлаштування створила більше робочих місць у США, ніж будь-яка інша галузь, за даними Американської асоціації кадрового забезпечення – галузевої групи, яка представляє інтереси компаній-тимчасовиків, фахівців із зовнішнього контрактування і т.ін.

Низькооплачуване, тимчасове працевлаштування поширилося настільки, що загрожує стати нормою. Однак чомусь цей факт не спричиняє скандалу. Принаймні ділова преса радше співає хвалу так званим «худим і злим» (lean and mean) компаніям, ніж висловлює занепокоєння щодо зміни характеру працевлаштування пересічних американців.

То ж як Америка дійшла до цього? Багато-хто переконує, що такий стан справ – неуникний наслідок макроекомічних чинників – глобалізації, деіндустріалізації та технологічних змін, які перебувають поза можливостями нашого політичного контролю. А втім роботодавці мали (й досі мають) вибір. Замість того, щоб заганяти робітників у скруту, вони могли б, навпаки, інвестувати в них, підвищити в такий спосіб якість продукції, а отже, обрати, як кажуть економісти, «високу дорогу», себто вірний шлях до розвитку засобів виробництва та кваліфікованого обслуговування. Але сталося не так. Американські роботодавці пішли, навпаки, низинкою, зменшуючи заробітну плату та пільги, переводячи постійних працівників на тимчасову основу та роботу за договором, розрушуючи профспілки, субконтрактуючи та контрактуючи назовні роботу. До цього вибору їх частково підштовхнула надзвичайно ефективна пропаганда з боку індустрії тимчасового працевлаштування, яка пройшла шлях від скромних початків до глобальної гегемонії.

Історія її почалася в роки Другої світової війни, коли було започатковано кілька агентств тимчасового працевлаштування, переважно на Середньому Заході США. У 1947 році Вільям Рассел Келлі заснував у Детройті компанію «Рассел келлі офіс сервіс» (Russell Kelly Office Service), яка пізніше стала відома як «Келлі герл сервіс». Спочатку компанія мала трьох працівників, 12 клієнтів та 848 доларів обороту. Роком пізніше два юристи, Аарон Шейнфельд та Елмер Винтер, заснували подібну за видом діяльності й розмірами компанію «Менпауер» (Manpower, Inc.) в Мілуокі. В той час майбутнє цих молодих компаній було невідоме. Профспілки досягли піку впливовості, а норми захисту робітників, що їх вони вибороли в тяжкій боротьбі, – компенсації робітникам, пенсії, медичне забезпечення тощо – були прийняті роботодавцями, які наймали робітників із залученням профспілок, і такими, що робили це без участі останніх.

Однак лідери індустрії тимчасового працевлаштування створювали нову категорію роботи (й робітників), яка не підлягала такому захисту.

Щоб уникнути протидії з боку профспілок, вони випрацювали хитру стратегію: тимчасове працевлаштування було піднесено публіці як «робота для жінок». Реклама рясніла зображеннями молодих, білошкірих жінок із середнього класу, які виконували різну офісну роботу. Звідси й поширення назви girls (дівчата) у сполученні з назвами відповідних агентств: Kelly Girls, Manpower’s White Glove Girls, Western Girl’s Cowgirls, American Girls of American Girl Services та багато інших заповнили своєю рекламою сторінки таких видань, як Newsweek, Business Week, U.S. News & World Report, Good Housekeeping, Fortune, New York Times та Chicago Daily Tribune. Лише в 1961 році компанія «Менпауер» витратила 1 млн доларів на розміщення реклами своїх White Glove Girls (букв. дівчат у білих рукавичках) у недільних випусках газет великих міст по всій Америці.

Така стратегія увінчалася надзвичайним успіхом. Kelly Girls не лише стали культурними іконами, а й стимулювали невпинний розвиток агентств тимчасового працевлаштування. У 1957 року компанія «Келлі» задекларувала майже 7млн доларів доходу, а в 1962 році вона вже мала 148 місцевих відділів й оборот у 24млн доларів і була перетворена у відкрите акціонерне товариство. Тим часом, до 1956 року компанія «Менпауер» відкрила уже 91 відділів у 65 містах (і 10 за кордоном), отримувала щорічний дохід 12 млн доларів й працевлаштовувала близько 4 тис. робітників щодня. У 1962 році компанія також стала відкритим акціонерним товариством із 270 офісами на чотирьох континентах та доходом понад 40млн доларів.

Стратегія пропагування «роботи для жінок» вдалася завдяки тому, що використала відсутність однозначного ставлення в тогочасній американській культурі до працевлаштування білошкірих жінок із середнього класу за межами дому. Агентства-тимчасовики не казали, що хочуть витіснити годувальників сім’ї–членів профспілок тимчасовими робітниками, згідними працювати за менші гроші. Вони пішли безпечнішим шляхом і рекламувати тимчасову роботу домогосподаркам як спосіб заробити собі не більше, як «кишенькові гроші». Керівник компанії «Келлі» сказав в інтерв’ю New York Times 1958 року: «Типова дівчина з компанії “Келлі” … не хоче працювати на повну ставку, але їй вже набридло суто вести домашнє господарство. Або вона, можливо, хоче попрацювати, поки не виплатить диван чи нову хутрову шубу».

Під захистом гендерних упереджень тієї доби ранні компанії-тимчасовики відкрили новий сегмент низькооплачуваної, непостійної роботи під самим носом у потужних профспілок. У той час, коли більшість роботодавців післявоєнної ери пропонували високий, достатній для утримання сім’ї рівень доходів та медичне страхування, високодинамічні агентства-тимчасовики встановили інший прецедент, явно відмовляючись від такого забезпечення. Прецедент протривав понад пів століття: навіть сьогодні тимчасова робота не захищена багатьма нормами працевлаштування, причому йдеться не лише про медичне забезпечення, а й про страхування від безробіття, антидискримінаційні закони та права на утворення профспілок.

У 1967 році на Manpower працювало вже більше робітників, ніж на такі індустрійні гіганти, як Standard Oil of New Jersey та U.S. Steel. Manpower та інші агентства-тимчасовики закріпилися, а тимчасове працевлаштування здобуло загальне визнання як легітимна частина економіки. І тоді лідери індустрії тимчасового працевлаштування поласилися на більшу здобич – вихід за межі вакансій для «рожевих комірців». Вони відмовилися від іміджу «роботодавців для жіночок» і почали обстоювати тезу, що всіх працівників, а не лише секретарок, слід замінити тимчасовими кандидатурами. Від продажу послуг тимчасових працівників ці компанії перейшли до продажу чогось більшого: підходу до бізнесу за принципом «худий і злий», коли робітників вважають обтяжливою статтею витрат, яку слід мінімізувати. Наприклад, у 1971 році компанія «Келлі», яка незадовго перед тим знову змінила назву, цього разу на Kelly Services, розмістила низку рекламних оголошень у журналі для кадровиків Office, нахвалюючи імідж «дівчини, яка ніколи-ніколи» (Never-Never Girl), тобто працівниці, яка «ніколи не бере відпустку чи вихідний. Ніколи не просить підвищити зарплату. Ніколи не марнує ваші гроші своєю бездіяльністю. (Хто вивільняється, того звільняють.) Ніколи не застуджується, ніколи не має проблем із хребтом чи зубами. (В кожному разі не тоді, коли працює на вас!) Ніколи не вимагає витрат за статтями податок на безробіття та соціальне страхування. (І відповідно – ніякої такої канцелярщини!) Ані цента на її пільги. (А вони тягнуть на всі 30% за кожен долар зарплати.) Ніколи не розчаровує вас. (Якщо ваша працівниця від компанії «Келлі» не підійшла, ви не платите.)»

Приблизно в той самий час нью-йоркське агентство Olsten Temporary Help Services оголосило про свій новий продукт – «напівпостійний працівник». Порівнюючи цю інновацію з радіо, грамофоном і телефоном, керівники компанії представили її як «новий вид тимчасового працівника … не на кілька днів чи навіть тижнів, а на дво- чи тримісячний термін, працівника, який допоможе вашому бізнесу стати прибутковішим». Цей новий «винахід», компанія втовкмачувала роботодавцям, дасть змогу підвищити прибутки завдяки зменшенню витрат на оплату праці й досягнення «стрункого бюджету без надлишків замість такого, що задушує прибутковість», завдяки згладженню припливів і відпливів економічного циклу («вам не треба нести баласту місяцями, навіть коли справи йдуть в’яло») та завдяки зменшенню витрат на навчання (роботодавцям дістанеться «кваліфікований персонал, який не вимагатиме дорогої й невигідної перекваліфікації»). Торгуючи ось такими продуктами, лідери з-поміж агентств-тимчасовиків пропагували модель, в якій постійні працівники ставали «дорогим баластом», «головним болем», який належало ліквідувати. «Перестаньте платити за допомогу, якою ви не користуєтеся», – закликала роботодавців компанія Western Services у 1969 році. А 1971 року, у рекламному оголошенні в Personnel Journal, вона навіть порадила їм змінити статус своїх працівників із постійного на тимчасовий: «Просто скажіть “До побачення” … потім переведіть їх на нашу платіжну відомість і скажіть “Привіт” знову!»

З погляду індустрії тимчасового працевлаштування робітники – це лише різновид капітальних інвестицій, і тільки результати праці мають якусь вартість, а самі робітники замінні.

Парадоксально, але ця модель суперечила традиційним принципам менеджменту тієї доби. Того самого року, коли реклама «дівчат, які ніколи-ніколи» з’явилася на сторінках національних ділових журналів, серед найбільш продаваних книжок із менеджменту опинилася праця «Up the Organization: How to Stop the Organization From Stifling People and Strangling Profits» (Підняти організацію: Як не дати організації задушити людей і перекрити прибутки), в якій Роберт Таунсенд, колишній президент компанії Avis Rent-a-Car, наполягав, що робітників варто трактувати як цінні активи, а не як надокучливий головний біль. Школа прихильників «людських відносин» у менеджменті вихваляла задоволення працівників як найкращий спосіб підвищення прибутку.

Проте лідери з-поміж агентств-тимчасовиків і далі спонукали роботодавців брати робітників «напрокат», а не «купувати» їх. Їхні аргументи були переконливі, але ще переконливішими виявилися пропоновані практичні інструменти: тисячі низькооплачуваних тимчасових працівників без таких клопотів, як найм, навчання, нагляд, звільнення. Ще ніколи не було так легко дотримуватися принципу «худий і злий», й тисячі компаній пішли цим спокусливим шляхом, особливо під час глибоких економічних рецесій 1970-х років. Кількість влаштованих на тимчасову роботу стрімко зросла: від 185тис. за день до 400тис. у 1980 році – саме стільки тимчасово влаштувалися на роботу за цілий 1963 рік. Індустрія не втратила динаміки навіть тоді, коли економічна ситуація нормалізувалася: навіть під час економічного буму 1990-х кількість тимчасово працевлаштованих стрімко зростала – від менше ніж 1млн за день до майже 3млн у 2000 році.

Неперервне зростання індустрії тимчасового працевлаштування навіть у часи економічного піднесення засвідчило, що їй вдалося досягти нового культурного консенсусу щодо роботи й робітників. Модель замінної робочої сили настільки вкоренилася, що стала частиною «здорового ділового глузду» й просочилася майже в кожен сектор економіки, даючи змогу представникам новоназваної «індустрії комплектування кадрами» (staffing industry) стати цінними експертами з питань працевлаштування й розвитку робочої сили. Зовнішнє контрактування, внутрішній підряд, виведення підрозділів за кордон та багато інших своїх прикметних ознак (зокрема використання «ад’юнктів» в університетах, з чим добре знайома авторка цієї статті) глобальна економіка великою мірою розвинула на основі ідей, пропагованих індустрією тимчасового працевлаштування протягом останніх 50 років.

Дедалі більше людей закликають повернути виведені за кордон робочі місця назад до США. Але якщо вони повернуться у формі непривабливих вакансій із зарплатою на межі бідності – місць, призначених для «дівчат, які ніколи-ніколи», а не для належно цінованих працівників, – від того краще не стане. Якщо американці хочуть мати хорошу, а не просто будь-яку, роботу, слід знайти спосіб зберегти все корисне й інноваційне з галузі тимчасового працевлаштування й водночас позбутися антиробітничої ідеології, з якою вона стала пов’язана.

© The New York Times  

Про автора: Ерін Гаттон, старший викладач соціології в Державному університеті штату Нью-Йорк у Баффало, авторка книги «The Temp Economy: From Kelly Girls to Permatemps in Postwar America»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено