Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 січня, 2013   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Ізраїльські вибори: що вони означають для Сполучених Штатів?

Дві події, котрі відбулися майже одночасно, – інавгурація президента Сполучених Штатів Барака Обами і парламентські вибори в Ізраїлі – відкривають нову сторінку у відносинах між цими союзними державами.
Ізраїльські вибори: що вони означають для Сполучених Штатів?

Обама тепер уже більше не зв’язаний необхідністю готуватися до наступного президентського терміну і може діяти без оглядання на це. А нинішній ізраїльський прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу, якому, хоча і вдалося очолити найбільш значну політичну силу в Кнесеті, однак уже бракує колишньої впевненості. Адже в спину йому дихає справжня зірка парламентських виборів, лідер партії «ЕшАтід» ЯірЛапід, якого впливова ізраїльська газета Ha'aretz вже охрестила «новим королем».

Напружені відносини між Обамою і Нетаньягу (якого більше б влаштовувало, якби сьогодні у Білому домі був республіканець Мітт Ромні), є найбільш неблагополучними з тих, які взагалі були між американським президентом і ізраїльським прем’єром.

Не можна сказати, що взаємини між цими двома країнами були завжди ідеальними. Так, наприклад, у президента Джиммі Картера і прем’єра Менахема Бегіна, і Джорджа Буша-старшого і Іцхака Шаміра також були складні відносини. Але в обох цих випадках спільна справа спонукала їх до покращення координації спільних дій на міжнародній політичній сцені.

Коли йдеться про Картера і Бегіна, то така політична координація надала можливість укласти мир Ізраїлю з Єгиптом. А в часи Буша-старшого і Шаміра – це була боротьба проти іракського диктатора Саддама Хусейна.

Але у взаєминах Обами з Нетаньягу немає нині такої спільної справи, яка вирівнювала їхні розбалансовані відносини. Бо навіть у спільній заклопотаності з приводу ядерних планів Ірану і бачення того, як подолати цю загрозу, помітна суттєва відмінність поглядів цих політиків.

Водночас американсько-ізраїльські відносини є занадто важливими, щоб вони мали зазнати невдачі. Хоча є недовіра цих політиків один до одного і дуже мало впевненості один в одному.

Але попри те, що критики Беньяміна Нетаньягу в Ізраїлі звинувачують його в тому, що він ставить під загрозу давній політичний альянс США – Ізраїль, прихильники прем’єр-міністра стверджують, що це тертя лише свідчить про надійність лінії, якої впевнено дотримується Нетаньягу. Оскільки те, що американці вважають нагнітанням емоцій, для Ізраїлю часто є питанням його національної безпеки.

Втім, ізраїльський прем’єр мав би розуміти, що без американської політичної і військової підтримки, без допомоги його країні в мирному процесі і підстрахування під час ізраїльської конфронтації з Іраном ізраїльтяни можуть опинитися один на один зі своїми противниками.

То ж куди прем’єр веде Ізраїль? Адже виникає враження, що якщо Ізраїль і надалі залишається союзником Америки, сумнівно, що це можна сказати і про самого Нетаньягу.

Глибина наслідків конфронтації ізраїльського прем’єра з президентом США може виявитися непередбачуваною. Адже коли Барак Обама проголосив, що Ізраїль веде себе до міжнародної ізоляції та дипломатичної катастрофи, то це не лише його суто особиста думка, а й позиція тих американських політичних і економічних еліт, котрі підтримують Демократичну партію.

Відповіді на це ізраїльського прем’єра, що він не відійде до кордонів 1967 року і не дозволить Ірану отримати ядерну зброю, є доволі спірними та занадто категоричними. Адже перше питання має бути вирішене за допомогою переговорів із палестинськими арабами, а неузгоджена зі США атака Ізраїлю на Іран може призвести до великомасштабної війни на Близькому Сході.

Схоже, що Беньямін Нетаньягу добровільно почав пиляти гілку, на якій трималася досі вся система ізраїльської безпеки. Адже за 65 років свого існування Ізраїль досяг величезного стратегічного активу, яким, безперечно, є рівень його відносин зі Сполученими Штатами.

Цей союз, а особливо його політичні та військові чинники, став опорою для Ізраїльської держави і основною силою стримування починаючи з 1970-х років арабського й ісламського світу в його конфронтації з Ізраїлем. З боку США, хоча це й природний і історичний процес, який розвивається повільно і поступово, а також потребує постійної уваги та підкріплення, водночас не є чимось таким, що може бути само собою зрозумілим.

Хоча ґрунтом для цього партнерства стали спільні політичні цінності, а ідеологічною основою – спільні стратегічні інтереси і бажання досягнення безпеки і стабільності на Близькому Сході, які базуються на довірі і взаємоповазі однієї сторони до другої.

Але зарозумілість і непоступливість Нетаньягу призвела до розхитування основи довірчих відносин між країнами, а безвідповідальні заяви ізраїльського прем’єра, який перед телекамерами не упускає жодної можливості для того, щоби заявляти про свої розбіжності у поглядах із президентом Обамою, лише спричиняють непотрібні зіткнення, які не приносять Ізраїлю жодної користі.

Звісно, це зовсім не йдеться про те, що Нетаньягу не має права на висловлювання особистої думки. Однак те, що він часто поводиться зухвало і провокаційно, означає, що він ставить не лише під загрозу стратегічний тандем США – Ізраїль, а й життєздатність стратегічного діалогу з питань Ірану та Сирії, в епоху, коли увага американської зовнішньої політики зміщується в бік Південно-Східної Азії, а Америка більше не залежить від близькосхідної нафти.

Отже, дефіцит довіри до Нетаньягу в Білому домі зростає, що негативно позначається на якості стратегічного союзу зі США. Прем’єр і досі не зрозумів, що сам по собі Ізраїль нині не є стратегічним активом для Америки, яким він уважає себе. А стратегічним активом є сам по собі союз зі Сполученими Штатами. При чому, це союз між двома несиметричними за впливом країнами, а в асиметричному альянсі одна із держав завжди залежатиме від другої.

З цієї причини президент США, якого було обрано більшістю голосів американського народу, почувається доволі комфортно, щоб завжди висловлювати свою думку з цього приводу. Тому для Ізраїлю, який є меншим партнером у цьому союзі, було б доцільніше дослухатися до того, що говориться у Вашингтоні, а не провокувати Білий дім своїми часто необдуманими заявами.

Проте не виключено, що після формування нового ізраїльського уряду Беньяміном Нетаньягу адміністрація президента Обами сама вирішить піти на певне «перезавантаження» американсько-ізраїльських відносин, «ремонт» пошкоджень і зняття непотрібної напруженості. Тоді, десь у березні, ізраїльського прем’єра буде запрошено до Вашингтона, де буде запропоновано відновити мирний процес на Близькому Сході і переговори із палестинцями.

Хоча велика проблема подібних переговорів полягає у тому, що перед тим, як перемовини знову розпочнуться, палестинці хочуть отримати від Ізраїлю гарантії, що вони розпочнуться не з нуля, а з тієї фази, на якій вони зупинилися з попереднім ізраїльським лідером Ехудом Ольмертом.

Також президент Палестинської автономії Махмуд Аббас може уникати початку переговорів, якщо будівництво поселень ізраїльтянами на палестинських територіях і надалі триватиме.

У цьому сенсі обидві сторони протистояння мали б погодитися на значні компроміси. Палестинці – піти на певну поступку, що питання про повернення до кордонів 1967 року порушувати ще зарано. А ізраїльтяни – припинити будівництво нових поселень і заморозити будівництво старих. Тоді питання про остаточне полишення Ізраїлем поселень можна буде відкласти до остаточного підписання мирної угоди.

Вочевидь, Ізраїль не має стати заручником примхливого характеру прем’єра Нетаньягу. Це розуміють і впливові представники ізраїльських політичних еліт. І, як заявив президент Ізраїлю Шимон Перес на зустрічі з делегацією американських сенаторів, очолюваної республіканцем Джоном МакКейном, на якій обговорювалося зміцнення стратегічних відносин між двома союзниками, «ми не маємо втрачати підтримку Сполучених Штатів. Що дає Ізраїлю потужність на міжнародній арені – це підтримка США. Без неї нам би було дуже важко. Ми були, як одиноке дерево в пустелі».

Якими є шанси на те, що новий ізраїльський уряд відновить свої зусилля для досягнення мирної угоди з палестинцями? Можна сказати, доволі високими. Особливо зважаючи на те, що і Білл Клінтон, і попередник Барака Обами у Білому домі Джордж Буш-молодший саме під час свого другого президентського терміну настирливо намагалися вирішити питання палестинсько-ізраїльського конфлікту.

Тому не можна виключати того, що президент Обама так само захоче увійти до історії як зачинатель нових ініціатив у мирному процесі на Близькому Сході, які привели б до укладення мирної угоди між ізраїльтянами і палестинцями. І якщо він розпочне реалізовувати ці ініціативи на початку свого другого терміну, а не наприкінці, як це зробили його попередники, то матиме всі можливості для втілення всіх своїх близькосхідних планів.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено