Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 лютого, 2013   ▪   Наталя Гуменюк   ▪   Йорданія   ▪   Версія для друку

Битва за Сирію. Як сирійські селяни стали бойовиками, а джихадисти хочуть вкрасти революцію

Скромна квартира в йорданському місті Ірбід поблизу сирійського кордону нагадує будь-яке помешкання в бетонній багатоповерхівці. У ньому з десяток старих і молодих чоловіків у спортивних костюмах, які тут лікуються від поранень. На відео, яке ті показують на своїх недорогих мобільних телефонах, вони у військовій формі з гвинтівками. Усі - бійці Вільної сирійської армії.
Матеріал друкованого видання
№ 1 (270)
від 10 січня, 2013
Битва за Сирію. Як сирійські селяни стали бойовиками, а джихадисти хочуть вкрасти революцію

Абу Біляль —  поважний сивий чоловік з розтрощеною рукою  — найвищий чин серед присутніх.   Перед тим, як почати розмову просить дозволу самому поставити питання: “Ти втрачала кого-небудь назавжди?  Розкажи, як це було? Пригадай, як почувалася і спробуй відчути знову.  А тепер уяви, як воно переживати таке,  кожні десять хвилин. Це і є наше життя сьогодні. Зараз можеш сама ставити питання.”

Він втратив обох синів: шести та вісімнадцятирічного.  У його великій арабській родині із восьмиста чоловік загинуло сто.  Абу Біляль - викладач мистецтв у сільськіий школі. Роботи його учнів виставлялися і в столиці Дамаску, і за кордоном.  В ополченні понад рік.

Абу Біляль

“Ніякі ми не бойовики, - пояснює чоловік.  -   Ми селяни і не переймалися політикою доки не побачили, як служба безпеки почала стріляти в солдат, котрі відмовилися вбивати  неозброєних демонстрантів. Люди збіглися допомагати усім пораненим, в  тому числі солдатам.  За перші місяці  революції мене без причини заарештовували шість разів.  Якось під час атаки на  Вільну сирійську армію я потрапив під обстріл і зрозумів, що прийде і мій час приєднатися.”

У 35 Рудайна має 4 дітей. Вона  одна з перших жінок в ополченні.  «Я приєдналася до революції, адже сама мати. Все починалося нашому місті, після того, як військові катували дітей. Я не змогла лишатися байдужою”, - розповідає жінка.   Рудайна спершу забирала з вулиць тіла загиблих і ховала. Нікому було. Більшість чоловіків пішла на фронт. Згодом ще з 15-ма дівчатами  організовувала загін. Жінок не обшукували, тож під довгим мусульманським одягом можна було проносити їжу, ліки, а потім і легку зброю. Цього літа дівчат почали  затримувати. Рудайна потрапила до списку ворогів режиму і перебралася до Йорданії.

Рудайна

У доктора Валіда тут в Ірбіді щодня 75 пацієнтів насамперед поранені бійці.  Вдома у Сирії  працював у відділені Червоного хреста. Лікував і цивільних, і повстанців, і військових регулярної армії.   “Ми працювали просто неба, використовували найпримітивніші інструменти. Через допомогу повстанцям на лікарів оголосили полювання. Провладні війська почали розстрілювати машини швидкої допомоги. Я б залишився у Сирії, але повинен був вивезти доньок. Маю зберегти їхню честь. Захистити дівчат вдома не вийшло б.”

Омар —  колишній поліцейський.   Працював  у відділку ще рік від початку заворушень. Від питання про те, чи сам брав участь у тортурах ухилився. Хіба додав, що каткування — річ буденна. “Нам віддали один наказ: робіть із ворогом, що завгодно, тільки не пробачайте.”

Доктор Валід (ліворуч)

Усі повстанці родом з півдня - околиць Дера'а. Саме там після розстрілу мирної демонстрації почалося востання. Люди вийшли на захист підлітків, яких катували за антиурядові гасла на стінах. Решта Сирії дивувалася, що протести почалися у цьому небагатому сільськогосподарському регіоні, де традиційно підтримували владу, а не великих містах з відносно ліберальним населенням. Безробіття, корупція - хорошу роботу у Дера'а можна було отримати лише в держустановах, армії, поліції. Навіть на перші мітинги виходили з гаслами: “Асад ми тебе любимо,  але просимо реформ”.

До революції життя в сирійській глибинці нічим не вирізнялося: робота, родина, телевізор. А ще - насаджений протягом десятиліть культ президента та віра в ідейно близьку до комуністичної партію Баас. 

Запитання, чи можна було б уникнути збройного протистояння, серед повстанців викликало дискусію.  Екс-поліцейський підсумував: “Ні, нас  просто вбивали, будинки грабували, людей затримували без причини - звинувачували в підтримці опозиції, якої у Сирії від роду не було.  Навіть півроку тому деякі односельці трималися осторонь політики. Зараз таких мало. Якби зброї вистачило, всі пішли б на передову. ”

Все ж старші чоловіки та жінки прагнуть швидше повернутися до мирного життя. Трохи інакше з молоддю, яка рветься в бій.  Аднану - 20 років, Хусаму - 24. Обох серйозно поранено. Воювати почали два місяці тому, перед тим  супроводжували конвої з їжею.  Під час першої зустрічі хлопці ніяковіючи показують  рани. Наступного дня з гордістю і звитягою показують викладене на  YouTube відео з поля бою, і просять сфотографуватися разом на тлі прапора революції. Раніше один з них допомагав батьку на будівництві, інший — був водієм. Для сільської молоді  війна  — хай і найстрашніша, але найважливіша і найцікавіша подія у житті.

Аднан (ліворуч), Хусам (праворуч)

Чи міг спрацювати ненасильницький спротив

Хайсем — кіберактивіст з Дамаска. Був захисником довкілля. У березні 2011-го одним із перших приєднався до протестів.  Тоді був певен, що до громадянської війни не дійде: “Як і всім активістам мирного спротиву мені прикро спостерігати, як революція перетворилася на збройне  протистояння. Мій батько, колишній військовий пілот, попереджав, що цей режим ні перед чим не зупиниться. Я заперечував, казав - часи  змінилися.  У 80-ті  батько Асада -  Хафез міг приховати масові вбивства.  Ми були переконані, що будемо все фільмувати, викладати в Інтернеті. Якщо стрілятимуть у цивільних, усі ц епобачать. Ми не прагнули іноземного втручання, але не чекали, що світ так довго мовчатиме.”

 Хлопець нагадує, що перші півроку сирійці не брали до рук зброї.  Хайсем  був серед організаторів загальнонаціональногого страйку — першого з 30-х років. В умовах диктатури той виявився не надто дієвим. Спецслужби погрожували спалити  крамниці,  якщо власники не відновлять роботу. “Так звана Вільна сирійська армія виникла набагато пізніше. “Так звана”,  бо це неоднорідна структура, - уточнює Хайсем. - Кілька хлопців купують гвинтівку і на відеозаписі проголошують себе черговим загоном. З деякими ми знайшли спільну мову й працюємо паралельно, але, наприклад, кошти, які збираємо для біженців  не передаємо повстанцям.” 

Нині Хайсем організовує сирійців, які залишили країну, але мають змогу і хочуть допомогти без зброї. “Такі, як я - сирійці з середнього класу,  не вміємо і не хочемо воювати. Водночам,  можна  з глузду з'їхати, якщо просто сидіти й дивитися по телевізору, як руйнується країна. Тож ми організовуємо небайдужих  їхати у відносно безпечні райони Сирії відновлювати інфраструктуру. Створюємо школи у таборах біженців, куховаримо для них.  Також ми, освічені сирійці, розпочинаємо кампанію проти ворожості, що виникла, між етнічними”.

Етнічну карту вже розіграно  

Після незалежність від Франції Сирія успадкувала устрій, який  закріплював етнічний і релігійний розподіл. Півстоліття клан Асада утримував баланс за рахунок сили і заохочень. Армію та уряд контролює  алавітська меншина — шиїтська громада, яка складає десяту частину населення.

Нині опозиціонери запевняють,  що влада з перших днів революції виставляла конфлікт, як боротьбу сунітської більшість - їх  75 відсотків - з алавітами та християними.  “Ще у березні 2011-го в одну із церков Дамаска  із криками “Аллах Акбар” увірвалися озброєні бородачі. На той час без відома  спецслужб  у Сирії муха б не пролетіла, а ісламістів у країні не було під  загрозою страти,” - пояснює Хайсем.  “В інтернеті поширюється відео, на якому алавітські військові катують сунітів та чинять наругу над Кораном. Таке зображення провокує сунітів, а  інші релігійні громади заохочує захищати режим, остерігаючись помсти. Я не вірю, що це   випадково.”

Доводячи, що справа не в релігії, ополченці з Дера'а твердять, що у їхньому переважно сунітському місті досі вціліла шиїтська мечеть. Це радше виняток. Вирізані спецзагонами сунітські села, і цілеспрямовані  атаки інсургентів на алавітів та християн — факт. У лавах  Вільної сирійської армії зростає кількість релігійних людей, добровольців з глибинки, які підтвержують, що воюють за право сповідувати власну версію ісламу.  Тоді як спершу ополчення переважно складалося  із цивільних офіцерів.

Сьогодні в Сирії воюють цілі іноземні загони, хоча ще рік тому кількість бойовиків із Пакистану, Афганістану, Ємену була невеликою і не вони віддавали накази

Іноземців  - легіон

Рік тому кількість бойовиків із Пакистану, Афганістану, Ємену  була невеликою, і не вони віддавали накази. Сьогодні у Сирії воюють цілі іноземні загони. Контролювати кордони не в силі ані режим, ані повстанці, тож потрапити до країни може будь-хто.  До Вільної сирійської армії приєдналися  чеченці, таджики, марокканці, лівійці, йорданські салафісти, чимало вояків з  Перської затоки.  За приблизними підрахунками іноземців  близько 15 відсотків. Сирійські  визнають, що впливу на них мають небагато. Навіть між сирійськими підрозділами чимало протистояння й ворожості,  часом не з'ясувати, хто саме контролює яку територію.

Та й натреновані в Іраку та Афганістані джихадисти воюють краще за  колишніх сирійських селян і торговців.  Місцевим до того ж бракує зброї. На боці влади -  бойовики ліванської Хізбали,  а також іранці, російський “антитерорестичний загін.”

Приєднатися до боротьби з Асадом закликали лідери Аль-Каїди з сусіднього Іраку. Поки вплив терористичного угруповання  незначний але спецслужби США підтвердили, що мережа Аль-Каїди  у Сирії існує.

Чим довше триває конфлікт, тим більшою стає роль професійних бойовиків, налагоджуються маршрути постачання зброї, починає працювати економіка війни. Захоплення заручників заради викупу, який йде на озброєння на утримання війська,  звична справа. З'явилися і найманці, як просто заробляють.

Президент Сирії досі не визнає, що у його країні йдегромадянська війни, а  регулярні війська причетні до загибелі цивільного населення, зокрема жінок та дітей.   Усю вину Башар Асад покладає на терористів: “Вони вербують сирійців і за підтримки заходу хочуть дестабілізувати країну. Між мною і сирійським народом проблем немає. Проти мене змовилися  США, Європа, Туреччина, підсаджені на нафтодолари арабські країни.” 

Асад обіцяє  не зректися влади за жодних обставин і “знищити противника протягом тижня, якщо припиниться постачання зброї і фінансування з-за кордону”. “Якщо Росія, Іран та Китай припинять підтримку режиму, той впаде за місяць,” - у свою чергу твердить опозиція. Такі розмови точаться понад рік. Як і дипломатичне протистояння у Раді безпеки ООН.

 Західні аналітики прогнозували, що Асад піде до кінця 2012-го, нині кажуть протягом 2013-го. Вони ж погоджуються, що Вільна сирійська армія не здобуде перемогу поки без введення безполітної зони, як у Лівії.  У такому випадку США та “коаліція добровольців” із НАТО мала б знешкодити сирійські системи протиповітряної безпеки. На цей крок - рівносильний оголошенню війни  треба наважитися.

“Альтернатива політичному врегулюванню — пекло”, - заявив спеціальний посланник генсека ООН та Ліги Арабських держав у Сирії Лахдар Брагімі.  Є сподівання на змову військової верхівки проти президента, а після цього — створення тимчасового уряду та проведення виборів. Песимістичніший сценарій — продовження боротьби за контроль над територією і перехід влади від повстанців до Асада і навпаки. Звісно, ціною тисяч сирійських життів.

“Революція не була варта 60 000 загиблих, але  дискутувати про те, що пішло не так,  немає сенсу. Питання, що робити далі.  Чим довше триватиме боротьба, тим боліснішим буде примирення,” -  не без розчарування говорить активіст ненасильницького спротиву Хайсем. Наостанок, як і його співвітчизники з Вільної сирійської армії запевняє, що лишається великим оптимістом: “Я спілкуюся з багатьма звичайними сирійцями із міст та сіл. Хочу віддати їм належне: люди дуже добре усвідомлюють усі загрози, і готові до будь-якого розвитку подій, аби тільки закінчилася війна.”


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено