Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 січня, 2013   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Росія   ▪   Версія для друку

Москвостан. Таджицькі гастарбайтери як носії історичної помсти

У Москві нещодавно з’явився новий герой – двірник-таджик. Його вчинок обговорювали в інтернеті більше, ніж хворобу путінського хребта.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (268)
від 20 грудня, 2012
Москвостан. Таджицькі гастарбайтери як носії історичної помсти

Якось уранці автовласник, викопуючи машину зі снігу, крикнув, загледівши двірника: «Гей ти, Ахмете, давай лопату». – «Я не Ахмет», – почув у відповідь. – «Та яка різниця, лопату дай!» – «Ну, як тобі нема різниці, то чекай Ахмета», – відповів двірник та й пішов собі разом із лопатою.

Мережа несподівано вибухнула лютою полемікою. «Молодець не-Ахмет! – хвалили одні, – вмив хама, гідність проявив». «Зовсім розперезалися чурки, хазяями започувалися, розхамилися без краю», – нарікали інші. Полеміка, як завжди буває на російських просторах, через п’ять хвилин перейшла в стадію «сам дурень» і полетіла до сфер дослідження вічного питання: «Іноземці винні в бідах Росії, а чи іноземці разом з іншими іноземцями?»

Скільки на сьогодні в Москві таджиків, не знає ніхто. Офіційна статистика благодушно видає седативну цифру 20 тис., та навіть якщо її результат і чесний, то він усе одно лишень офіційний. Насправді їх більше в рази – удвічі, втричі, уп’ятеро, вдесятеро. Невідомо у скільки. Офіційний таджик у Москві – такий самий нонсенс, як офіційне ввезення наркотиків. В умовах нинішньої Росії, побудованої на кримінальних схемах із використанням дармової або копійчаної праці, нелегали непідконтрольні й нелічені. У них стосунки із законом закінчуються на місцевому менті, котрий обіцяє їх «законно» видворити в разі непоповнення його кишені на чергову тисячу рублів.

Офіційний таджик у Москві – такий самий нонсенс, як офіційне ввезення наркотиків

Приїздіть якось до Москви під Новий рік і вирушайте 31 грудня надвечір на Красну площу. Це незабутнє видовище, повірте. Ви ризикуєте опинитись один у цьому натовпі вихідців із Середньої Азії. Загальнонаціональні канікули – час таджиків. Гастарбайтери використовують свій єдиний день відпочинку для екзотичної та єдиної досяжної їм розваги – поїздки на метро й виходу в центр. У будні вони просто не мають для цього часу, та й на поліцію зайвий раз нариватися не хочуть. Але, очевидно, за якоюсь неофіційною (а якою, власне, ще?) й негласною домовленістю раз на рік сторони укладають мовчазне перемир’я, і будь-який таджик – чи то нелегал, чи то «легал» – вибирається на світ Божий.

І тоді, ніби примчавши на машині часу в якийсь не вельми й віддалений 2030-й, розумієш, за ким у твоїй країні майбутнє. Починаєш виразно усвідомлювати, щó означає вираз «нас тьмы, и тьмы, и тьмы», і що «попробуйте, сразитесь с нами» – це не заклик, а лишень глузлива констатація неможливого. У тобі немає ані ненависті, ані образи – лише спантеличення тим, що все діється так швидко.

Ці доленосні зміщення не просто зримі й відчутні – вони ось, під носом. Дівчина Наташа із сусіднього під’їзду спочатку ходить із животом, що круглішає, а потім з’являється з візочком, у якому посміхається смаглявий малюк Рахмет: його татко, вчитель математики з Нурека на ім’я Султанбек, робив із бригадою ремонт у сусідній квартирі. А Раджаб із тієї самої бригади зметикував, що дешевше виписати сюди всю сім’ю – дружину й трьох дітей – і, скинувшись з іншою родиною, зняти в Підмосков’ї майже покинуту за непотрібністю пенсіонерську дачу.

Два роки тому в нашому селищі було дві такі сім’ї – вони ділили сусідську халупу й куп-лену за понаднормову працю на спорудженні будинку в місцевого злодюги вживану Nexia з тонованим склом. Тепер таких родин на кожній вулиці щонайменше дві-три. Вони живуть не шумно, діти підросли, вивчили російську й почали ходити до місцевої школи, де однокласники з ними не надто ласкаві. Народжуються нові малята, й таджицькі мами, що так і не вивчили російської, з огляду на відсутність спілкування з місцевим людом, співають їм своїх колискових. Потім сини підростуть і стануть головними женихами в селищі, а будь-яка розумна мати буде рада віддати за таджика свою дочку, бо той традиційно не п’є, хоча водночас і не примушуватиме дружини ходити в чадрі: тут уже позначається специфіка життя в іншій культурі. Крові змішуються стрімко й дедалі частіше нагадують про себе появою темненьких малюків – красивого плоду різнорасового кохання.

Московські таджики зазвичай працюють двірниками, рідше – вантажниками. Великими компаніями знімають квартири, платячи кожен по 1–2 тис. руб. за місяць і мешкаючи по 10–15 осіб під одним дахом. Рідше привозять із собою сім’ї – тут їм ніде жити, зазвичай більшу частину заробітку відсилають на батьківщину. Ті, хто хоче бути тут із рідними, намагаються влаштуватися на будівництво десь неподалік Москви.

Утім, вибирати особливо не випадає: конкуренція серед співвітчизників неабияка. Це за московськими мірками таджики отримують жебрацькі гроші – від 8 до 15 тис. руб. ($250–500), одначе коли врахувати, що тут вони живуть, затягнувши пасок і посилаючи все на батьківщину, де ціни нижчі в рази, а грошей у людей катма, то можна вважати, що влаштувалися цілком стерпно. А в Підмосков’ї – і взагалі майже зручно.

У Москві на кожен двір припадає приблизно 10 таджиків. Та, коли засніжить, їх стає 20 і більше – і звідки вони беруться такими командами, незрозуміло. Куди потім зникають – теж. Працюють цілком сумлінно – конкуренція знову ж таки. І протестувати проти зухвалого оббирання хазяями та житлоконторами на думці не мають: ласкаво просимо назад у Таджикистан. Тим часом житлоконтори давно працюють за відомою схемою: у штатному розписі в них родичі, друзі, родичі друзів і друзі родичів на більш ніж пристойних зарплатах у 50 тис. руб. ($1700), а працюють безсловесні таджики за копійки, які отримують залежно від настрою господаря.

Але тут на хазяїв чекає швидкий облом. За кілька днів до історії з не-Ахметом сталася в Москві ще одна, – що дивовижним чином пройшла не помічена. Чи то чимось іншим суспільство було заклопотане, чи то навмисно зам’яли. Без­пре­цедентний-бо випадок трапився: московські двірники-таджики оголосили страйк. У самий розпал шаленого снігопаду, що, як завжди несподівано, обрушився на російську столицю, обурені нахабством житлоконторських злодіїв, таджики дружно відмовилися чистити сніг. Багато московських дворів застигли під неприбраними кучугурами. Десь репресивними заходами, десь мирними, десь обіцянками вдалося схилити двірників до роботи. Але тепер потрібно чітко розуміти: почалося. Мігранти заявляють про свої права, незважаючи на різке невдоволення й протести місцевих жителів, включно і з тим самісіньким дядьком, що зажадав лопату в не-Ахмета.

Щойно таджики взялися населяти Москву, про них почали складати анекдоти. Та, політавши містом, анекдоти щезли – ці люди зробилися таким звичним та масовим явищем, що й говорити про них уже нецікаво. Вони, як і раніше, залишаються чимось на кшталт лакмусового папірця, що тестує суспільство на делікатність. Делікатність на громадському рівні – це та сама політкоректність, котра, як запевняє багато хто (і дядько з лопатою зокрема), є причиною присмерку Європи. Сумнівно, щоб вони начиталися Шпенґлера, – в того про таджиків ані слова. Але російський одвічний шовінізм завжди охоче стає на захист будь-якого клаптика землі, де з’являються не симпатичні його носіям нації. Таджики не до вподоби російським шовіністам, бо наїхали й думають, що теж право мають. Бо смагляві. Бо працюють. Бо одружуються з росіянками. Бо не одружуються з росіянками, а привозять своїх жінок. Бо не п’ють. Бо «ну, ви тільки погляньте на ці пики – вони ж навіть російською ні бум-бум». Мабуть, у когось є гостра потреба обговорювати з таджиками складні філософські питання, а ті не тягнуть.

До речі, за підсумками соціологічних опитувань серед московських таджиків, явна більшість із них має вищу або незакінчену вищу освіту, яка після розпаду СРСР не знадобилася їм на батьківщині.

Вони приїхали сюди не від доброго життя, ба навіть не по добре життя. Лишень по прожиток, який поховала під собою, завалившись, потворна радянська імперія. Московські таджики цілком благодушні й доброзичливі кожен сам собою, але, прибуваючи і прибуваючи до російської столиці новими арміями, вони мимоволі помщаються місту, яке вінчало нелюдяну імперію, що силою заманила їхню батьківщину в свої тенета й, випивши з неї соки, викинула на смітник. Москва не вавилоноподібний Нью-Йорк, який вбирає в себе всі ідентичності, залишаючись при цьому містом із власним обличчям. Москва – місто жорстоке, але слабке, деспотичне, але розманіжене, воно не вміє протистояти ані лужковським експериментам над ним, ані вторгненню чужої культури – воно розчиняється в ній, розпливається, втрачаючи власні риси й відчайдушно злячись на тих, хто її несе.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено