Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 січня, 2013   ▪   Наталя Гуменюк   ▪   Туніс   ▪   Версія для друку

Іслам та демократія. Місце зародження Арабської весни два роки потому – між ентузіазмом і песимізмом

Найперше, що впадає у вічі на проспекті Борґіба в столиці Тунісу, – ятка з овочами та фруктами. Саме з такої почалася Арабська весна, коли 17 грудня 2010-го вуличний торгівець Могамед Буазізі підпалив себе, виступивши проти конфіскації його товарів та заборони працювати без ліцензії.
Матеріал друкованого видання
№ 50 (267)
від 13 грудня, 2012
Іслам та демократія. Місце зародження Арабської весни два роки потому – між ентузіазмом і песимізмом

Це було не перше самоспалення, не перший протест, але саме вчинок Буазізі став поштовхом до масових виступів проти корупції і диктатури в Тунісі, які поширилися всім арабським світом від Лівії до Бахрейну і змінили регіон.

«Глянь-но, скільки нелегальних кіосків понабудовували! Тепер кожен може захопити шмат землі й облаштувати торговельну точку. Жодної поваги до закону, а ми в одному з найкращих районів столиці», – показує Зіад Баруні, успішний підприємець у галузі комп’ютерних технологій. Він не підтримував поваленого президента бен Алі. Наприклад, тому що через заборону YouTube втрачав прибутки на роботі з онлайн-відео. До

2011-го інтернет-цензура в Тунісі була однією з найжорстокіших у світі. Нині Зіад – гострий критик революції – як ліберальних активістів, які були на вістрі протестів, так і ісламістів, які через рік перемогли на виборах: «Корупція лишилася, зріс рівень злочинності. Мене понад усе дратує неприбране сміття».

Туніс був поліцейською державою, де, на відміну від Єгипту, про політику боялися говорити не тільки на вулиці, а й навіть удома

Тих, хто, як Зіад, вважає, що краще б революції не було, меншість. Прихильники правлячої партії «Еннагда» («Відродження»), яка взялася відбудовувати державу на ідеях «поміркованого ісламу», наполягають, що реформи потребують часу. Ліберали переконують: революція ще не почалася. Її перехопили ісламісти й олігархи, які просто змінили партійні гасла. Тоді як мешканці маленьких містечок і досі обстоюють свої права під час демонстрацій.

Громадський контроль

«Туніс був поліцейською державою, де, на відміну від Єгипту, про політику боялися говорити не тільки на вулиці, а й навіть удома. Мене могли зупинити лише за те, що я фотографую написи на стінах», – нагадує блогерка й активістка Лілія Веслаті. Лілія — викладачка фран­цузької, яка приєдналася до руху, що боровся з цензурою: «Ми мали зламати інформаційну блокаду, адже поки заборонено говорити про бідність, безробіття, корупцію чи політичні репресії, то їх не подолати. Сьогодні дискутують про ісламізацію регіону, але принципова проблема – брак справедливого правосуддя. Я критикую «Еннагду» не через релігійність, а тому, що вони хочуть не реформувати стару систему, а використати її на свою користь. Це не привід для розчарування, а причина для подальшого спротиву», – пояснює активістка.

Обличчя Фаргата Гашида – найпопулярніше графіті на стінах. Борець за незалежність, засновник першої в Північній Африці профспілки, ікона для молоді, хоча загинув під час замаху ще 60 років тому. Туніський Кеннеді, чиє нерозкрите вбивство і засекречена справа досі непокоять країну. Його онучка Фарах Гашид намагається впровадити східнонімецький досвід розкриття архівів: «Революція революцією, але як юрист я розумію, що діла не буде, доки не знатимемо усієї правди про старий режим. В архівах є свідчення звірств, скоєних за диктатури, а також інформація як про стару номенклатуру, так і про політичних опонентів, котрі нині керують державою». Влада опирається оприлюдненню інформації, але завдяки авторитету родини Гашид питання набуло розголосу. «Чимало людей вірить, що таємна поліція, яка займається політичними справами, не зник­ла. Ми маємо бути пильними і звертати увагу на все, що хоч трохи загрожує правам і свободам», – попереджає Фарах.

У свої 28 Аміра Ях’яві добре знає, що таке таємна поліція. Її двоюрідний брат Зугаїр – один із перших у світі кібердисидентів. Він загинув у 2005-му після повернення з в’язниці. Аміра продовжила його справу, але у вигнанні в Парижі, де прожила сім років. Повернувшись, започаткувала проект «Аль-Бавсала», що моніторить процес написання нової конституції: «Люди мають право знати, що коїться в Конституційній асамблеї. Але журналістам це нецікаво, за справу довелося братися нам». Активісти самі оприлюднюють протоколи засідань, які за домовленістю їм передають дружні депутати, фіксують присутність парламентаріїв на засіданнях і те, хто як голосує. «Громадським організаціям заборонено приходити до Асамблеї, тож ми найняли журналіста. Він має дві секунди, щоб сфотографувати таб­ло, на якому кольорами відображаються результати. Ми це розшифровуємо і вносимо до бази даних. Украй старомодний спосіб, але хтось має це робити!»

Помірковані мусульмани

«Салафіти влаштували погром у галереї мистецтв», «Салафіти атакували посольство США», «Салафіти розтрощили бар, де продавали алкоголь», пишуть західні медіа. Два роки тому тут і не знали, хто ці чоловіки з довгими бородами у схожому на пакистанське вбрання. У десятимільйонній країні їх

6 тис. Цю консервативну секту вважають загрозою через те, що вони добре організовані й мають симпатиків і в лавах ніби поміркованої «Еннагди».

«Моя дружина, до речі, не носить хіджаб», – починає знайомство секретар осередку «Еннагди» в туніському передмісті Радез. Записуючи ім’я в блокноті, насамперед вказує «батько двох доньок».

«Нам закидають, що ми не затримуємо відповідальних за насильство. Невже вони хочуть, щоб людей ув’язнювали без суду, як раніше? Додам, що чоловік, котрий розповсюджував у мечетях фото, через яке розгромили виставку картин, у в’язниці. Самі ж салафіти вважають, що суспільство атакує їх, а вони захищають про­рока, – пояснює Джавахер. — «Наш засновник Рашид Ганнучі доводить, що іслам і демократія не суперечать одне одному. Ми взяли на себе ризик витягти країну з кризи в найгірший період, коли кожне міністерство чи держустанову було перетворено на корупційні структури».

Джавахер вступив до «Еннагди» в середині 1980-х, не раз був за ґратами. На перших в історії країни демократичних виборах ісламістів підтримали ще й тому, що ставилися до них як до мучеників і сприймали як набожних людей, кот­рі поважають традиції та сімейні цінності. 30 років у підпіллі навчили їх організовуватися, тож на відміну від розосереджених лібералів ті були готові до виборів. Поки політична діяльність була забороненою, активісти «Еннагди», як і єгипетські «Брати-мусульмани», займалися благодійництвом. Коли настав час виборчої кампанії, уміло роздавали продовольчі пайки в найнужденніших і найрелігійніших регіонах країни.

Чи перетвориться весна на осінь?

Хамаді Редізі – один із найкращих у регіоні професорів-політологів, був недоторканним навіть за диктатури. Нині йому справді погрожують салафіти: «Мене ненавидять, бо я наводжу факти, які свідчать, що ісламістський проект у Тунісі вже програв. Професіоналів в уряді немає. Вони обіцяли «інновацію на день», а отже, 365 на рік. Я не побачив жодної. Чистий популізм. Втратили й моральний авторитет. Так, я довів, що диплом із Сорбонни лідера «Еннагди» Гануччі – фікція. То дрібниці: маємо докази корупції, інформацію про закордонні рахунки верхівки. Це ставить ісламістів у складну ситуацію: що далі? За брехнею не сховаєшся – не повірять. Обговорюється можливість силових дій, щоб у будь-який спосіб утриматися при владі», – емоційно зауважує професор.

Редізі остерігається, що ісламісти готові порушити угоду із Заходом – залишатися прикладом «поміркованого ісламу» для всього арабського світу. Говорячи про «угоду», він посилається на перемовини, зафіксовані в розшифровках WikiLeals. Водночас застерігає що факт переговорів не означає, що арабське повстання зробив Захід: «Не вірити в те, що Арабську весну зробили самі тунісці, – не вірити в креативність, потенціал цілого народу. Так, Сполучені Штати розуміли, що режиму бен Алі вже недовго лишилося, тож і спілкувалися з усіма: світською опозицією, ісламістами, представниками влади. Коли він упав, а за ним Мубарак, Росія та ЄС були здивовані й не готові. Вашингтон теж дивувався, але такий розвиток подій не став для нього несподіванкою. Сьогодні від Заходу залежить куди більше. Туніс, як і інші країни, має шанси на успіх, але якщо на владу буде чинитися тиск і якщо чесними будуть наступні вибори».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено