Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 січня, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Немає ради

Фанатизм і дискримінація витісняють християн з арабських країн
Матеріал друкованого видання
№ 2 (167)
від 14 січня, 2011
Немає ради
На фото: КРОВ НА СПАСІ. У ніч на 1 січня поблизу коптської церкви в єгипетському місті Александрія прогримів вибух: загинула 21 особа, поранені ще 24 людини



На сьогодні перед християнами Близького Сходу стоять дуже складні проблеми. Араби-християни змушені жити серед фактично расистської, вкрай нетолерантної культури, перебуваючи поміж мусульман, значна частина яких вважає людей іншої віри невірними, гяурами, негідними права на нормальне існування. Це породжує насильство й ненависть, жорстокість і вбивства.

Огляд сучасного стану християн, які проживають на Близькому Сході, викликає велике занепокоєння. Арабське християнське населення неухильно скорочується через ерозію його політичного впливу, що, своєю чергою, призводить до подальшого погіршення умов і зрештою до насильницького вигнання з батьківщини. 
Прикладів такого вигнання дуже багато. Приміром, 1975 року в Лівані християни становили 50–60% населення. Сьогодні їхня частка у ліванському суспільстві зменшилася до 25–30%. І, що найголовніше, через це політичний вплив християн украй ослаблений. У минулому Ліван був відомий як притулок для тих, кого переслідували за релігійні чи політичні переконання, а останнім часом щонайменше 3,5 млн християн покинули цю країну. Не останню роль тут відіграла недавня сирійська окупація.

Темні часи

Виступаючи по телеканалу LBC, ліванський патріарх Насрула Бутрос Сфейр сказав про християнську ситуацію: «Християни почуваються обділеними, їхня присутність явно небажана». З 1943 року і протягом багатьох десятиліть християни-мароніти, шиїтські та сунітські еліти в Лівані працювали разом у різноманітних напрямах правової та демократичної системи, що була під контролем християнської громади. Однак зрушення на користь мусульманської громади, радикальний арабський націоналізм, а також сирійське й ізраїльське втручання зрештою призвели до відчуження маронітів і змусили їх зайняти оборонну позицію.

Нині християн витісняють у всьому арабському світі. Після поразки Саддама Хусейна в другій війні в Перській затоці збільшилася їхня еміграція з Іраку. Після падіння Багдада і взяття його під контроль військами західної коаліції ісламістські фанатики почали завдавати ударів по магазинах, що належали християнам. Як наслідок – понад 200 магазинів було закрито. І без того невелика християнська громада Іраку скорочується. Майже дві третини її представників вирішили виїхати з країни, в якій близько двох тисячоліть жили їхні предки. А до того християн в Іраку було 1,5 млн.

Протягом кількох десятиліть відсоток палестинських християн зменшився з 17% до 2% загальної кількості населення автономії. Цілі райони в Бейт-Гала, Бейт-Лахм і Бейт-Сахур були очищені від християн. Приплив мусульман перетворив палестинську справу на ісламське питання, а фундаменталісти нав’я­зу­ють свої правила, погляди й порядки всій палестинській громаді. Вражає статистика по Єрусалиму: якщо в 1920 році християни становили 50% його населення, то нині лише 10%. Палестинський рух опору також мав згубний вплив на християн, які були зобов’язані платити своєрідний вид податку ісламістським організаціям.
З усіх арабських режимів в Сирії та Йорданії вони традиційно вважалися найкращими в їхньому ставленні до гро­мадян-християн. Але посилен­­ня ісламістських рухів і погіршення економічної ситуації ускладнили становище християн навіть у цих двох країнах. Після нападів на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року значно зросло напруження в близькосхідному регіоні.
 
Одним із найважчих досвідів християн в арабському світі став єгипетський. У Єгипті копти, які є нащадками давніх єгиптян часів фараонів, прийняли християнство ще на початку I століття нашої ери й чинили опір ісламізації в VII столітті. Важливо звернути увагу на те, як катастрофічно зменшилася їхня чисельність. Якщо наприкінці Другої світової вій­­ни вони становили 25% населення Єгипту, то вже в 1947 році їхні церкви спалили «брати-мусульмани» Хасана альБанна. Цілі села були зруйновані, цер­кви розграбовані, коптів лінчували чи ґвалтували, їхнє майно розграбували. Сьогодні коптів у Єгипті 10%.

Після кожного нападу на коптів арешти проводили в обох таборах. Та злочинців швидко випускали, а їхні жертви відмовлялися скаржитися, побоюючись нових нападів. Єгипетський уряд виділяє кошти для підготовки ісламських імамів, але не для християнських священиків. Серед 444 членів парламенту Єгипту є лише два копти. Копти не можуть обіймати посади мерів чи губернаторів, хоча раніше поміж них були високоповажні чиновники, навіть міністри.

А те, що відбувається в сусідньому Судані, чітко підпадає під визначення цілеспрямованого геноциду християнського чорношкірого населення. Християнські села спалюються, їхні мешканці потрапляють до таборів для переміщених осіб, які залежать від західної продовольчої допомоги. Її надходження уряд ускладнює. Близько 300 тис. осіб померли внаслідок насильства, пов’яза­ного зі «вбивством голодом». А майже 2 млн християн змушені були стати біженцями до сусідніх країн.

Права християн

Фанатизм і насильство проти близькосхідних християн узагалі ставить під питання їхнє подальше перебування на своїй батьківщині. Навіть в арабському світі починають розуміти, що витіснення християн знищить культурне розмаїття й паростки демократії, змінить основи існування сучасних арабських держав, а також призведе до безперервної втрати наукового, інтелектуального, культурного потенціалу в усьо­­му близькосхідному регіоні. Їхня масова еміграція стане могутнім ударом, що може виявитися згубним для майбутнього арабського світу.

Мовчання помірних мусульман щодо витіснення хри­стиян з арабських країн виглядає як їхня згода з тим, що відбувається на Близькому Сході. Звісно, умови життя християн можуть варіюватися від країни до країни. Проте простежується загальна тенденція для всього регіону. Ще століття тому християни становили близько 20% населення Близького Сходу, а нині лише 5%. І їхня чисельність неухильно зменшується.

Християни зазнають утисків на робочих місцях, а мусульманські судді часто використовують закони шаріату для їх дискримінації у своїх рішеннях. Радикальні ісламісти намагаються навернути їх силою до ісламу. Близькосхідні християни є найбільш переслідуваними вірянами у світі. На це не можна заплющувати очі, посилаючись на політкоректність та право кожного народу вибирати свою долю. Якщо права людини – це справді універсальна основа сучасної цивілізації, винятків бути не повинно. Тим більше що в ісламському світі є інтелектуали та представники середнього класу, які підтримують ці цінності. Але вони сьогодні здебільшого такі самі гнані та безправні, як і місцеві християни. 





Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено