Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 листопада, 2012   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Північна Корея завмерла в очікуванні реформ: наслідувати Китай чи зникнути як СРСР

Демонтаж статуй батьків-засновників комунізму, Маркса і Леніна на площі Кім Ір Сена, яка розташована в центрі Пхеньяну і традиційно є місцем проведення військових парадів, може бути пов'язаний із тим, що молодий північнокорейський лідер Кім Чен Ин прагне змінити політичний курс.
Північна Корея завмерла в очікуванні реформ: наслідувати Китай чи зникнути як СРСР

Можливо, Кім Чен Ин  хоче зробити режим   більш соціально орієнтованим і одночасно позбавити  влади вищий командний склад армії КНДР.

Перші кроки на цьому тернистому шляху Кім Чен Ин вже зробив, усунувши зі своєї дороги влітку 2012 року найбільш впливового представника північнокорейського військового істеблішменту - начальника Генштабу армії КНДР і члена Політбюро Трудової партії Кореї віце-маршала Лі Йон Хо.

Крім того, Кім Чен Ин погодився з необхідністю проведення в країні економічних реформ. Підприємства країни можуть бути переведені на самоокупність. Система, яку планують ввести в дію, нагадує радянський госпрозрахунок у часи Леоніда Брєжнєва.

Водночас «демократ» Кім Чен Ин зробив певні послаблення для населення.  Не виключено, що для того, аби змінити думку в світі про Північну Корею, як про закриту і відсталу консервативну державу. Завдяки новим віянням тепер жінкам дозволено у повсякденному житті носити штани і джинси, замість традиційних донедавна спідниць і національних суконь. До того, комуністична влада дозволила туфлі на платформі і каблуках та навіть сережки, що донедавна вважалося неприпустимим для КНДР

Проте перехід Північної Кореї до керованої ринкової економіки  типу китайської є небезпечним для існування самого режиму, оскільки КНДР межує з Південною Кореєю, де дохід на душу населення у 15 разів вищий. А  у випадку зі НДР (Східною) і ФРН (Західною) Німеччинами різниця була усього лише двох-триразовою.

Тому не можна виключати, що навіть незначне послаблення комуністичного контролю здатне призвести до економічного буму китайського зразка. Але тут відразу ж виникає непросте питання – чи не приведе демократизація Північної Кореї до повторення на корейській землі німецького сценарію - об’єднання двох частин розділеної штучно країни? 

Крім того, ринкова економіка може виявитися згубною для режиму Кім Чен Ина. Адже у таких слаборозвинених країнах, якою є на сьогодні КНДР, ринкові перетворення рушать всі форпости стримування народного невдоволення в суспільстві. А швидка поява дуже багатих і дуже бідних людей явно не сприятиме стабілізації комуністичної влади.

Такі періоди бурхливих змін стають політично ризикованим часом для тих, хто тримає владу в країні, і вони  ще більше віддаляють життя неосвічених народних мас від життя пхеньянських еліт, котрим елементи капіталізму можуть піти лише на користь.

При чому, ще зовсім не факт, що в ізольованій більше ніж на півстоліття від впливів зовнішнього світу Північній Кореї, так легко здатен прижитися китайський досвід. Випробування злиднями так довго насаджувалось в КНДР, що в «теплицях» заздрості і радикалізму можуть вирости сили, які зможуть збити політичну систему, в якій багатство і бідність нездатні спокійно співіснувати. 

Адже це зовсім не збіг, що марксистські ідеї були сформовані в суспільствах промислово розвинених, а знайшли ґрунт для своєї реалізації в суспільствах ослаблених, які загальмували в своєму розвитку, в той час, коли більшість країн світу вступили в постіндустріальну фазу.

Марксизм – це ідеологія побудована на емоції – заздрості.  І щоб вижити в політичній турбулентності індустріалізації, сильна держава повинна мати засоби і волю, щоб придушити беззаконня, але вона також повинна створити систему, за якої у населення з’являється реальна надія на те, що їхнє життя з часом буде покращуватись. 

За іронією долі в Північній Кореї найбільш дестабілізуючим фактором сьогодні є «клас заздрості», який і  спонукав вибухи більшості марксистських революцій в минулому столітті. Сьогодні ж поява атрибутів багатства у Пхеньяні відбувається одночасно із загостренням стану убогості і голоду скрізь поза столицею КНДР. У той час, коли еліті в Пхеньяні ніколи ще не було так добре, діти в інших північнокорейських містах і селах, як і раніше, голодують та  вмирають.

Таким чином, атмосфера очікування і перспективи реформ, які б могли принести довгоочікувані зміни до Північної Кореї, ще зовсім не означають того, що позитивні перетворення для північних корейців вже проглядаються на горизонті.

Адже в атмосфері завищених очікувань не можна не помітити того, що КНДР, як і раніше, залишається поліцейською державою, де контакт з іноземцями заборонено без офіційного дозволу. І в якій грубо порушуються права людини, про що красномовно говорить наявність більше, ніж 100 тисяч політичних в’язнів, котрі знаходяться в таборах.

Існують і інші факти. З того часу, як Кім Чен Ин прийшов до влади в 2011 році, в Північній Кореї збільшилися заходи охорони кордону з Китаєм. Так в цьому році кількість біженців, котрим вдалося втекти до Китаю, знизилася майже на половину в порівнянні з роком минулим.

Як говорять експерти, котрі побували в КНДР, і яким вдалося поспілкуватися з північнокорейським населенням, люди там не відчули жодного покращення,  не дивлячись на всі заяви молодого лідера про підвищення життєвого рівня населення. 

Навпаки, ціни на продукти харчування підскочили у результаті засухи, а запуск північнокорейської ракети в квітні закрив можливість нових надходжень продовольчої допомоги від Сполучених Штатів. З початку літа ціна на рис в КНДР подвоїлася, наявна хронічна нестача палива, електроенергії і сировини, котра призвела до простою більшості заводів, залишивши при цьому мільйони людей безробітними.

Ситуація всиляє мало оптимізму. Виснажені жебраки на вокзалах Північної Кореї стають масовим явищем, але водночас підприємці з хорошими зв’язками продовжують багатіти від торгівлі з Китаєм і процвітає клас чиновників, які збирають штрафи і хабарі. Бідність Північної Кореї є настільки великою, а її економіка так «специфічно» функціонує, що дві третини її населення страждає від хронічного браку продовольства.

При чому міжнародні санкції і скорочення зовнішньої допомоги, котрі посилилися після відмови КНДР від припинення розвитку її ядерної програми і пробних запусків ракет дальнього радіусу польотів, значно поглибили залежність Пхеньяну від Китаю.  

Торгівля Китаю з Північною Кореєю, за останні декілька років зростає швидкими темпами. КНДР в основному експортує корисні копалини до Китаю, і імпортує продукти харчування та інші китайські товари, щоб компенсувати втрати в торгівлі і допомозі таких країн, як Південна Корея і Японія.

І хоча протягом багатьох років китайські лідери постійно закликали Північну Корею слідувати по їхньому шляху економічних реформ, але й досі КНДР не наважилася на подібний експеримент.

Покійний Кім Чен Ір розумів, що реформування діючої системи може призвести до її дестабілізації і втрати ним влади. Тому він  боявся такого повороту подій і не хотів починати реформи. Схоже, що його син не поділяє батьківських страхів, але це зовсім не означає того, що ці страхи не обґрунтовані. Якщо ситуація вийде з-під контролю,  то для розгніваних народних мас Кім Чен Ин вже буде не реформатором, який намагався витягнути країну з кризи, а втіленням тієї системи, яка призвела до цієї кризи.

Однак якщо, Кім Чен Ин буде затягувати з реформуванням крани, то це також здатне привести до погіршення ситуації. Нині він робить спроби підштовхнути вмираючу економіку, намагаючись надати більше стимулів для збільшення продуктивності в сільському господарстві, на заводах і фабриках.

Проте, за розмовами про назрілі реформи проглядаються перевищення очікувань і цинізм змін в Північній Кореї. Рядове чиновництво швидко виявило цікаву річ. Воно спочатку дуже сильно постраждало від голоду. У чесного чиновника низової  ланки шанси померти від голоду в 1996-1997 роках були дуже великими. Тому вони вирішили діяти інакше.

Тепер у КНДР  стало можливим відкупитися від дуже серйозних неприємностей. Бо виявилося, що в уряду немає грошей для того, щоб годувати всю цю орду наглядачів і контролерів. І як тільки це сталося, вони почали використовувати старі закони для особистого збагачення.

    З іншого боку, природно, що на цьому тлі почала  формуватися нова північнокорейська буржуазія, такі собі  ділки чорного ринку. Зараз середній торговець оперує дуже невеликими сумами. У нього в обороті, якщо це оптовик, максимум від 500 до 1000 доларів. Але з'явилися люди, у яких капітали вимірюються десятками і навіть сотнями тисяч доларів. Їх, звісно, ще дуже мало, але вони вже є.

   Почала дуже активно з'являтися нова сфера обслуговування. На всіх ринках з'являються приватні їдальні, приватні готелі, місця, де можна надійно залишити товар під охороною. Тобто потроху розпочала розвиватися нова інфраструктура приватного бізнесу.

Необхідно звернути увагу на те, що це все практично державою офіційно не визнається. Але, тим не менш, все це існує. Тобто кількість людей, які живуть в старій соціально-економічній системі, кожен день ходять на державну роботу, отримують продовольство за картками, стає менше.

У цій старій системі зараз живе меншість населення. Це жителі привілейованих міст, в першу чергу Пхеньяна. А також члени привілейованих груп: частина чиновництва (але тільки частина), частина армії (знову ж таки не вся), частина поліції та служби держбезпеки, а також члени їхніх сімей. Ці люди, як і раніше ходять на офіційну роботу, як і раніше отримують офіційні рисові пайки і т.д. А основна маса населення намагається хоч якось «крутитися».

    Причому виникла дуже серйозна  нова нерівність. Традиційно північна частина Північної Кореї вважалася дуже бідним районом. Це було місце заслання, туди засилали ненадійних елементів. Але виявилося, що зростання приватної торгівлі призвело  того, що саме північ стала якщо не процвітати, то, принаймні, відчувати себе значно краще.

Контрабанда в Китай (в окремі моменти в Китаї перебувало до 200 тисяч  північнокорейських нелегалів), це дуже серйозна цифра для країни з населенням у 23 мільйони чоловік), всіляка нелегальна, напівлегальна економічна діяльність призвели до того, що за деякими параметрами колись бідна північ починає все більше і більше випереджати колись багатий Пхеньян. Наприклад, за кількістю відеомагнітофонів.

За оцінками, на півночі відеомагнітофонів на руках приблизно в два рази більше, ніж у Пхеньяні. А відеомагнітофон - це дуже серйозна політична небезпека.  Тому що, крім усього іншого, він дуже серйозно розмиває стару систему інформаційного контролю. Якщо  справедливо буде сказати, що Радянський Союз зруйнували короткохвильові приймачі, то Північну Корею  зараз руйнують відеокасети.

Тому що йде активне ввезення відеокасет з Південної Кореї, північні корейці дивляться яким є південнокорейське життя. Вони бачить те, що підробити неможливо. І в людей потроху починають виникати сумніви. Причому не просто виникати, а, мабуть, велика частина населення Північної Кореї вже зараз розуміє, що Південна Корея живе краще, аніж Північ. Хоча розмір цього розриву, мабуть, недооцінюється всіма, крім самої верхівки, яка чудово знає ситуацію і гарячково шукає якісь виходи із становища.

У такому разі, закономірно постає питання – що в такому випадку в Північній Кореї може бути далі? Чи можна чекати на масові протести північних корейців проти режиму? Не дивлячись на те, що протестуючі були і є, але їх ще явно недостатньо аби набралася критична маса. Навіть у середовищі інтелігенції, якої мало і котра задавлена комуністичним терором. А поєднання терору та економічного тиску дуже сильно заважає будь-якій політичній самоорганізації.

Крім того, режим за будь-які спроби політичної самоорганізації карає, як і раніше нещадно і жорстоко. І  усі разом узяті ці фактори роблять цю систему в даний момент досить стабільною. Велика частина населення розуміє, що офіційна картина світу брехлива, хоча, мабуть, не розуміє, наскільки брехлива. Але їм ясно, що це неправда.

Видається, що питання об’єднання двох Корей – це тільки питання часу. Але в Південній Кореї уже зараз мали б замислитися над  тим, на яких умовах керівники КНДР були б готовими на капітуляцію. Тому що затиснуті в кут північнокорейські лідери можуть зробити щось зовсім божевільне.

Можливо, варто було б подумати про амністію для тих, хто прийме умови капітуляції. Але в Сеулі паралельно мали б замислитись і над тим, що вже зараз необхідно готувати кадри з перебіжчиків з КНДР, вчити їх і формувати з них нову альтернативну еліту.

Втім, процеси, котрі відбуваються у Північній Кореї, а головне масштаб, глибину і зміст цих змін поки неможливо повністю оцінити.  Кім Чен Ин навряд чи готовий нині остаточно наважитися на «перебудову» типу горбачовської, хоча його прихід до влади явно приніс свіжий струмінь у життя північнокорейського суспільства. Сьогодні Північна Корея завмерла в очікуванні реформ. Реформ, які можуть докорінно змінити саме життя в КНДР і наблизити час об’єднання розколотої Кореї.  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено