Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 грудня, 2012   ▪   Наталя Гуменюк   ▪   Версія для друку

Розслідування без кордонів

Журналісти з усього світу об’єднали зусилля, спрямовані на викриття злочинів високопосадовців. У їхнє поле зору потрапило також чимало українців
Матеріал друкованого видання
№ 44 (261)
від 1 листопада, 2012
Розслідування без кордонів

Пол Раду – керівник і співзасновник проекту OCCRP, який вже п’ять років займається розслідуван­нями організованої злочинності, фактів відмивання коштів та корупції у Східній Європі. Редакція OCCRP Project у Бухаресті нагадує офіс «Мілленіуму» з книжки про «Дівчину з тату дракона», а самі журналісти втілюють мрію шведського письменника Стіґа Ларссона – розслідують справи, які стосуються найсерйозніших речей. Їхня мережа об’єднує кореспондентів-розслідува­ль­ників від Албанії та Боснії до Латвії та Росії. Проект унікальний для всього світу, адже попри те, що в окремих країнах є центри журналістських розслідувань, OCCRP – єдиний міжнародний проект, що спрямовує всі зусилля на викриття корупції та злочинів міжнародного значення.

Співпрацюючи з OCCRP, азербайджанська журналістка Хатіджа Ісмайлова, яка цього разу разом Тижнем отримала премію імені Герда Буцеріуса «Вільна преса Східної Європи», викрила панамські офшорні компанії родини президента Ільхама Алієва. Коли кореспонденти проекту працювали над створенням бази даних підставних власників компаній, з’ясувалося, що однією з будівельних українських компаній, яка активно освоювала бюджетні кошти, виділені під Євро-2012, формально володіє вчителька йоги з Кіпру. Без підтримки колег із Бухареста журналісти з Каїра не провели б успішного розслідування про закордонну власність найбільшого єгипетського олігарха – правої руки президента Хосні Мубарака.

У. Т.: Які з досягнень вашого проекту ви вважаєте найвизнач­нішими? Чому OCCRP особливий для всього світу?

– Ми спромоглися розслідувати оборудки, в яких були задіяні політики й злочинні угруповання з різних країн. Щоб викривати організовану злочинність чи корупцію державного масштабу, треба дуже добре знатися на внутрішній кухні. Сьогодні, працюючи у межах своєї держави, журналіст навряд чи зможе розплутати серйозну корупційну чи злочинну схему, адже такі речі не мають кордонів. Ділкам з України й Румунії, Молдови та Росії дуже просто домовитися. Тоді як тамтешні журналісти навряд чи співпрацюватимуть між собою. Ще важче румунському поліцейському вести справу із українським, оскільки це стає вже політичним питанням. Раніше лише великі медіа, приміром, The New York Times, AP, Reuters, могли відрядити кореспондента проводити розслідування у кількох країнах одразу. Однак іноземні журналісти не можуть повністю зрозуміти чуже суспільство. Я об’їздив мало не півсвіту й бачив чимало працівників міжнародних агенцій, скажімо в Африці. Найчастіше у них налагоджені хороші відносини з місцевою владою, їх запрошують на важливі заходи, але події цієї країни вони висвітлюють поверхово, а повідомлення нерідко є компліментарними щодо тамтешніх урядів. Розслідувань про великий нелегальний бізнес, який впливає на життя мільйонів, фактично немає. Крім того, спілкуючись із журналістами із Сьєрра-Леоне, Колумбії, Мексики, Індонезії, я помітив, що вони й гадки не мають, що відбувається за їхнім кордоном. Насамперед іноземні кореспонденти не мають доступу до серйозної, так званої хардкор, інформації. Під поняттям «хардкор» маю на увазі дані, що дають змогу простежити рух коштів через кордони. Наш проект почав розвивати мережу жур­налістів-розслідувальників, які б викривали масштабні зловживання. Сила такого репортерства без кордонів полягає в обміні знаннями між тими, хто добре розуміється на внутрішній ситуації.

Якщо журналіст, приміром, з України потребує допомоги у пошуку інформації про фірму, зареєстровану на Кіпрі, ми звертаємося до нашої мережі. В основу справжньої співпраці покладені не гроші, а спільний інтерес.

У. Т.: Які з ваших розслідувань неможливо було втілити без міжнародної співпраці журналістів?

– Насамперед ми б не мали змоги створити бази даних «проксі», які діють у Східній Європі. «Проксі» – це підставні особи, які володіють компаніями на папері, щоб приховати особу справжнього власника. У нашому регіоні є кілька різновидів «проксі». Деякі так звані директори компаній і гадки не мають, що їхнє ім’я значиться у документах, тому що їхній паспорт вкрали. Є ті, хто за кілька доларів чи чарку горілки продав свою особистість, дозволивши зняти копію з документів. Нас насамперед цікавлять ті, для кого це є способом заробітку, хто працює на цьому ринку і є формальним власником десятків компаній у різних куточках світу. Також без нашої транскордонної мережі ми б не змогли провести жодного розслідування щодо офшорів, за допомогою яких злочинці та політики мають змогу приховувати свої доходи та оборудки від правоохоронців і суспільства. Цю базу даних ми постійно оновлюємо. Наприклад, коли в Белізі (офшорна юрисдикція) зафіксовано появу низки компаній, ми досліджуємо їх і вносимо до нашого реєстру. Але зробити це без надійних людей, спроможних розібратися у складних документах місцевих компаній у Росії, Україні, Молдові, Румунії, Сербії, Угорщині, було б неможливо. У деяких країнах є правоохоронці, спроможні розплутати ці справи. Вони діють у межах власної юрисдикції. Навіть, коли репортер має доступ до заведеної справи, то у цьому сенс незначний, якщо злочинна мережа розкинулася по всій Східній Європі та може мати кінці у Вануату та США.

У. Т.: Чимало компаній, які працюють в Україні, зареєстровані на Кіпрі. Тож, часто неможливо виявити, що їхній справжній власник-високопосадовець. Як вам вдається знайти кінці?

– Кілька років тому мав часто літати на Кіпр, щоб отримати потрібні документи. Тепер це можна зробити через інтернет за п’ять хвилин. Один запис коштує всього €8. Саме для цього ми створили таку собі «дошку розслідуваня» – Investigative Dashboard. За допомогою цього сервісу журналісти дістали змогу отримувати інформацію про компанії, зареєстровані в офшорах. Будь-який репортер у світі може зробити запит. Наші люди вміють працювати з такими документами. Якщо ми зрозуміємо цінність розслідування, обов’яз­ково допоможемо.

У. Т.: Які з ваших розслідувань стосувалися України?

– Історія Лани Замби, інструкторки з йоги з Кіпру, на котру була зареєстрована одна з найбільших компаній, що зводила об’єкти до Євро-2012. Ми вийшли на неї саме під час реалізації нашого проекту про офшори. Саме такі справи живлять корупцію на найвищому рівні. До того ж зв’язки куди серйозніші, ніж нам здається. Лана Замба має стосунок не лише до українських компаній, а й до справи Маґнітского в Росії.

У. Т: Де зараз надійніше ховати брудні гроші?

– О, таких місць забагато. Наприклад, у США, зокрема у штатах Делавар і Невада. В Австрії, Швейцарії, Італії, Франції, Іспанії повсякчас спалахують скандали із банками, які приховують гроші. Нині розголосу набула справа HBSC, який брав гроші мексиканських наркокартелів. Інший великий банк Wachovia теж мав справу із брудними грішми. Йдеться про сотні мільярдів доларів.

У нашому регіоні непоганим місцем для відмивання коштів стала Латвія.

Ця країна хоче створити собі імідж Швейцарії Східної Європи, переконати в тому, що вести бізнес-справи у ній не менш зручно, що вони вміють зберігати банківську таємницю. Латвійці не взяли до уваги те, що брак прозорості привів у їхню країну чимало корупціонерів. Окрім того, чимало російських олігархів перевезли свій бізнес сюди. Вони мають вплив на політику, а гроші, як відомо, не пахнуть.

У. Т.: Якими є ваші найуспішніші розслідування?

– Одне з останніх було пов’язано з видобуванням золота в Азербайджані. Для розробки так званих золотих полів було створено консорціум, частка в якому належала азербайджанському уряду, решта – кільком маловідомим компаніям. Одна з них була зареєстрована у Великій Британії, та кінці вели до Панами. Розслідуванням займалася наша азербайджанська колега Хатіджа Ісмайлова. Раніше за допомогою «дошки розслідувань» ми пересвідчилися, що родина президента Ільхама Алієва веде свій бізнес за посередництва зареєстрованих на Панамі фірм. Ми й цього разу вирішили пильніше поглянути й, детально вивчивши матеріали, переконалися, що на Панамі є три компанії, що належать дружині та донькам Алієва і мають стосунок до розробки цих золотих полів. Згодом Хатіджа отримала документи за підписом самого Ільхама Алієва, який передає золотоносну територію консорціуму, а отже, власній родині.

У. Т.: Що вдалося викрити у вашій рідній Румунії?

– Була цікава справа, пов’язана зі статками прем’єр-міністра Віктора Понти. Виявилося, він мав зв’язки з бізнес-групою, до якої, своєю чергою, мав стосунок президент Траян Басеску. Річ у тім, що президент і прем’єр у Румунії – закляті вороги, які ведуть між собою запеклу політичну боротьбу. А якщо пильно придивитися, то мають спільні бізнес-інтереси. Часом здається, що між політиками є певна ідеологічна різниця – праві, ліві, але коли торкнутися питання їхнього бізнесу, відмінності зникають. Усі заробляють гроші незалежно від політичних уподобань. У Румунії є багатії, які фінансово підтримують усі партії, позаяк хочуть мати преференції незалежно від того, хто прийде до влади. Це закладає підвалини корупції, адже значить, що саме ці підприємці отримуватимуть найвигідніші державні контракти. Власне, найважливішим у роботі журналіста нині є вказати на зв’язок між політикою та великим бізнесом. Треба копати глибше і помічати усі ці ниточки, а надто на регіональному та міжнародному рівнях. Махінації між Росією та Україною очікувані. Коли ж ми почали працювати над базою даних «проксі», то виявилося, що вони поширюються і на Сербію, Румунію, Молдову й тягнуться аж до Швейцарії. І йдеться про куди більші гроші, а головне про людей, які керують країнами.

У. Т.: Чи намагаються ці впливові особи тиснути на вас, подавати до суду?

– Наша організація – єдина у Східній Європі, застрахована від позовів проти наклепу. Ми не один рік поспіль отримували листи від олігархів, допоки ті не зрозуміли, що ми маємо найкращих адвокатів із Лондона й кошти на захист. Під цю страховку підпадають і редакції, чий журналіст готував матеріал у межах нашого проекту, за умови, якщо стаття вийшла друком після нашого редагування. Ми дотримуємося жорстких правил перевірки фактів. Спершу репортери обурювалися, чому так довго триває вичитка матеріалу. Дратуються, коли після місяців роботи редактор раптом перепитує, а як ти доведеш, що цій людині 24 роки? Коли нам відправляють матеріал, то біля кожного факту має бути посилання на документ, цитати з інтерв’ю, аудіо- чи відеофайл. Наприклад, кореспондент пише, що пан А. працює в компанії Б., значить, він має надіслати й копію документа, яка це підтверджувала б. У наступному реченні йдеться, що пан В. пов'язаний із фірмою Д. Ми знову вимагаємо посилання. І так рядок за рядком. Часом сам гнівався через прискіпливість наших фактчекерів. Однак інакше й бути не може. У цьому й відмінність і цінність наших матеріалів.

У. Т.: Наскільки ефективною є ваша робота? Наприклад, у Франції навіть підозра в причетності президента до фінансових махінацій на перших шпальтах таблоїдів приверне увагу правоохоронців. Натомість у нас, де злочини високопосадовців часом значно серйозніші, розслідування нерідко так і залишаються на шпальтах газет.

– Важливі розслідування зачіпають людей при владі, а саме вони контролюють правоохоронні органи, які вирішують, чи порушувати справу. Тому у Східній Європі непросто вплинути на громадську думку. Якщо ж матеріал вийшов на міжнародний рівень, як-от викриття мережі офшорів у Східній Європі, то знайдене складніше замовчати. В результаті нашого розслідування про те, як латвійські банки використовували компанії у Новій Зеландії, у цій країні були закриті десятки фірм. Більшість із них оперували переважно у Східній Європі. Якщо одна країна неспроможна щось вдіяти, оскільки її правоохоронні органи корумповані, можна впливати опосередковано. Є й інший рівень ефективності. Наш найбільший помічник – Google. Коли ми публікуємо матеріали на сайті, обов’язково правильно індексуємо імена, записи судових засідань, документи, щоб пошукова система виводила на потрібні записи. Якщо комусь запропонували вести спільний бізнес, логічно дізнатися більше про потенційного партнера і перевірити, що про цю людину пишуть в інтернеті. Аж ось перше повідомлення вказує, що ця особа – шахрай. Звісно, не варто вірити першій-ліпшій статті, але наші матеріали містять посилання на документи, які, наприклад, підтверджують, що ця людина мала спільний бізнес зі злочинцями, проти яких висунуто звинувачення. У такий спосіб можемо обмежити можливість злочинців вільно вести справи. Нерідко нас просять прибрати імена із надрукованих ще кілька років тому статей. Люди благають, інакше їхній бізнес, репутацію буде зруйновано. Скандальні викриття – це доб­ре, але найбільше ми цінуємо довготерміновий ефект.

Інший приклад. У 2001-му в рамках однієї з програм я півроку працював у Техасі у газеті San Antonio News. Робив розслідування про агенції, які займалися всиновленням дітей зі Східної Європи, зокрема й з України. Я отримав докази їхніх махінацій і порушень: вони розділяли братів і сестер при всиновленні, а це протизаконно, часом пожертви американців для дітей губилися на шляху до Східної Європи. Статтю надрукували у жовтні 2001-го, але після 11 вересня усіх цікавило інше. Матеріал з’явився на форумах щодо всиновлення. Батьки, які хочуть взяти дитину з притулку, уважно вивчають інформацію про компанію, з якою мають справу. Тож, коли йшлося про агенцію, яку я досліджував, люди пересилали посилання на мою статтю. Зрештою, 2008 року працівників тієї агенції заарештували саме за ті правопорушення, про які йшлося в моєму матеріалі. Найголовніше – це не арешт, а те, що протягом семи років люди могли більше дізнатися про цю організацію.

У. Т.: Зараз ви працюєте над проектом, який має дослідити медіа-власників у Східній Європі. Чому саме ця тема, на вашу думку, важлива?

– Сьогодні у Східній Європі чимало медіа опинилися в руках тих, хто має політичні та фінансові інтереси. Це найкращий спосіб шантажувати політичних та бізнес-конкурентів. Більше того, в Румунії та й по всій Східній Європі ЗМІ володіють особи, проти котрих порушено кримінальні справи, зокрема щодо фінансових махінацій. Деякі багатії купували телекомпанії вже після того, як проти них відкривали справу. Це непоганий інструмент впливу на суд і захисту від опонентів. Власне, це одна з причин, чому в нас у регіоні фактично немає медіа, які б робили якісну журналістику. Тож ми хочемо визначити 50 найвпливовіших медіа-магнатів Східної Європи, перевірити їхні зв’язки із компаніями на Кіпрі, Панамі, переглянути офшорні рахунки. Так само визначити справжніх власників, позаяк чимало політиків приховують свою причетність до ЗМІ, щоб створювати ілюзію незалежності тих самих медіа.

У. Т.: Хто фінансує роботу вашої організації?

– Найбільші донори – це OpenSociety, USAID. Поряд із цим, штат нашого проекту незначний. Більшість журналістів отримують зарплату у своїх редакціях.

У. Т.: Натомість критики західних грантів зауважують, що якісне видання має бути фінансово успішним...

– Наша робота говорить сама за себе. Так, гроші іноземні, але прочитайте репортажі. Якщо ти чесний і відкрито друкуєш документи, докази, то всі звинувачення відпадають. Все ж приречені жити на гранти. Ми ведемо один румунський проект і легко могли б отримати фінансову підтримку місцевих бізнесменів. Якщо наше розслідування стосуватиметься наших «донорів», спалахне конфлікт інтересів. Загалом на розслідуваннях, які часом тривають роками, не заробиш. Головна цінність у користі для суспільства. Ідеально, якби нашу діяльність фінансували люди. В Каліфорнії є веб-сайт www.spot.us. Коли місцева влада Сан-Франциско підвищує ціни на автобусні квитки, журналісти цього видання звертаються до громадян: якщо хочете дізнатися, чому зростають тарифи, профінансуйте наше розслідування. Нам потрібно $3000. Громадяни готові заплатити: хто $5, хто більше. Там це можливо вже зараз. Навряд чи ми матимемо щось на кшталт у Східній Європі, але це модель на майбутнє.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
резюме в Крыму, спорт новини, https://sinoptik.com.ru/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено