Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 листопада, 2012   ▪   Вахтанг Кіпіані   ▪   Версія для друку

Бідзіна, рак і щука. Команда нового грузинського прем'єра є суперечливою

У таборі переможців парламентських виборів у Грузії водночас опинилися прихильники зближення з Росією, націоналісти та бізнесмени-пристосуванці
Матеріал друкованого видання
№ 44 (261)
від 1 листопада, 2012
Бідзіна, рак і щука. Команда нового грузинського прем'єра є суперечливою

Інтерес останніх років до реформаторського курсу в Грузії після перемоги на парламентських виборах 1 жовтня 2012-го опозиційної коаліції змінився здивуванням: як так могло статися? Якщо Міхеїл Саакашвілі та його уряд були такими ефективними й забезпечували високий рівень державного сервісу та функціонування поліції, яка зажила великої довіри в населення, досягнули найнижчого на пострадянських теренах рівня корупції, то чому ж на парламентських виборах народ показав їм червону картку?

В очікуванні «халяви»

Про підґрунтя поразки правлячої партії вже написано багато. І кожен із коментаторів виокремлює те, що йому бачиться найважливішим. Утім, здається, головна причина того, що Єдиний національний рух набрав 45% голосів і втратив право формувати уряд, була такою: країні під час виборчої кампанії нав’язали гіперпопулістську гонку, в якій голос влади завжди чутиметься гірше, ніж опозиції. Тим більше такої, як партія «Грузинська мрія», що її створив під вибори російський мільярдер грузинського походження Бідзіна Іванішвілі. Обіцянки примарних благ ввели частину суспільства у нездоровий азарт очікування «халяви» (казали, що Бідзіна дасть усім по $2 тис., покриє борги, забезпечить безвідсоткові й такі, що їх не треба повертати, кредити тощо) і зруйнували ідеологію попередніх років, коли відповідальність було покладено на самого громадянина, його сили, розум, самодисципліну. Держава, за концепцією попередньої влади, повинна була грати допоміжну, сервісну роль, а не виконувати функцію відділу соціальної допомоги для незаможного населення.

Читайте також: Демократія виграла – Грузія програла

Другою причиною (багато хто з оглядачів вважає її першою) є невисокий рівень життя більшості грузинів. Зосередившись на втіленні інфраструктурних проектів, наведенні елементарного порядку, всі уряди Саакашвілі не змогли за такий короткий час перетворити маленьку гірську країну на кавказьку Швейцарію. Рівень доходів громадян, який поступово зростав, не відповідав очікуванням «халяви». Для значної частини населення легкість ведення бізнесу, добрі дороги, чіткі правила гри та інші надважливі для економічної стратегії речі виявилися непотрібними забаганками Міхо (мовляв, їх на хліб не намастиш).

Ейфорія перших днів, коли «диктатор» визнав поразку своєї партії, зійшла. Всупереч положенням Конституції, Саакашвілі не став наполягати на своєму праві призначати керівників силового блоку, зокрема МВС (у Грузії це відомство включає в себе й місцеву службу безпеки) та Міністерства оборони. Він повернув грузинське громадянство своєму опонентові Іванішвілі (той мав водночас російський та французький паспорти) й віддав опозиції право сформувати таку владу, яку вона хоче. Процес дещо затягнувся, але не через спротив «папєрєдніков», а через тривалий процес узгодження інтересів: виявилося не так просто сумістити «лебедя, рака і щуку» з відомої байки.

Потрійна мрія

Команда Іванішвілі – й парламентська, й урядова – украй неоднорідна. З певною часткою умовності політиків із «Грузинської мрії» можна розділити на три табори. Перший – це особиста гвардія ексцентричного мільярдера. Погляди цієї групи важко визначити у традиційній шкалі «ліві-праві» чи «про­ро­сій­ські-прозахідні». Вони прагматики в бізнесі й совки в геополітиці, що дотепер замилувано дивляться на Москву (ще за радянських часів із подачі тодішнього першого секретаря ЦК Компартії Грузинської РСР Едуарда Шеварднадзе навіть казали, що «сонце для Грузії сходить із Півночі»), вголос заявляють про можливість неконфліктного врегулювання двосторонніх відносин із РФ, відкриття ринку останньої для товарів їхньої країни та обіцяють покінчити з політикою «дратування Кремля». Останнє – у вустах багатьох грузинів – доволі популярна претензія до президента Саакашвілі. Частина бідзіністів уловила цей настрій і його активно експлуатує, хоча, зрозуміла річ, ніякого інструменту для врегулювання нав’язаного Росією конфлікту й деокупації Абхазії та Цхінвальського регіону немає. І це вже буде видно найближчим часом.

Друга частина партії Бідзіни – це колишні політики та чиновники Саакашвілі, які дотримуються реформаторських поглядів або використовують відповідну риторику, але не вписались із якоїсь причини, зокрема через корупцію, в попередню команду, або вирішили зіграти у свою гру. Характерний приклад – колишній посол Грузії в ООН Іраклі Аласаніа, який був членом команди президента, але «зістрибнув», тільки-но почалися масові мітинги під гаслом «Міша, геть!». Як з’ясувалося, стартував він зарано: «лев» виявився ще сильним, і доволі перспективний політик опинився на пару років у «стае товарищей» поруч із Ніно Бурджанадзе та іншими «збитими льотчиками». Коли Іванішвілі почав створювати «Грузинську мрію», йому потрібні були також прозахідні політики. Тут і знадобився Аласаніа. Зараз його призначили на престижну посаду міністра оборони. Кумедність ситуації полягає в тому, що за чинною Конституцією верховним головнокомандувачем залишається глава держави.

І, нарешті, частина партійців Іванішвілі – це націоналісти, колишні «звіадисти» (прихильники першого президента некомуністичної Грузії Ґамсахурдіа). Вони майже 20 років, від моменту збройного заколоту зими 1992–1993 років, перебували на повному маргінесі тбіліської політики. Їх було видно під стінами парламенту, коли вони мовчки тримали плакати про нелегітимну владу Шеварднадзе (потім прізвище «тирана» замінили на Саакашвілі), про злочинне знищення Джорджем Соросом національної культури, вимагали заборони діяльності НГО чи просто вигукували ксенофобські гасла. Намагаючись збалансувати партійний список «націоналами», Іванішвілі дав шанс повернутись їм у політику. Але портфелів у кабміні їм не дісталося.

Призначення екс-футболіста Кахи Каладзе на посаду міністра енергетики та першого віце-прем’єра – це майже анекдот. У нового чиновника є інтереси в галузі, він володіє акціями енергетичної компанії. За часів Саакашвілі його ніколи не пустили б до уряду через очевидний конфлікт інтересів.

На зовнішньому напрямку (МЗС і Міноборони) – переконані прихильники розширення співпраці з ЄС, НАТО і США. Тож про російський «нахил» говорити зарано. Повернення в кілька високих крісел (зокрема, до Міністерства сільського господарства) людей іще з команди Шеварднадзе – очевидний жест у бік еліт, які втратили все (в прямому й переносному-сенсі) після Революції троянд. Іванішвілі шукає підтримки звідусіль, бо розуміє, що вже невдовзі до нього не буде довіри, він має показати результат, а команда розхристана, владо- і грошолюбна…

Здобутки влади Саакашвілі висміюють. Чинять тиск на ключових гравців попередньої команди. Країну вже покинули кілька чільних екс-урядовців. Серед них брати Ахалая, один із яких очолював пенітенціарну систему й руками якого ламали хребет організованій злочинності та вуличній шпані. Очевидно, що знищення під корінь такого ворога не могло проходити в білих рукавичках. Було прийнято безпрецедентні закони, як-от право засадити надовго за ґрати кримінальників, котрі називають себе «ворами в законе». Суспільство багато років закривало на це очі, але згодом отримало безпечну країну, де злочинці більше не визначають політики й не впливають на будь-які урядові рішення, як це було за часів Шеварднадзе. Тепер людям «відкрили» на ці процеси очі, мовляв, усе робилося заради диктатури президента.

Інший успішний реформатор – екс-міністр освіти та оборони – Дімітрі Шашкін (його батько – виходець із Умані) покинув Грузію після того, як невідомі напали на його дитину. Цей безпрецедентний випадок, неможливий іще кілька місяців тому, змусив його виїхати до Сполучених Штатів. Повідомлення про відставку з посади в.о. міністра він розмістив на сторінці у Facebook.

Саакашвілі та екс-прем’єр Вано Мерабішвілі взяли паузу. Вони практично не реагують на образи й дифамацію. Даючи змогу новим урядовцям себе сповна показати.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено