Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 жовтня, 2012   ▪   Наталя Гуменюк   ▪   Йорданія   ▪   Версія для друку

Лідер сирійських повстанців Ясір Аббуд: Ми хочемо не контролювати Сирію, а звільнити її

Ясір Аббуд – командувач Південної частини Вільної сирійської армії. За словами генерала, під його контролем 8 тис. бійців і 70% території Півдня республіки, а саме місто Дераа з околицями й населенням 1,2 млн. Колишній полковник сирійських збройних сил залишив їх лави у жовтні 2011-го, відслуживши 25 років (зокрема, 17 – у Лівані). Тиждень зустрівся з ним у йорданському місті Ірбіді поблизу кордону із Сирією.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (260)
від 25 жовтня, 2012
Лідер сирійських повстанців Ясір Аббуд: Ми хочемо не контролювати Сирію, а звільнити її

У. Т.: Із чого почалася ваша боротьба?

– До повноцінного збройного опору ми вдались у лютому 2012-го. У Південній Сирії нас було близько 2 тис., сьогодні – 8 тис. Щонайменше 85% повстанців – цивільні мешканці Дераа й околиць. Решта – колишні військові. Спершу наша місія полягала в захисті населення, доставці палива – особливо узимку – і переправленні біженців через йорданський кордон.

У. Т.: За яких обставин ви залишили збройні сили Сирії?

– Я на власні очі бачив, як під час демонстрацій розстрілювали людей, а також як снайпер поцілив у чоловіка, добре мені знайомого. Той просто йшов вулицею. Спочатку жителі мого міста, Дераа, вимагали не зміни режиму, а лише покарання для тих, хто катував дітей, заарештованих за антиурядові гасла. Але по мітингувальниках відкрили вогонь.

У.Т.: Ви 25 років були частиною системи, з якою тепер воюєте. Чому люди не виступили проти влади раніше?

– Сирія була такою самою авторитарною державою, як Куба, Північна Корея чи Радянський Союз. Ми просто не могли уявити, що можна жити за іншими правилами. У школах та університетах нам розповідали про єдину можливу партію – БААС. Нас виховували як арабських націоналістів, які мали протистояти Ізраїлю. Ну, і ми цінували свою стабільність. Коли 2000 року помер Хафез Асад і владу успадкував молодий Башар, з’явилася надія. Він справді розпочав деякі реформи: зменшився тиск на медіа, розширилися права малого бізнесу. Однак ці зміни тривали тільки три роки. Потім послаблення припинилися.

У. Т.: Ви кажете про березень 2011-го, хоча дезертиром стали аж наприкінці жовтня. На що чекали півроку?

– Сподівався, що все нормалізується, а уряд щось зробить. Я був частиною системи, тож спершу й сам гадав, що хтось іззовні маніпулює масами, аби зруйнувати Сирію. Деякі члени парламенту намагалися домовитися з керівництвом держави, щоб президент приїхав у Дераа й зустрівся з людьми. Цього могло б виявитися достатньо. Та останньої хвилини сторона Асада відмовилася, бо вважала це поступкою, ударом по престижу найвищого керівника. Тоді я зрозумів, що між людьми і владою – стіна, а єдина Башарова мета – будь-що всидіти в кріслі.

У. Т.: Ви діставали накази стріляти у беззбройних людей і застосовувати тортури? Якщо так, хто їх віддавав?

– Під час демонстрацій я мав підкорятися керівникам служби безпеки, а не звичному військовому командуванню. Тоді ці персони були з нашого регіону. Ми мали бути присутні на вулицях. Згодом нам наказали відкривати вогонь по будь-якій групі із трьох осіб, якщо ті не погодяться розійтися. Мусив або дос­лу­хáтися, щоб не постати перед військовим трибуналом, або ж ризикувати життям. Відмова виконувати накази під час надзвичайного стану – серйозне порушення. Я не погодився застосувати зброю, і наприкінці минулого літа мене заарештували. Відтак місяць і 27 днів провів у підвалах служби безпеки.

У. Т.: Чому ж вас відпустили?

– Звільнення заарештованих військових було однією з вимог шейха Ахмеда Сійясана – дуже впливого релігійного лідера. Цьому старому сліпому чоловікові довіряє мало не кожен житель Дераа. Ми вважаємо його названим батьком революції. На початку конфлікту саме він від імені громадян вів перемовини з місцевою владою, щоб та відпустила затриманих дітей. Шейха Сійясана примусили цього разу виступити на офіційному телебаченні й сказати, що революція антидержавна, закликати припинити мітинги й дослухатися до керівництва країни. Завдяки такому «зізнанню» нам дозволили вийти на свободу. Утім, я позбувся звання полковника, став рядовим і мав скласти зброю. Це стосувалося всіх військових-сунітів, які симпатизували протестам.

У. Т.: Як ви очолили Південне угруповання Вільної сирійської армії?

– Я був одним із перших офіцерів-дезертирів і мав найвище військове звання в нашому регіоні – полковника. Ми починали спротив із невеличкою групкою людей. Після низки успішних операцій вирішили: час об’єд­ну­ватися. У Сирії обо­в’яз­кова дворічна повинність, тому більшість чоловіків уміють користуватися зброєю. Та все-таки вони цивільні, тож я мав організувати військову структуру, розробити правила.

У. Т.: Хто вас підтримує матеріально? Чи одержуєте гроші з-за кордону? Звідки берете зброю?

– Дераа – один із найбільших сільськогосподарських регіонів Сирії, тому базові речі ми отримуємо від наших родин. Звісно, це відносно дрібниці. Чимало сирійців мають родичів за кордоном, і ті утримують своїх близьких. Мій брат був власником ювелірної крамниці в Бухаресті й присилав мені гроші, аж поки його не вбили під час візиту в Дераа. Я маю рідню в країнах Перської затоки. Там, і зокрема в Саудівській Аравії, чимало дуже заможних сирійців – мільйонерів, власників великих компаній. Їхня фінансова допомога істотна. Окрім того, тамтешні земляки збирають пожертви. Чимало арабів нам співчувають. Однак ми не приймаємо коштів від закордонних урядів.

Щойно ми залишили армію, то з групою із п’ятьох-сімох людей організовували операції з пограбування військових складів. Ми купували зброю в тих, хто мав її вдома. Завжди можна було привезти озброєння контрабандою з Лівану.

У. Т.: Яка ваша мета сьогодні?

– Ми хочемо не контролювати Сирію, а звільнити її. Позбутися Башара Асада і його найближчих прибічників, зокрема відповідальних за вбивства. Нам байдуже, алавіти вони чи суніти. Наприклад, один із наших найбільших ворогів – суніт родом із Дераа. Є серед нас ті, хто вважає, що головне – замах на Асада.  Мета Вільної сирійської армії – не убивство котрихось людей, а передусім повалення диктатури.

У. Т.: Уявімо, Асада більше немає. Що далі?

– Найбільше я турбуюся про розбрат у суспільстві. Найперше завдання – захистити людей різних етнічних і релігійних груп – алавітів, християн, друзів. Важко пояснити тим, хто втратив братів, батьків, дітей, що все гаразд. Майже в кожного сирійця загинув хтось із близьких. Люди в жалобі й жадають помсти. Є ті, хто думає: якщо ти алавіт, значить прислужник режиму. Для мене всі сирійці рівні. Ми, як організована група, маємо не допустити хаосу й братовбивства у період безладдя, поки не буде обрано нового демократичного уряду.

У. Т.: Чи можна зупинити кровопролиття без зброї?

– На жаль, ні, і це не наш вибір. Громадянська війна в розпалі. У Сирії немає жодної потужної політичної партії, наш парламент  – фікція. Так само не можемо дозволити Асаду втекти, а найвищим військовим чинам скласти зброю, як це відбулось у Єгипті. Режим – не тільки Башар. Це складний механізм. Я знаю систему ізсередини. Сирійська влада могла контролювати політичних діячів навіть у сусідньому Лівані, де я прослужив 17 років. Якщо тільки Башар і кілька політиків залишать країну, режим може легко відродитися.

У. Т.: Ви наполягаєте, що проти нинішньої влади виступає більшість сирійців. Тоді чому військовим ось уже півтора року вдається утримувати владу?

– Люди всередині країни впевнені, що Башара все-таки буде повалено. Сирійська верхівка не змогла б залишатися такою сильною без підтримки Ірану, «Хезболли», Росії. Світ має усвідомлювати, що нестабільна Сирія несе ризики для всього регіону. Наприклад, нинішні режими Тегерана й Дамаска дуже близькі. І поки Башар біля керма чи поки Сирія залишається слабкою, Іран може використовувати нашу територію як власну.

У. Т.: Чого ви чекаєте від міжнародної спільноти?

– Нічогісінько. Якби вона хотіла втрутитися, то давно це зробила б, як із Мубараком у Єгипті. Захід утратив вплив на Асада. Великі країни зацікавлені у м’якій зміні влади в Сирії та передачі її іншим. Вони шукають, із ким саме серед сирійців можна було б співпрацювати. Їм байдуже, що майже 200 громадян гинуть щодня, що загалом убито вже понад 30 тис. осіб, що кожної доби тисячі людей вимушені тікати з країни, а мільйони будинків зруйновано. Понад рік сирійці просили допомоги й не дістали. Тепер ми не бачимо сенсу в таких проханнях.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.