Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 жовтня, 2012   ▪   Ганна Трегуб   ▪   США, Вашингтон   ▪   Версія для друку

Президентські вибори: чи поєднаються Роз’єднані Штати Америки?

За три тижні, в ніч на 6 листопада, американці нарешті визначаться, хто стане їхнім новим президентом. Нині ж президентська кампанія в США перебуває у своїй найвищій точці перебігу. Так само кампанія сенаторів і конгресменів
Президентські вибори: чи поєднаються Роз’єднані Штати Америки?

У Капітолії та Сенаті, приміром, нині немає нікого живого, окрім охоронців і секретарок – сенатори та конгресмени працюють із живими людьми на місцях, і їх узагалі може не бути у Вашингтоні. На відміну від України, де кандидат, який висувається на ту чи іншу політичну посаду, має взяти відпустку, тут усе навпаки. Президент, віце-президент, конгресмени і сенатори працюють ще більше, ніж раніше. Особливо ті, хто перебуває щонайдалі від американської столиці.

Говорити про одну виборчу кампанію для всіх Сполучених Штатів Америки не зовсім коректно. На цей географічний простір мало накладається уявлення про політичні перегони, усталене для старої доброї Європи, у тому числі для України. Йдеться про 50 різних виборчих кампаній за кількістю американських штатів. У федеральному законодавстві США, зокрема Конституції, зазначено, що громадяни мають вільне право на політичне волевиявлення. А той спосіб, у який кожен американець голосуватиме на виборах, визначає влада певного штату чи міста.

Тому, наприклад, в Алабамі можна проголосувати, надіславши е-mail, а десь у Небрасці доведеться від руки заповнювати паперову форму. Для політичних аналітиків є штати, перемога в яких гарантовано свідчить про те, що той чи інший претендент на президентство його виграв. Йдеться про штати східного узбережжя, передусім Огайо. Далі йдуть Вірджинія, Невада, Колорадо, Флорида і Нью-Гемпшир.

До речі, не вся документація в США досі є електронною. Зокрема, при перетині кордону цієї держави всім, хто не є громадянином США, доводиться заповнювати від руки форми для Федеральної служби безпеки та митну декларацію про неввезення закордонних продуктів тваринництва, сільського господарства або ґрунтів.

Для пересічних американців вибори в країні – це тривале політичне шоу. Тут не кажуть про суспільство, тут говорять про Націю з великої літери. Проте вона – це мальовничий печворк, клаптикова ковдра людей різного кольору шкіри, різної долі та різного статусу.

Читайте також: За менше зло: Жоден із кандидатів на президентське крісло у США не може похвалитися лідерством у виборчих перегонах

Нині вашингтонське радіо активно висвітлює дві події найбільшого масштабу: вибори нового президента та Гелловін, найближче традиційне американське свято. Пересічний американець на останнє витрачає в середньому $78,5. На свого улюбленця на президентських виборах – значно більше.

Новий американський президент – це політик, підтриманий грубим доларом свого електорату, що є ще одним стимулом для нового глави цієї потужної держави, аби виконувати свої обіцянки. Американці вболівають за того чи іншого кандидата так само, як за гравців улюбленої футбольної команди Національної ліги, матчі якої відбуваються тут щопонеділка. Проте ані Ромні, ані Обаму не можна назвати президентом усіх США. Ця країна перебуває в кризовому стані, коли на політичній арені немає такого кандидата, який може задовольнити потреби і сподівання всіх американців.

Мистецтво натякати

Політична реклама? Певна річ, американці вдаються до такого прийому, проте не так відверто, концентровано й агресивно, як в Україні чи Венесуелі, яку нещодавно лихоманило президентськими виборами. В очі впадає практично цілковита відсутність зовнішньої політичної реклами. Ані на транспортних зупинках, ані з білбордів, яких у Вашингтоні немає взагалі, ані зі стін будинків на пересічного американця не дивляться ані нинішній президент США Барак Обама, ані його суперник республіканець Мітт Ромні.

Столиця США зовні є дивовижно спокійним місцем, де, здається, ніхто нікуди не поспішає. Тут немає заторів на дорогах і не стирчать хмарочоси. Ніщо не повинен порушувати урочистий спокій парків біля Капітолія. Проте це не означає, що внутрішньої інтриги немає і що ті, хто не поспішаючи йде зранку на роботу або п’є каву, не замислюються над тим, хто стане господарем Білого дому на наступні чотири роки.

У Сполучених Штатах не можна прямолінійно закликати будь-кого проголосувати за певного кандидата, проте можна дати йому позитивну публічну оцінку і натякнути аудиторії, кого підтримати. Політична реклама на радіо дивовижно нагадує українську. Ось що можна почути: «Барак Обама збирається зменшити витрати на національну оборону. В часи міжнародного неспокою головним для кожного американця є відчуття безпеки себе та своїх рідних. Мітт Ромні має намір зберегти гарантії для армії та флоту». Або: «Мітт Ромні пропонує зменшити витрати на лікування та профілактику раку молочної залози, перші дні медичного догляду та утримання породіль. Барак Обама збільшити бюджет на ці потреби».

90% грошей, які витрачаються впродовж президентських перегонів, спрямовуються на послуги медіа. Згідно з американським законодавством вони є платними. Тому хочеш, аби тебе бачила вся країна регулярно і часто, наскільки це дозволяє закон, починай свій фандрейзинг, чим і займаються команди Ромні та Обами. Нинішнього року на президентську кампанію вже витратили близько $7 млрд, і це ще не фінал. Для порівняння: на вибори 2008-го – $5,3 млрд. Так, ці гроші можна було вкласти в інфраструктуру, створення нових виробничих потужностей та робочих місць. Проте Штати вимагають видовища, яке собі самі влаштовують і фінансують. 

Печворк

Нині американська нація є розділеною, як ніколи до цього. Зовні все має цілісний і монументально вигляд, як фронтон меморіалу Авраама Лінкольна. Проте зсередини одразу помітно, що певний апартеїд між різними групами є. США – це країна, де щодня між собою за місце під сонцем конкурують різні громади. Білі, афроамериканці, азіати і латиноамериканці, що розмовляють іспанською, громадяни в третьому поколінні й ті, хто здобув громадянство лише вчора, щодня лобіюють свої інтереси.

Українці не призвичаєні до слова «лобіст», а тут цей феномен процвітає. Поруч із Білим домом є готель, у лобі якого один з американських президентів минулого сторіччя приходив, щоб випити склянку віскі та викурити сигару. В цей час він був доступний для різних осіб, які могли до нього звернутися. Пізніше їх стали іменувати за назвою місця в готелі, де велися такі переговори. Звідти лобіювання перейшло в кулуари Сенату, Конгресу та Білого дому.

Кожен із нинішніх кандидатів на президентських перегонах працює з певними суспільними та етнічними групами, а вони, своєю чергою, мають власні інтереси, які прагнуть обстояти. Військові вимагають збереження своїх робочих місць та преференцій, жінки – медичного забезпечення, освіти своїм дітям і працевлаштування, латиноамериканці та афроамериканці – пом’якшення міграційного законодавства. Усіх без винятку турбують внутрішня економіка і політика.

У часи важкої економічної кризи та рецесії обмежених ресурсів стає ще менше, а всі хочуть жити вільно і комфортно незалежно від походження. Це визначає вподобання тієї чи іншої групи щодо Обами або Ромні. Демократ Обама – президент американських етнічних меншин. Зокрема, афроамериканців і латиноамериканців, кількість яких відносно білого населення стрімко зростає.

Це дає йому надію на перемогу в стратегічно важливому штаті Флорида. Також його підтримують жінки, а це ще одна місцева потужна електоральна група. Хоча більшість американців не цікавляться міжнародною політикою, на яку телебачення виділяє 6 хв ефірного часу під час випуску новин, для палестинців це щось важить. Тому вони голосуватимуть за Обаму. Так само як і в’єтнамці, які працюють у місцевій сфері обслуговування.

Республіканець Ромні є кандидатом білого населення, у тому числі українців. Так історично склалося, що Республіканська партія за часів холодної війни активно протистояла комунізмові, що приваблювало наших мігрантів. Тоді, як і тепер, республіканці досить критично висловлювалися щодо реальностей Східної Європи, зокрема Росії та України після здобуття незалежності. Резолюція щодо справи Тимошенко – це також їхніх рук справа, хоча, як не дивно, більшість у нинішньому Сенаті утримують демократи. Пам’ятник Шевченкові у Вашингтоні поставлено за активної підтримки президента-республіканця Двайта Айзенгавера.

Проте не все так однозначно з місцевою українською громадою, тому що в ній є також значний відсоток демократів. І це теж склалося історично. Демократична партія США спиралася на профспілки, у яких активну роль також відігравали українські мігранти. Так лишилося за звичкою і донині. Для української громади США головним є не те, хто буде наступним президентом, а те, що сама Україна робитиме, щоб налагодити контакти з новою американською владою незалежно від її назви.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено