Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 жовтня, 2012   ▪   Майкл Бініон   ▪   Велика Британія   ▪   Версія для друку

Класовий поділ. Необережне слово політика спровокувало дебати щодо класової природи британського суспільства

Чи важлива у сьогоднішній Британії належність до того чи того соціального класу? Здавалося б, остан­німи роками ця тенденція іде на спад. Під час правління Марґарет Тетчер і Тоні Блера суспільство країни бачилось більш егалітарним і меритократичним. Менше значення мало те, як люди розмовляють, до якої школи ходили чи яким було суспільне становище їхніх батьків
Матеріал друкованого видання
№ 40 (257)
від 4 жовтня, 2012
Класовий поділ. Необережне слово політика спровокувало дебати щодо класової природи британського суспільства

Утім, сутичка між міністром правлячого кабінету й поліцейським на посту перед резиденцією прем’єра на Даунінг-стрит знову розворушила класові пристрасті, заплямувала репутацію Консервативної партії і викликала запеклі суперечки в суспільстві з приводу того, що класовий поділ і досі відіграє роль у британській політиці.

Інцидент був нібито банальний. Ендрю Мітчелл, головний організатор консерваторів, відповідальний за партійну дисципліну в Палаті громад, поспішав виїхати з резиденції на Даунінг-стрит велосипедом. Черговий поліціянт відмовився відчинити головні ворота, посилаючись на інструкції з безпеки, наказав урядовцеві зійти з двоколісного транспорту і провести його крізь бічну хвіртку. Розлючений Мітчелл вилаяв правоохоронця і обізвав його «плебом», який мусить «знати своє місце». Ображений поліцейський доповів про інцидент своєму начальству. Справа просочилася в пресу – і країною прокотилася хвиля обурення.

Його викликало слово «плеб», скорочена форма від «плебей». Це не лайливе слово. Але використовуване як пейоративний засіб на позначення представника робітничого класу. Міністр не просто назвав поліцейського людиною нижчого класу – він іще й наказав йому «знати своє місце» і таким чином вимагав пошани до себе як персони, яка на соціальній і класовій драбині стоїть на вищому щаблі.

Мітчелл визнав, що повівся грубо й вибачився за образу поліціянта. Однак заперечив, що вжив слово «плеб», хоча в поліції наполягають, що він таки його сказав. Преса та опозиційна Лейбористська партія виступили з вимогами про відставку Мітчелла. Водночас прем’єр-міністр Девід Кемерон висловився на його підтримку, хоча ця ситуація поставила і його в надзвичайно незручне становище. Скандал знову оживив звинувачення на адресу консерваторів як партії, що представляє привілейовані класи суспільства – як це було у ХVIII й XIX століттях. У час, коли режим суворої економії та скорочення державних програм особливо сильно вдарив по менш забезпечених прошарках населення, загальне обурення викликає те, що багаті не йдуть на ті самі жертви, вимога щодо яких стосується решти громадян. Багато консерваторів твердили: «…ми всі в одному човні», закликаючи до болісних зменшень бюджетних витрат. Електорат лейбористів заявляє, що це неправда.

Оливи у вогонь підливає і те, що більшість керівних посад у Британії, на загальну думку, й досі обіймають люди, які дістали освіту в приватних навчальних закладах, походять із заможних родин або належать до так званого істеблішменту. 40 років тому нікого не дивувало, що багаті сім’ї охоплюють більшість керівних позицій у суспільстві. Але якщо консер­ватори-прем’єри 1950-х і 1960-х (Вінстон Черчилль, Ентоні Іден, Гарольд Макміллан та Алек Дуґлас-Г’юм) часто були власниками аристократичних титулів і нащадками дворянських родів, то соціальна революція кінця 1960 – 1970-х років зменшила вагу класового походження. Просунутися вгору кар’єрними сходинками в бізнесі, політиці та юриспруденції можна було на підставі власних заслуг, а не завдяки «зв’язкам» чи тому, що самі британці називають «старою шкільною краваткою» (тобто дружбою однокласників). Марґарет Тетчер – типовий зразок: дівчина з «нижчого середнього класу», донька бакалійника, якій вдалося дістати освіту в Оксфорді й потрапити в політику, попри своє невисоке походження. А Тоні Блер, хоч і ходив до приватної школи, став лідером Лейбористської партії, яка була заснована для надання ширших можливостей трудящим і значною мірою залежить від коштів та підтримки профспілок.

Одна приватна школа посідає особливо панівне становище в британському суспільстві. Це Ітон, дуже хороший заклад. Але вартість навчання однієї дитини там становить майже £30 тис. за рік. Серед сьогоднішніх випускників Ітона – прем’єр-міністр Кемерон, мер Лондона Боріс Джонсон і старший єпископ, який є одним із головних кандидатів на наступного архієпископа Кентерберійського, главу Англіканської церкви.

У британському суспільстві все ще панує класовий поділ. Представників різних класів досі можна розпізнати за специфічною вимовою. Але, незважаючи на зусилля всіх урядів за останні 50 років, спрямовані на надання молоді рівних можливостей для вступу до університету або здобуття фахової підготовки, статистика свідчить, що вихідцям із середніх класів набагато легше обійняти найкращі посади. На телебаченні зараз показують популярний серіал «Абатство Даунтон» – драму про «два світи, два способи життя» напередодні Першої світової війни: аристократів, які мешкають у пишному маєтку, і слуг, які там-таки на них працюють. Крім цього, було знято ще кілька серіалів про соціальний поділ суспільства колись і тепер.

Класовий поділ – не те саме, що різниця в матеріальних статках. Але багатьом здається навпаки. Політика Лейбористської партії завжди була спрямована на серйозне підвищення податків для багатих, що має дати змогу оплатити покращення соціальних умов для трудящих класів. Марґарет Тетчер розкритикувала цю ідею, стверджуючи, що будь-хто, маючи бодай дрібку честолюбства, може пробратися нагору, тож держава не повинна вдаватися до «соціальної інженерії», щоб змінити погляди людей, запобігти проявам снобізму або скасувати привілеї.

Але нині економіка Сполученого Королівства переживає скрутні часи. За останні чотири роки майже не було зростання, і на даний момент – знову рецесія. Політику коаліційного уряду спрямовано на зменшення держборгу, щоб захистити вартість британської валюти на міжнародних ринках. Одначе зменшення видатків – болючий процес, що означає скасування багатьох дорогих програм допомоги малозабезпеченим (виплати безробітним, спеціальна допомога низькооплачуваним працівникам, житлові субсидії та щедрі «лікарняні»). Водночас верхня ставка податку на дохід для найбільш забезпечених цього року була зменшена від 50% до 45%: уряд побоювався, що високі фіскальні збори знищують стимули й відлякують найпідприємливіших і найамбітніших бізнесменів.

Через це профспілки й Лейбористська партія звинуватили уряд у розв’язанні «класової війни». Статистика свідчить, що в Британії розрив між багатими та бідними – один із найбільших у Європі – й надалі зростає. Уряд тим часом звертає увагу, що 1% людей із найвищими доходами за минулий рік сплатив 24,5% від загальної суми прибуткового податку. Але опозиція заявляє, що банкіри все ще виділяють собі величезні оклади й премії, що податки використовують для порятунку безвідповідальних фінустанов, а самі їх власники взагалі навряд чи хоч якось страждають.

У сьогоднішньому економічному кліматі виборці дивляться на всіх політиків як на дискредитованих і не вартих поваги. Відчайдушно намагаючись повернути втрачений кредит довіри, партії згадують про свої історичні витоки. Консерватори шукають додаткової підтримки серед заможних, а лейбористи знову прагнуть привабити увагу профспілок і робітників обіцянками більш лівого, «соціалістичного» курсу, спрямованого на те, щоб закрутити гайки багатіям.

Уряд дратує звинувачення в поглибленні поділу суспільства, а надто коли такі речі звучать від ліберальних демократів – молодших партнерів по коаліції. Ось чому справа Мітчелла така небезпечна. Багато хто вважає, що більшість консерваторів поділяють його погляди, навіть коли не вдаються до таких самих слів. Сам він дуже засмучений із приводу скандалу.

За іронією долі, невдоволення було б куди меншим, якби він вилаяв поліцейського нецензурщиною. Але «плеб» стало таким отруйним словом, що тепер міністр може навіть не з’явитися на конференцію Консервативної партії наступного тижня – у випадку, якщо проти нього проводитимуть демонстрації або в дебатах переважатимуть «незручні» класові запитання.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено