Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 вересня, 2012   ▪   Роджер Коен   ▪   журналіст The New York Times та International Herald Tribune   ▪   Версія для друку

Іслам 21-го століття

Великим викликом Арабської весни залишається довести, що як і в Туреччині, партії ісламського спрямування можуть проповідувати сучасний плюралізм і провести свої суспільства від культури образи і жертовності до культури творчості і сприяння.
Іслам 21-го століття

Мусульманський світ не може йти в двох напрямках. Він не може поставити іслам в центрі політичного життя (і в крайніх випадках - в центрі політичного насильства) і в той же час заявляти, що релігія закрита для заперечень і насмішок. Іслам є однією з трьох великих монотеїстичних релігій. З них він також є і на кілька століть молодшим, і можливо через це найбільш вибуховим та турбулентним. В різних формах він також є політичним рухом та натхненником.

Політика є безладною грою. Якщо ісламістські партії, що виникають в країнах з перехідною економікою (партія «Братів-мусульман» в Єгипті, «Еннахда» в Тунісі) збираються поважати принципи демократичного управління, їм доведеться визнати, що вони не мають монополії на істину, що приписи ісламу є спірними, і що різні течії в їх суспільствах мають різні переконання і навіть віросповідання.

Останні пару тижнів були бентежними. Ніхто не очікує прийняття або навіть повного розуміння цими суспільствами американських стандартів свободи слова. Натхненні гарячим бажанням втекти від деспотизму вони встановлять власні політичні та культурні рамки - і світські, і релігійні з центральним місцем для віри. Але нездатність влади в Тунісі, Лівії та Єгипті контролювати насильницькі натовпи салафітів та їх лють через знущання в Америці та Європі над ісламом і пророком Мухаммедом, передбачає неприйнятну амбівалентність: верховенство закону на цих землях повинно перевершувати релігійне обурення.

Читайте також: Убивство у Лівії. Світовий поліцейський не може відступити з найнебезпечнішого регіону планети

 Світ перевіряв ісламські республіки. І виявив їхні внутрішні протиріччя.  Як свідчить досвід Ірану вони не працюють: республіканські інституції, сформовані за бажанням чоловіків та жінок, стають жертвою ісламської надбудови нібито сформованої Богом.

Великим викликом Арабської весни залишається довести, що як і в Туреччині, партії ісламського спрямування можуть проповідувати сучасний плюралізм і провести свої суспільства від культури образи і жертовності до культури творчості і сприяння.

Останні вибухи чітко виявили наскільки високим є рівень незадоволення в арабському світі (через втрату влади, економічний занепад, колоніальне вторгнення, війни Заходу та Ізраїль). Зміни будуть повільними. Але вони вже відбуваються: ці суспільства не повернуться до тиранії. Захід має беззаперечний стратегічний інтерес у підтримці трансформацій, що надасть арабській молоді низку можливостей: За важливістю боротьби з ісламським екстремізмом Єгипет нині затьмарює Афганістан.

Але Захід не піде на поступки щодо своїх цінностей. Американське відео рівня порно, яке спровокувало безлади, було прикрим. Насильство, яке прокотилося після його оприлюднення в містах від Каїру до Бенгазі, є кримінальним. Французька сатирична газета CharlieHebdoотримала привід для висміювання релігійного фундаменталізму, який спровокував убивства, і воно обрало для цього карикатури на Мухаммеда. Головний редактор CharlieHebdoЖерар Біар так прокоментував справу: «Ми – видання, що поважає французький закон. А якщо закон в Кабулі чи Ріяді відрізняється, ми не зобов’язані його поважати». «Невже ми не повинні висвітлювати всі ці новини», - додав він посилаючись на повідомлення про насильство.

Читайте також: Провокація Баджила. На Близькому Сході повстали радикальні ісламісти

Він правий. В ісламі існує забагато лицемірства – засудження атак на іслам і в той же час висловлення презирства до юдаїзму та християнства, заяви про мир, але потурання до насильства.

Відео, яке висміює Мухаммеда відобразило ісламофобію його авторів. Видання Charlie Hebdo керувалося іншим мотивом - відмовою ісламському атавістичному релігійному насильству дати себе залякати.

Тим не менш я захищаю право авторів на відео навіть якщо і ненавиджу те, що вони зробили. У своєму рішенні Бранденбург проти Огайо від 1969 року Верховний суд США скасував вирок лідеру Ку-клукс-клану, який погрожував політичним посадовцям насильством, зазначивши, що «конституційне забезпечення свободи слова та вільної преси не дозволяє державі забороняти пропаганду застосування сили». Як написав Глен Грінуолд на Guardian, «Очевидно, що якщо держава не може заборонити промови навіть якщо вони відкрито захищають насильство, тоді вона не може заборонити відео через те, що воно побічно підбурює до насильства». Багатий вир ідей в США нерозривно пов'язаний з цією фундаментальною свободою. Її не можна порушувати.

Що ж стосується нових лідерів Єгипту, Лівії, Тунісу та великої частини поміркованих мусульман, то вони повинні згадати слова покійного Аятолли Хоссейна Алі Монтазері, який протестував проти іранських виборів 2009 року – прикладу нібито волі Бога накладної на волю людей:

«Ознакою сильного та легітимного уряду (ісламського чи ні) є його здатність поважати всі думки, незалежно від того підтримують вони його чи йому протистоять. Це необхідно будь-якій політичній системі для того, щоб служити всім соціальним класам та заохочувати їх приймати участь в національних справах, а не для того, щоб скидати їх з рахунків та ігнорувати».

Монтазері не зійшовся в поглядах з Аятолою Хомейні через те, що іранська теократія останнього нездатна «поважати всі погляди». У часи Арабського пробудження цей виклик все ще стоїть перед політичним ісламом.

© 2012 The New York Times


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено