Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 вересня, 2012   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Перепливаючи Босфор

Автор книжки «Убив­­ця з міста абрикосів» Вітольд Шабловський про особливості турецького менталітету, лінію розлому Стамбула та літературну реконструкцію соціалістичної Польщі
Матеріал друкованого видання
№ 38 (255)
від 20 вересня, 2012
Перепливаючи Босфор

Туреччину від нас відділяє Чорне море: велика вода і велика історія. Ми рідко сприймаємо її як сусідку, хоч і любимо міняти совковий Крим на її європейський, хоч і неєвросоюзівський, сервіс. Як і всіх туристів, нас цікавить морський відпочинок й у кращому разі історичні пам’ят­­ки. Попри всю глибину українсько-турець­ких контактів, попри роксолан і ясир, ми майже не обізнані з культурою і менталітетом самих турків. Польський журналіст Вітольд Шаб­­ловський зацікавився саме цією темою і видав книжку репортажів про Туреччину «Убив­­ця з міста абрикосів». Тижню вдалося поспілкуватися з автором незадовго до його промо-туру Україною.

У. Т.: Ваші колеги, молоді польські репортажисти, писали про Чехію, Угорщину, Україну, Росію. Ви обрали дещо інший «туристичний маршрут». Чому зацікавилися саме Туреччиною?

– Ще студентом поїхав на тижневий зліт членів студентської організації AEGEE до Туреччини, звідки повернувся в повному захваті. Неперевершені пам’ятки, неповторна кухня, до того ж турки виявилися неймовірно товариськими. Вони приймають гостей, як мало хто у цьому світі. Тому, повернувшись, одразу почав планувати повторні відвідини Туреччини. Позаяк іще був студентом, то найпростіший спосіб – це стипендія міністра освіти. Після двох років боротьби з турецькою та польською бюрократіями мені вдалося її вибороти. Тоді моє зацікавлення Туреччиною переросло у пристрасть, а знайомі стали друзями.

У. Т.: Ця пристрасть згодом втілилася у книжці «Убивця з міста абрикосів»?

– «Убивця…» – це зібрання репортажів, які публікувала Gazeta Wyborcza. Але сама ідея видання народилася на поромі до Стамбула. Я плив між Європою й Азією, цим шрамом, яким є Босфор, і зрозумів, що кожен турок є таким самим, як Стамбул. Кожен має в собі і Європу, і Азію; і Схід, i Захід; і любов до Європи, і ненависть до неї. Такі поділи властиві також і полякам, і українцям, частково росіянам, тобто народам, що на межі; країнам, якими постійно мандрують народи і культури.

У. Т.: Як ви встановлювали контакт із героями книжки? Чи легко це далося? Як долали мовний і культурний бар’єри?

– Тоді я долав бар’єр за допомогою своєї недолугої турецької – кожен із розумінням ставився до yabanci, тобто іноземця, який пробує спілкуватися їхньою мовою. Навіть коли я розмовляв із тамтешньою мафією, вони задовольнялися моїм бідним словниковим запасом. Турки кажуть, що я маю азербайджанський акцент. Як і все азербайджанське, їх це дуже тішить. У якийсь момент помітив, що став значно краще володіти мовою і водночас гірше розумітися з турками. Героїв книжки я знаходив завдяки своїм чудовим тамтешнім друзям, які за затяжними вечерями і питтям ракі розказували мені про свою країну. А коли мене щось цікавило, вони готові були докласти будь-яких зусиль, лишень допомогти дістати відповідні контакти.

У. Т.: Що вас найбільше приваблює в турецькій культурі?

– Розірваність. Це мені дуже нагадало Польщу, позаяк лінія розлому проходить по національному гонору та комплексах. Парадокс цієї книжки полягає в тому, що, хоча всі тексти стосуються Туреччини, великою мірою «Убивця…» про Польщу, наші вади та комплекси. Я планував її як дзеркало, щоб у турках ми впізнали себе. Перші реакції українських читачів свідчать про те, що ви також знаходите відображення своїх проблем у цій книжці.

У. Т.: Чи було щось у турецьких традиціях, що вас здивувало чи навіть шокувало?

– Найбільше шокували вбивства честі. Данина традиції, яка наказує вбивати батькам власних дітей, якщо ті зганьбили честь родини. Я був у одному селі, мешканці якого каменували зґвалтовану жінку. На їхню думку, вона заплямувала честь усього села. Хоча ніхто мене так гостинно не приймав, як тамтешні мешканці. Я два тижні почувався пригніченим після цього візиту. Ніяк не міг з цього стану вийти.

У. Т.: Чого, на вашу думку, більше в сучасній Туреччині – Європи чи Азії?

– Усе залежить від місця. Найцікавішим мені видається те, що одна й та сама людина може бути як ультраєвропейською, так і ультраантиєвропейською. Імами на консервативному сході Туреччини вивішують біля мечетей прапори Євросоюзу, а турки в Німеччині практикують убивства честі.

У. Т.: Чи маєте ви рецепт написання якісного репортажу?

– Слухати людей – не більше й не менше. Коли ми з друзями приїхали на Помаранчеву революцію, були одними з перших поляків, які сюди прибули. Нас відразу зловило місцеве телебачення і почало розпитувати, якої ми думки про те, що відбувається. Тоді один із моїх друзів почав розказувати, навіщо люди збираються, чого вони хочуть і що зараз необхідно Україні. Я не вірив власним вухам. Ми були в Києві заледве півгодини! Я приїхав тоді в Україну саме для того, щоб дати собі відповідь на ці запитання, щоби поставити їх людям. Коли знаєш усе наперед, можеш не виходити з дому. Я провів в українській столиці два тижні, спав на Хрещатику й у квартирах людей, днями й ночами спілкувався з усіма, з ким міг. Попри все це, навіть сьогодні я би не наважився відповісти на ті запитання, на які відповів тоді мій друг. Це і є рецепт репортажу: не знати, але прагнути дізнатися. Більше слухати, ніж говорити.

У. Т.: В одному інтерв’ю ви казали, що вас дратує Рішард Капусцінський. Чому?

– Я мав на увазі не самого Капусцінського, одну з найяскравіших постатей в історії польської літератури, а людей, які перестають думати і ставити собі певні питання, позаяк на всі уже дав відповіді Капусцінський і що цілком достатньо на нього посилатися. Світ змінюється і люди заразом, тож слід шукати нові способи, щоб їм цей світ пояснити. Репортер має прочитати Капусцінського і забути, щоби мати змогу описувати світ власною мовою.

У. Т.: Що нового у вашому репортажному доробку?

– Нещодавно вийшла книжка, яку ми написали разом із дружиною і яка має назву «Наша мала ПНР» (Польська Народна Республіка. – Ред.). Зараз вона дуже популярна. Півроку ми жили, як за часів комунізму, Совєтського Союзу, польотів у космос та гонки озброєнь. Тобто відключили інтернет і мобільні телефони, купили старий автомобіль, ходили в одязі того часу, зробили перестановку у квартирі, а доньку пеленали марлевими пелюшками. Я носив вуса і проділ, жінка зробила завивку. Коли бачили когось на вулиці з туалетним папером, то підбігали і запитували, де вони його купили – у ПНР туалетний папір не продавався взагалі. Дехто крутив пальцем біля скроні, а дехто розповідав дуже цікаві історії. На основі цього ми й написали книжку, яка мала бути порахунком сумління нашого життя у капіталізмі. Чи нам стало краще? Чи ми щось втратили?  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено