Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 грудня, 2010   ▪   Сергій Жадан   ▪   Версія для друку

Історія, якої не боїшся

Можна сказати, що після падіння Берлінський мур із кривавого й похмурого символу холодної війни перетворився на доволі легковажний, хоч і не позбавлений морального підтексту туристично-розважальний об’єкт. Рештки муру розмальовують художники, на його тлі фотографуються підлітки, а уламки продають у сувенірних магазинах, навколо нього влаштовують велосипедні маршрути. Їхати доведеться довго, проте задум того вартий
Матеріал друкованого видання
№ 52 (165)
від 24 грудня, 2010
Історія, якої не боїшся
Сергія Жадана

Берлін – «бідний, але сексуальний», за визначенням місцевого бургомістра Кла­­уса Воверайта, долає цю бідність, як тільки може. Зокрема, за рахунок туризму. А що може бути кращим туристичним брендом за сумнозвісний мур, котрий роз’єд­­нував не лише місто, а й цілу повоєнну Європу, ставши однією з найбільших візуальних метафор минулого століття. За останні 20 років від нього насправді лишилося не так вже й багато, проте з тих решток німці намагаються витиснути максимум. Є частина стіни, перетворена на галерею просто неба, є інша частина, до якої вміло прилаштували музей «Топографія терору» (тим бі­­льше що в цьому місці було приміщення гестапо), також є згаданий вище велосипедний маршрут, що дає змогу відчути власними м’язами розмах та масштабність геополітичних зламів та векторів не такої вже й сивої давнини. Тож коли знайомий запропонував проїхатись уздовж муру на велосипедах, я відразу погодився – одна річ читати про все це в книжках, зовсім інша – подивитись очима прикордонників.

Очима прикордонників

У туристичних путівниках пропонують розпочинати таку велосипедну подорож безпосередньо в центрі міста: від цілком перебудованої (чи точніше за­­будованої) за 20 років після об’єднання Потсдамер платц на схід, у бік Варшауер-штрасе. На кожному кроці вдячного й зацікавленого туриста очікують дбайливо і ретельно збережені артефакти, скажімо, захована у дворах поміж житлових будинків колишня сторожова вежа чи згадана вище «Іст сайд геле­­рі» – майже півторакілометровий шма­­ток стіни, перетворений художниками з усього світу на величезний виставковий майданчик. Проте мій знайомий запропонував не шукати легких шляхів і не прямувати звичними туристичними маршрутами, а стартувати натомість із віддаленого й малолюдного передмістя на півночі Берліна й уже звідти рухатися у південно-західному напрямку, власне, тією ділянкою, де Західний Берлін знаходився на схід від кордону НДР.

Сам маршрут тягнеться певний час уздовж річки Гавель, і про те, що тут проходив державний кордон, котрий до того ж пильно охоронявся, можна дізнатися хіба що з дороговказів, які не дають збитися серед лісових доріжок та осінніх полів. У місцях, котрі можуть зацікавити туриста, стоять інформаційні стенди, на яких подано інформацію, наприклад, про іс­­нування західноберлінських ексклавів (химерні історії про проживання кількох родин на території фактично іншої держави, про перебування в прикордонній зоні, про школярів, котрі їздили до школи в супроводі британських танків тощо), або про кількість загиблих під час спроби перебратися з одного Берліна в інший, або про водно-пропускні пункти, що розміщувалися на порожньому нині узбережжі. Іноді й тут можна натрапити на колишню прикордонну вежу або черговий пам’ятник, що свідчить про затятість перебіжчиків та непримиримість охоронців. Хоча загалом, якщо не знати всього цього історично-тоталітарного бекграунду й не надто вчитуватися в хронологію розподілу та протистояння, дорога видається доволі захопливою і таємничою: поля, порослі густою травою, вже по-осінньому при­­в’ялою і пересушеною, лісові дороги, що тягнуться з пагорба на пагорб, молоді соснові насадження, котрі витворюють природні мури, попри які можна їхати безкінечно довго, отримуючи втіху й заспокоєння і практично не думаючи про трагічні та парадоксальні речі, що чинилися тут всього-на-всього 30–40 років тому. Втім, маршрут побудовано так, щоби приємне пересування прусськими ландшафтами поєднувалося все ж із постійними згадками про речі менш ідилічні. Скажімо, коли проминаєш безмежні ліси й опиняєшся на березі річки, коло старої церкви, з’ясовуючи для себе, що після зведення муру вона, церква Христа Спасителя, опинилася саме в прикордонній зоні. Понад те, її дзвіниця стала безпосередньою частиною стіни, а всі богослужіння довелося на тривалий час припинити. Втім, після об’єднання країни храм було відновлено. На такі речі, що виходять поза межі суто міської топоніміки, перетворюючись на певні свідчення й ілюстрації історичних пристрастей та прагнень, натрапляєш упродовж усього маршруту, наскільки в тебе стане сил і снаги його долати. Що не так і просто – все-таки 155 км, хай і з приємними краєвидами.

Подолання штучних бар’єрів

Зрештою, річ не в краєвидах, а в тім, що німці, здається, навчилися давати собі раду з історичним минулим, що роз’єд­­нувало їх у прямому сенсі цього слова. Досвід дуже повчальний, особливо для України з її не менш міцним, хоча й невидимим, на перший погляд, муром, котрий ділить її вже триваліший час і з котрим, схоже, багато хто вже почав миритися. Досвід Німеччини показує, що шлях до єдності, до подолання штучних бар’єрів залежить не лише від «політичної волі» керівництва чи обраних владою внутрішньо- та зовнішньополітичних векторів, а й від потреби самого народу в цій єдності та подоланні цих самих перепон. Головною та засадничою є потреба єднання, потреба повалення стіни, котра всіх нас роз’єднує, і неприпустимість навіть теоретичної можливості відновлення поділу та відбудови муру. Решта, за великим рахунком, має право на існування: і ностальгія частини населення за «світлим соціалістичним минулим», і дискусії щодо майбутнього шляху, яким потрібно рухатись, і постійна боротьба лівих із консерваторами. Звіс­­но, в цієї країни і в цього міста вистачає своїх проблем, але головне все ж лишається поза обговоренням, а саме: однознач­­не засудження того розподілу й так само однозначне визнання єдності як єдино можливого варіанта існування країни. Може, саме тому, попри всю «ностальгію» і всю демократію, вже в 1990-х роках, себто після того, як мур назавжди був повалений, у Німеччині відбувалися судові процеси над колишніми прикордонниками НДР, котрі розстрілювали перебіжчиків. Ос­­кільки, як показує досвід, зокрема Німеччини, лише давши чітку оцінку історичним подіям, чітко розставивши акценти та визначивши власні пріоритети, можна розраховувати на неможливість появи в майбутньому таких кордонів, проблем і розділення. Знову ж таки більш ніж актуальна проблема для сучасної України з її копирсанням у власній історії, намаганнями узгодити в межах однієї країни часто цілком несумісні історичні концепції, цілковитим небажанням почу­­ти своїх опонентів, постійною налаштованістю на несприйняття та реваншизм, бажанням будувати мури й відстрілювати ймовірних перебіжчиків. Дозволяючи себе роз’єднувати й налаштовувати один проти одного, беручи участь у цій боротьбі приватних ідеологій та приватних інтересів, поступаючись принципами заради амбіцій, ми часто забуваємо, як легко опинитись по той чи другий бік муру і як важко потім цей мур долати.
.    

І щоби зрозуміти це, не­­обо­­в’язково винаходити велосипед

«Іст сайд гелері». Півтора кілометри графіті

 Церква Христа Спасителя. Її дзвіниця була частиною муру

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено