Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 грудня, 2010   ▪   Сергій Жадан   ▪   Версія для друку

Історія, якої не боїшся

Можна сказати, що після падіння Берлінський мур із кривавого й похмурого символу холодної війни перетворився на доволі легковажний, хоч і не позбавлений морального підтексту туристично-розважальний об’єкт. Рештки муру розмальовують художники, на його тлі фотографуються підлітки, а уламки продають у сувенірних магазинах, навколо нього влаштовують велосипедні маршрути. Їхати доведеться довго, проте задум того вартий
Матеріал друкованого видання
№ 52 (165)
від 24 грудня, 2010
Історія, якої не боїшся
Сергія Жадана

Берлін – «бідний, але сексуальний», за визначенням місцевого бургомістра Кла­­уса Воверайта, долає цю бідність, як тільки може. Зокрема, за рахунок туризму. А що може бути кращим туристичним брендом за сумнозвісний мур, котрий роз’єд­­нував не лише місто, а й цілу повоєнну Європу, ставши однією з найбільших візуальних метафор минулого століття. За останні 20 років від нього насправді лишилося не так вже й багато, проте з тих решток німці намагаються витиснути максимум. Є частина стіни, перетворена на галерею просто неба, є інша частина, до якої вміло прилаштували музей «Топографія терору» (тим бі­­льше що в цьому місці було приміщення гестапо), також є згаданий вище велосипедний маршрут, що дає змогу відчути власними м’язами розмах та масштабність геополітичних зламів та векторів не такої вже й сивої давнини. Тож коли знайомий запропонував проїхатись уздовж муру на велосипедах, я відразу погодився – одна річ читати про все це в книжках, зовсім інша – подивитись очима прикордонників.

Очима прикордонників

У туристичних путівниках пропонують розпочинати таку велосипедну подорож безпосередньо в центрі міста: від цілком перебудованої (чи точніше за­­будованої) за 20 років після об’єднання Потсдамер платц на схід, у бік Варшауер-штрасе. На кожному кроці вдячного й зацікавленого туриста очікують дбайливо і ретельно збережені артефакти, скажімо, захована у дворах поміж житлових будинків колишня сторожова вежа чи згадана вище «Іст сайд геле­­рі» – майже півторакілометровий шма­­ток стіни, перетворений художниками з усього світу на величезний виставковий майданчик. Проте мій знайомий запропонував не шукати легких шляхів і не прямувати звичними туристичними маршрутами, а стартувати натомість із віддаленого й малолюдного передмістя на півночі Берліна й уже звідти рухатися у південно-західному напрямку, власне, тією ділянкою, де Західний Берлін знаходився на схід від кордону НДР.

Сам маршрут тягнеться певний час уздовж річки Гавель, і про те, що тут проходив державний кордон, котрий до того ж пильно охоронявся, можна дізнатися хіба що з дороговказів, які не дають збитися серед лісових доріжок та осінніх полів. У місцях, котрі можуть зацікавити туриста, стоять інформаційні стенди, на яких подано інформацію, наприклад, про іс­­нування західноберлінських ексклавів (химерні історії про проживання кількох родин на території фактично іншої держави, про перебування в прикордонній зоні, про школярів, котрі їздили до школи в супроводі британських танків тощо), або про кількість загиблих під час спроби перебратися з одного Берліна в інший, або про водно-пропускні пункти, що розміщувалися на порожньому нині узбережжі. Іноді й тут можна натрапити на колишню прикордонну вежу або черговий пам’ятник, що свідчить про затятість перебіжчиків та непримиримість охоронців. Хоча загалом, якщо не знати всього цього історично-тоталітарного бекграунду й не надто вчитуватися в хронологію розподілу та протистояння, дорога видається доволі захопливою і таємничою: поля, порослі густою травою, вже по-осінньому при­­в’ялою і пересушеною, лісові дороги, що тягнуться з пагорба на пагорб, молоді соснові насадження, котрі витворюють природні мури, попри які можна їхати безкінечно довго, отримуючи втіху й заспокоєння і практично не думаючи про трагічні та парадоксальні речі, що чинилися тут всього-на-всього 30–40 років тому. Втім, маршрут побудовано так, щоби приємне пересування прусськими ландшафтами поєднувалося все ж із постійними згадками про речі менш ідилічні. Скажімо, коли проминаєш безмежні ліси й опиняєшся на березі річки, коло старої церкви, з’ясовуючи для себе, що після зведення муру вона, церква Христа Спасителя, опинилася саме в прикордонній зоні. Понад те, її дзвіниця стала безпосередньою частиною стіни, а всі богослужіння довелося на тривалий час припинити. Втім, після об’єднання країни храм було відновлено. На такі речі, що виходять поза межі суто міської топоніміки, перетворюючись на певні свідчення й ілюстрації історичних пристрастей та прагнень, натрапляєш упродовж усього маршруту, наскільки в тебе стане сил і снаги його долати. Що не так і просто – все-таки 155 км, хай і з приємними краєвидами.

Подолання штучних бар’єрів

Зрештою, річ не в краєвидах, а в тім, що німці, здається, навчилися давати собі раду з історичним минулим, що роз’єд­­нувало їх у прямому сенсі цього слова. Досвід дуже повчальний, особливо для України з її не менш міцним, хоча й невидимим, на перший погляд, муром, котрий ділить її вже триваліший час і з котрим, схоже, багато хто вже почав миритися. Досвід Німеччини показує, що шлях до єдності, до подолання штучних бар’єрів залежить не лише від «політичної волі» керівництва чи обраних владою внутрішньо- та зовнішньополітичних векторів, а й від потреби самого народу в цій єдності та подоланні цих самих перепон. Головною та засадничою є потреба єднання, потреба повалення стіни, котра всіх нас роз’єднує, і неприпустимість навіть теоретичної можливості відновлення поділу та відбудови муру. Решта, за великим рахунком, має право на існування: і ностальгія частини населення за «світлим соціалістичним минулим», і дискусії щодо майбутнього шляху, яким потрібно рухатись, і постійна боротьба лівих із консерваторами. Звіс­­но, в цієї країни і в цього міста вистачає своїх проблем, але головне все ж лишається поза обговоренням, а саме: однознач­­не засудження того розподілу й так само однозначне визнання єдності як єдино можливого варіанта існування країни. Може, саме тому, попри всю «ностальгію» і всю демократію, вже в 1990-х роках, себто після того, як мур назавжди був повалений, у Німеччині відбувалися судові процеси над колишніми прикордонниками НДР, котрі розстрілювали перебіжчиків. Ос­­кільки, як показує досвід, зокрема Німеччини, лише давши чітку оцінку історичним подіям, чітко розставивши акценти та визначивши власні пріоритети, можна розраховувати на неможливість появи в майбутньому таких кордонів, проблем і розділення. Знову ж таки більш ніж актуальна проблема для сучасної України з її копирсанням у власній історії, намаганнями узгодити в межах однієї країни часто цілком несумісні історичні концепції, цілковитим небажанням почу­­ти своїх опонентів, постійною налаштованістю на несприйняття та реваншизм, бажанням будувати мури й відстрілювати ймовірних перебіжчиків. Дозволяючи себе роз’єднувати й налаштовувати один проти одного, беручи участь у цій боротьбі приватних ідеологій та приватних інтересів, поступаючись принципами заради амбіцій, ми часто забуваємо, як легко опинитись по той чи другий бік муру і як важко потім цей мур долати.
.    

І щоби зрозуміти це, не­­обо­­в’язково винаходити велосипед

«Іст сайд гелері». Півтора кілометри графіті

 Церква Христа Спасителя. Її дзвіниця була частиною муру

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено