Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 серпня, 2012   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

Політичний маятник. Сьогодні неможливо прогнозувати стабільні позиції у Європі тих чи інших політсил

Схоже, що ліва хвиля, яка за результатами парламентських і місцевих виборів останніх років накрила кілька європейських країн, не така потужна, як видається
Матеріал друкованого видання
№ 33 (250)
від 16 серпня, 2012
Політичний маятник. Сьогодні неможливо прогнозувати стабільні позиції у Європі тих чи інших політсил

Чимало західних аналітиків одностайні в тому, що прихід до влади лівих партій є більше наслідком економічної кризи, ніж свідченням ідеологічних успіхів червоних та рожевих політсил. «Не лише ліві заступили правих у Франції, Бельгії або Румунії, а й праві перемогли лівих під час останніх парламентських перегонів у Великій Британії, Іспанії та Італії», – наголошує політолог Жерар Боне.

Криза в єврозоні, безперечно, зумовила підвищену активність соціально незахищених верств населення, які злякалися скорочень соціальних програм. Але не завжди саме незаможні виборці ставали вирішальною силою, що активізувала процеси зміни влади в Європі. Середній клас багатьох розвинених країн також неоднозначно висловив на виборчих дільницях своє невдоволення керівниками. «Політичний істеблішмент вичерпує себе, сформувався попит на нових за своєю суттю діячів, а пропозиція від соціуму запізнюється», – вважає французький політолог Моріс Депла.

Ліві запитання та праві відповіді

Коли французькі соціалісти перемогли спочатку на президентських, а за кілька місяців і на парламентських виборах, чимало переконаних лівих зауважили: хай там що, але вимоги ЄС не дадуть змоги реалізувати їм повною мірою свою програму. Бо височезний державний борг, заходи з порятунку євро та інші міжнародні зобов’язання залишають не таке й велике поле для маневру.

Згодом ці припущення справдилися. Новий президент Франсуа Олланд декларує вір­ність ідеям, але за кожним кроком змушений поступатися реаліям ідеологічно недружнього ринку. Свіжі приклади: конфлікт довкола закриття одного із заводів Peugeot і переговори з Німеччиною стосовно європейського бюджетного пакту.

Коли найбільший автомобільний завод Франції у розпал виборчої кампанії попередив про заплановане скорочення 8 тис. робітників, тема миттєво заполонила обкладинки газет і журналів. Олланд у статусі кандидата в президенти однозначно висловився проти реорганізації холдингу. Вже очоливши державу, він делегував на підприємство керівника щойно створеного Міністерства із заохочення виробництва Арно Монтебура. Однак минув тиждень, другий – і нова влада була змушена публічно визнати, що «Peugeot має серйозні труднощі, тож їх треба зрозуміти».

«Новий уряд не зміг завадити концерну скоротити тисячі працівників, – констатує економічний журналіст Анрі Потьє. – Влада обмежилася обуреними репліками на адресу ЄС, який не захищає своїх автомобільних виробників, а натомість укладає угоду про вільну торгівлю з Південною Кореєю. Відтак корейські автомобілі масово заходять на європейський ринок з очевидною вигодою для Сеула та неочевидною – для Брюсселя. Але неузгодженість у європейських верхах триватиме ще довго. Прецедент зі спробою державного втручання у справи холдингу довів, що реальна виразно ліва політика сьогодні неможлива».

Наміри французьких соціалістів переукласти європейський бюджетний пакт також не було реалізовано. Попри обіцянки Олланда домовитися про це з німцями, навіть за підтримки італійського та іспанського прем’єрів, він не зміг домогтися результату. Анґела Меркель принципами не поступилася, натомість погодилася на кілька косметичних додатків у преамбулі. Проте «золоте правило» плану порятунку євро, згідно з яким жоден бюджет держави – учасниці єврозони не має права бути дефіцитним, нова влада Франції до закону про бюджет дописала, хоча й запевняла своїх виборців, що не робитиме цього.

«Олланд обмежився дрібни­­ми подарунками своєму електоратові, бо не міг їх не зробити, – каже Жерар Боне. – Наприклад, пообіцяв підвищити річний податок до 75% для тих, хто зароб­ляє понад €1 млн на рік. Це суто політичний крок, бо потрапляють під реформу якихось 30 тис. осіб. Нововведення принесе бюджету держави приблизно €200 млн. Гроші не зайві, але суттєві проблеми вони не вирішать. Йдеться про символ: багаті також плачуть».

Аналогічна ситуація склалася в Данії та Бельгії, на Кіпрі й у Румунії. Не тільки членство в Європейському Союзі, а й невмолима логіка економічного розвитку не дадуть змоги лівим партіям при владі, доки не буде подолано кризу єврозони, реалізувати щедрі соціальні проекти. «Цілком імовірно, що під час наступної кампанії ліві будуть переобрані, бо неминуче розчарують своїх виборців, – обережно прогнозує Боне. – Економічні закономірності сьогодні потужніші за політичні. Протистояння ідеологій, звичайно, є, але воно відступає на другий план».

Привид комунізму

Ставлення до злочинів комунізму та до реальних сучасних політиків, які бажають сьогодні називати себе послідовниками Карла Маркса, є, мабуть, найчіткішим маркером, що відрізняє європейських лівих від правих. Якщо економічна галузь в умовах кризи вимушено зміщує акценти між лібералами та консерваторами, прихильниками суверенітету та ентузіастами інтеграційних процесів, територія історичної пам’яті зобов’язує зробити вибір. Списати за строком давності червоні концтабори, фізичне винищення цілих суспільних класів та релігійних спільнот, «культурні революції» та інші злочини комуністичних режимів світу чи все ж домагатися їхньої справедливої оцінки та засудження?

Французькі соціалісти не підтримали резолюції Європейського парламенту від 2009 року, що прирівнювала злочини комунізму до нацистських злодіянь періоду Другої світової війни. Не люблять цієї теми й деякі бельгійські, швейцарські, британські помірковані ліві. Приватна власність – немає проблем. Ринкова економіка та конкуренція – неминуча об’єктивна реальність. Проте злочинність крайніх лівих – тема дискомфортна й небажана.

Читайте також: Як захопити Європу

Щоправда, криза та нерозривна з нею політика самообмеження навертають традиційний ультралівий електорат на нові-старі ідеї. Як-от відмова від права на спадок, яку пропонував один із французьких ко­­муністів, або ж націоналізація успішних приватних підприємств, котру обстоюють ліві радикали в Румунії. Нині все це лунає у форматі майже безне­винних мрій. Якби не пам’ять про криваве «винищення буржуїв як класу» в СРСР та КНР, Камбоджі та тій самій Румунії, де громадський активіст Маріус Опря познаходив сотні безіменних братських могил розстріляних за часів Чаушеску «ворогів народу».

Більше держави або більше приватної ініціативи, орієнтація на держслужбовців або ж переважно на приватний сектор – ось критерії, за якими в розвинених капіталістичних країнах здійснюється розподіл на лівих та правих. Далі представникам обох політичних течій доводиться курсувати десь посере­дині. Інакше від лівих повтікає бізнес, а від правих – компетентні наймані працівники.

«Криза єврозони, попри суто економічні проблеми з банківськими відсотками та гальмуванням економічного зростання, має філософський вимір, – вважає Анрі Потьє. – Це критична маса недовіри, що накопичується та збільшується між партнерами в зоні євро. Грецькі підтасовки макро­показників не просто спричинили хаос та непередбачені витрати, а шокували всю Німеччину – від канцлера до прибиральниці. А ФРН – це альфа і омега єврозони. Цивілізаційні аспекти та різна швидкість поступу європейських країн більше гальмують розвиток ЄС, ніж ідеологічні суперечності всередині держав».

Рожева хвиля

Від початку нинішньої економічної кризи, себто з осені 2008 року, у ЄС майже немає країни, де уряд або парламент зберіг свої політичні барви. Хіба що президентові Австрії соціал-демократові Гайнцу Фішеру вдалося переобратися на другий термін, а очільник Кіпру комуніст Дімітріс Хрістофіас тримається при владі вже 10 років (у 2001–2008-му очолював Палату представників – Ред.). Та чергові президентські вибори на острові в 2013-му, за прогнозами експертів, не обіцяють лівим залишитися на новий термін.

«Прем’єром Бельгії у грудні став соціаліст Еліо ді Рупо, у Данії керівником уряду призначено соціал-демократку Гелле Торнінг, у Словаччині на цій посаді також соціал-демократ Роберт Фіцо, – перераховує Жерар Боне. – Але за кожною країною – власні політичні традиції, свої особисті стосунки між лідерами різних політичних формувань. У першій жорстке протистояння відбувається насамперед між франкофонами та фламандцями, у другій праві ліберали залишалися при владі довгі 10 років і, на мою думку, народ в умовах кризи забажав змін, у третій правий уряд Івети Радичової впав через численні корупційні скандали, тому до влади потрапили вчорашні опозиціонери...»

Політична шахівниця старої Європи справді забарвилася місцями рожевими та червоними кольорами. Проте мало хто з французьких політичних аналітиків припускає, що з цих ситуативних успіхів складеться міцна переможна тенденція. «Олланд не має досвіду, а відтак і амбіцій щодо складних міжнародних проектів, – вважає політичний журналіст Маріо Конті. – Сьогодні він зорієнтований на внутрішній політичний ринок. Звичайно, новий президент республіки усвідомлює, що Франція – один із найпотужніших моторів ЄС. Але його цікавить ця позиція переважно в контексті свого майбутнього переобрання. Олланд не стратег, він тактик. Талановитий тактик, але не ідеолог».

Опоненти «рожевої експансії» наголошують, що чимало потужних європейських країн опинилися в результаті останніх виборів під проводом правих: Велика Британія, Іспанія, Італія, Фінляндія, Угорщина, Німеччина... Озираючись на кризу, мало хто сьогодні прогнозує стабільність тих чи інших політичних проектів. Уряди приходять і йдуть, а людям далі важко виживати й долати щоденні труднощі. Тож вони знову голосують проти. Проти тих, кого обрали вчора... І так допоки не відновиться комфортне економічне життя.

А якщо не відновиться? Якщо насправді доведеться виводити за межі єврозони Грецію та, можливо, якісь інші держави? «Варто сподіватися тоді на зростання радикалізму – і правого, і лівого, – вважає Маріо Конті. – Уже сьогодні за крайніх лівих і правих голосує третина французів та австрійців, бельгійців і греків, голландців та румунів... А помірковані ж нині ще надійно підважують одні одних у європейській політиці. Економіка змушує їх співпрацювати. Інакше ЄС виявиться згодом одним із невдалих експериментів історії».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено