Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 серпня, 2012   ▪   Майкл Бініон   ▪   Велика Британія   ▪   Версія для друку

Чим не вгодив Кремлю Лондон?

Серед усіх держав Заходу найгірше відносини Росії розвиваються зі Сполученим Королівством
Матеріал друкованого видання
№ 32 (249)
від 9 серпня, 2012
Чим не вгодив Кремлю Лондон?

Владімір Путін уперше за дев’ять років приїхав до Лондона подивитися, як команда російських дзюдоїстів виграє олімпійське золото. Звичайно, ЗМІ цей візит подали як поєдинок на татамі. Чи не хотів новий-старий президент кинути через плече прем’єр-міністра Британії Девіда Кемерона під час короткої розмови з ним?

Британці ретельно підготувалися до нелегкого політичного бою. Путін перед тим уже дав Лондону прикрого щигля по носі, коли відмовився від запрошення відвідати церемонію відкриття Олімпіади і відрядив натомість Дмітрія Мєдвєдєва. Він оголосив, що приїде як приватна особа подивитися змагання з дзюдо – єдиноборства, в якому сам колись здобув чемпіонське звання. І з великим небажанням прийняв запрошення Кемерона провести переговори на Даунінг-стрит, перед тим як обидва політики разом пішли дивитися фінальні виступи дзюдоїстів. Усі в Лондоні знають, що в російського президента немає особливо теплих почуттів до Британії.

Політичний діалог між країнами майже не відбувається. Співпрацю в галузі безпеки заморожено. Російські високопосадовці рідко відвідують Лондон. ­­­

А під час дебатів чи інших багатосторонніх зустрічей у Раді Безпеки ООН Лондон і Москва незмінно перебувають по протилежні боки.

На противагу цьому Путін регулярно відвідує Париж, має теплі особисті стосунки з колишнім прем’єр-міністром Італії Сильвіо Берлусконі й вважає Німеччину головним політичним та економічним партнером РФ у Європі. І попри свої глибокі підозри щодо намірів Вашингтона, він погодився на перезавантаження відносин зі США, про що під час свого президентства домовився Мєдвєдєв.

Невиправдані очікування

Російсько-британські зв’язки – це історія почасти про невиправдані ранні очікування обох сторін. Путін прийшов до влади, ставши наступником Єльцина 2000 року – тоді, коли молодий британський прем’єр-лейборист Тоні Блер перебував на піку популярності та впливу. Останній вважав російського лідера здібним, енергійним і рішучим, який, на його думку, мав навести в країні лад і перетворити її на динамічного закордонного партнера Туманного Альбіону. І точно так само як Тетчер культивувала постать Ґорбачова ще до його приходу до влади, кажучи, що з ним «вела б справи», так і Блер думав, що Путін може стати його політичним протеже й сформувати нові, особливі відносини з Британією, замість того щоб спершу озиратися на Берлін і Париж.

Читайте також: Олександр Мотиль: «Росії не вдасться відновити імперію, оскільки тамтешній режим не має ні «твердої», ні «м’якої» сили»

Зі свого боку, російський очільник гадав, що Блер відкриє шлях до поліпшення відносин РФ зі Сполученими Штатами, позаяк Британія традиційно підтримує стратегічні зв’язки з Вашингтоном. Ще він сподівався, що фінансовий досвід Лондона допоможе йому підняти занепалу економіку РФ.

Однак тут на заваді стали розбіжності в підходах до міжнародної політики. Путін обурено виступив проти війни коаліції держав на чолі з США в Іраку. Багнетами зустрів критику британського прем’єра проблем з дотриманням прав людини у Росії. Сприймаючи Туманний Альбіон як «американського пуделя», Кре­­мль вважав, що, під’южуючи Лондон (це майже нічого йому не коштувало), він зможе послати непрямий недружній меседж у бік Вашингтона.

Та найдужче Путіна роздратував той факт, що дедалі більше російських дисидентів-вигнанців, починаючи з Боріса Бєрєзовского, перебираються до Лондона. Росія вимагала видачі російського олігарха разом із чеченським драматургом Ахмадом Акає­­вим. Британські суди відхилили прохання Кремля, бо ні той, ні той не могли розраховувати на справедливе правосуддя в РФ. А Бєрєзовскій і далі викривав Путіна з безпечного вигнання в Лондоні.

Перелом настав 2006 року, коли в столиці Британії отруїли колишнього російського розвідника Алєксандра Літвінєн­­ка, який утік туди й звідти звинуватив ФСБ в організації вибухів житлових багатоповерхівок у Росії з метою привести ВВП до влади, а також заявив, що це він замовив убивство російської журналіст­­ки Анни Політковской. Туманний Альбіон виявив, що сліди отруєння радіоактивним полонієм тягну­ться до Білокам’яної, висунув вимогу вида­­чі російського аген­­та Андрєя Луґового, якого запідозрили у вбивстві Літвінєнка, й оголосив ФСБ (а отже, певним чином і Путіна) причетною до злочину. Кремлівських дипло­­матів видворили з Лондона, а Москва поквиталася за це, виславши додому британських. Служби безпеки Сполученого Королівства розірвали всі контакти й припинили співпрацю зі своїми російськими колегами. Тоді Білокам’яна ще більше посилила напруження: звинуватила представництво Британської Ра­ди в країні (неурядова організація, яка представляє Сполучене Королівство на міжнародній арені у галузі освіти, науки і культури) в ухилянні від сплати податків, примусивши закрити всі російські офіси, крім московського.

Читайте також: Бої на лондонській арені: російські олігархи шукають справедливості у британських судах

Дипломатичний скандал набув широкого розголосу. Туманний Альбіон відмовив у видачі віз на в’їзд російським чиновникам. Британський посол у Москві зіт­кнувся з цілою кампанією залякування та образ з боку прокремлівських молодіжних груп «На­ши». В обох країнах преса запекло викривала порушення прав людини іншою стороною.

Друга домівка для олігархів

За іронією долі, англійсько-російські відносини розвиваю­ться і процвітають скрізь, окрім політики. Сполучене Королівство є одним із найсерйозніших партнерів Росії у торгівлі та інвестиціях. Британський нафтогазовий концерн British Petroleum – найбільший іноземний інвестор у РФ. Майже всі російські фірми, які мають намір запропонувати участь у своїх капіталах іноземцям, вибирають Лондон для розміщення своїх акцій. А великі банки та фінансові компанії мають на Туманному Альбіоні влас­­ні представництва.

У Британії також проживає величезна російська громада – за деякими оцінками, щонайменше 300 тис. Дехто з них – це дисиденти у вигнанні, але більшість – бізнесмени й олігархи, які зробили її своєю другою домівкою через сприятливий податковий режим для підприємців-нерези­дентів. Вони купують будинки, відправляють дітей на навчання до відомих приватних шкіл на кшталт Ітона і відкривають у Лондоні власні компанії. Звісно, найвідоміший – Роман Абрамовіч, господар футбольного клубу «Челсі», чия присутність на британському небосхилі підкреслює значне місце, що належить російським грошам у спорті та культурному житті. Власником двох лондонських газет є Алєксандр Лєбєдєв, колишній офіцер КДБ.

Проте політична ситуація не може вийти з глухого кута. Ця морозна атмосфера ускладнює навіть ділову співпрацю: Кремль образився на британців за критику російської корупції, і його підозрюють у підбурюванні чотирьох олігархів, які спільно володіють пакетом акцій нафтової компанії TNK-BP, до запеклої протидії British Petroleum. У відчаї BP вирішив продати свою частку й покинути РФ узагалі – сигнал, який погіршить інвестиційний клімат для всіх західних бізнесменів.

Тепер і Москва, і Лондон уже хочуть відійти від справи Літвінєнка. Кемерон вимагає перезавантаження відносин, тож минулої осені він приїхав до Москви на чолі британської делегації. Та це не привело ні до підписання великих контрактів, ні до хоч якого-небудь пом’якшення політичних суперечок із Кремлем через воєнну операцію Заходу в Лівії. Наприкінці липня Мєдвєдєв провів перемовини з британським прем’єром після церемонії відкриття Олімпіади й повідомив пізніше газеті Times, що тепер стосунки нормалізувалися.

Читайте також: Холодний мир: чому не теплішають англо-російські відносини

Утім, було зрозуміло, що немає згоди стосовно основної на сьогодні міжнародної проблеми, яка протиставила Росію решті країн світу, – в питанні війни у Сирії. Мєдвєдєв доводив, що позиція РФ і Заходу не так уже й різниться. Та коли через тиждень приїхав Путін, то дав Кемерону зрозуміти, що Москву не вдасться змусити відступитися від Асада. Путін і далі з глибокою недовірою ставиться до спроб Заходу, а надто Британії, провести в ООН резолюцію, яка передбачала б застосування проти Сирії військової сили.

Навряд чи в недалекому майбутньому щось зміниться. Британія надто близька до Америки, щоб мати свій незалежний курс у відносинах із Кремлем, а Москва вбачає в Лондоні виключно виразника інтересів США. Та поки Путін намагається перемудрувати Кемерона в політичному дзюдо, мільйони його співвітчизників вчать англійську мову, долучаються до британської культури, купують тамтешні товари. Кримська війна відгриміла давно. Але англійсько-російські відносини рідко були безхмарними за півтори сотні років, що минули від тих далеких боїв. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено