Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 червня, 2012   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Сполучені Штати повертаються до В’єтнаму?

Американсько-в’єтнамські відносини починають ставати такими, що кілька років тому здалося би просто неймовірним і фантастичним. А відвідини міністром оборони США Леоном Панетта бухти Камрань, де під час в'єтнамської війни була військова база США, наводить на думку, що у взаєминах Сполучених Штатів і В’єтнаму проглядається нова ера порозуміння
Сполучені Штати повертаються до В’єтнаму?

Складається враження, що Америка починає брати більше на себе оборонних зобов’язань по всьому світу, і одним із аспектів такої політики стає налагодження союзницьких відносин із комуністичним В’єтнамом. Утім, чи не символізує цей візит американсько-в'єтнамське зближення, до якого підштовхує наявність спільного геополітичного противника – Китаю? Адже ледь не кілька днів тому, виступаючи на конференції з безпеки в Сінгапурі, Леон Панетта оголосив про нову стратегію США в регіоні. І метою цієї стратегії є  е що інше, як стримування Пекіна.

Вочевидь, імовірний альянс з комуністичним В’єтнамом – це щось цілком нове в американській зовнішній політиці. Крім того, В’єтнам як союзник Сполучених Штатів, стає значним подразником для Китаю у Південно-Східній Азії та об’єктом, на який можуть бути націлені ракетні комплекси, ракети на військових кораблях і китайська авіація.

Попри певну небезпеку такого зближення, В’єтнам, приєднуючись до когорти союзників США в Азії, може отримати значно більше дивідендів. Адже в такому разі в’єтнамці отримують не лише вагомого політичного і військового покровителя, а й у перспективі можуть стати серйозним економічним партнером для Америки.

Загалом візит Леона Панетта є добрим знаком для обох країн. Він може надати позитивного імпульсу для інвесторів і бізнесу та створити нові робочі місця для економік В’єтнаму і США.

Можна сказати, що вибір Вашингтона припав саме на керівника Пентагону Панетта тому, що цей візит символічно вичерпує всі ті непорозуміння, образи і рани, які обидві нації завдали свого часу одна одній. Для них настає час подивитися вперед і побачити там величезні потенційні перспективи взаємовигідної та плідної співпраці.

У такому випадку американці будуть спроможними скористатися з того, що взаємна ворожість китайців і в’єтнамців сягає вже тисячі років, і конвертувати на сучасному етапі цю нелюбов у власну геополітичну користь. Отже, дракон політичної історії В’єтнаму знову має шанс підняти свою голову і подивитися в бік Китаю вже зовсім іншим поглядом. А в’єтнамська увертюра Америки набуває дещо іншого звучання на азійському політичному плацдармі.

Хоча в’єтнамська ініціатива США сигналізує про дуже делікатне питання для Вашингтона, адже в такому разі там мусять визначитися із тим, яка із двох держав, Китай чи В’єтнам, є важливішою для американців. І питання полягає у тому, що ставки мають бути цілком реалістичними. 

Адже п’ять десятиліть тому агресія СРСР і Китаю спричинила громадянську війну, в якій Штати мусили стати на бік Південного В'єтнаму. Нині ж претензії Китаю на домінування в регіоні спонукали адміністрацію президента Барака Обами переписати військову стратегію з метою збільшення американської присутності в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та підштовхують до співпраці з країнами, стурбованими перспективою китайського панування.

Символічним фактом у цьому контексті є те, що у той час, коли Леон Панетта вже виїжджав із В’єтнаму, президент Росії Владімір Путін прибув до Китаю з візитом. Під час зустрічей очільників цих держав переважали теми зовнішньої політики й енергетики. І цілком зрозуміло, що тут Росію і Піднебесну об’єднуватиме не лише намагання протидіяти тиску з боку Заходу, щоб спробувати не дати повалити режим президента Башара Асада на тлі продовження безладів у Сирії. Путін з усіх сил підіграватиме китайцям у їхньому несприйнятті політики США в Азії, і ці таємні домовленості цілком здатні лягти в основу вироблення концепції спільних дій на міжнародній арені російсько-китайського антизахідного альянсу.

Вочевидь, що в сенсі фінансової підтримки військово-технічної співпраці з В'єтнамом Москві зараз важко конкурувати з Вашингтоном. Адже саме наполегливі вимоги Ханоя про введення орендної плати за можливість користуватися базою Камрань (з 1979 року російські військові кораблі використовували цю бухту на безоплатній основі) і змусили російський флот у терміновому порядку залишити насиджене місце. Тоді, пояснюючи причини дострокового згортання бази Камрань на зустрічі з керівним складом Міністерства оборони Росії, Владімір Путін роздратовано зауважив: «Думаю, плани комерціалізації відповідної інфраструктури в'єтнамські колеги втілять і без російських військовослужбовців». Так воно і сталося. Хоча чомусь такий варіант «комерціалізації» Камрані явно не спав на думку російському вищому керівництву і військовим.

Можна сказати, що ХХІ століття стає епохою несподіваних геополітичних альянсів. Адже зовсім нещодавно, 22–27 квітня, відбулися вперше в історії Росії та Китаю спільні російсько-китайські військово-морські навчання «Морська взаємодія-2012». Проти кого «навчалися» китайці та росіяни, неважко здогадатися. Оскільки цей протиприродний союз освячує лише почуття несприйняття політики Америки.

На міжнародній арені Пекін і Москва намагаються тримати рівний крок. І Кремль навіть не дуже звертає нині увагу на той факт, що Китай вже досить міцно закріплений на Сході Російської Федерації фінансово та все більше підступає до питання заселення китайцями мало заселених територій Далекого Сходу і Сибіру.

Але задля короткотермінової вигоди у протистоянні зі США та Заходом Владімір Владіміровіч зближується з Китаєм, який не приховує своїх претензій на значну частину російського Далекого Сходу і Сибіру. Схоже, що Путін, найімовірніше, вже вирішив для себе питання, на чий бік він готовий стати у майбутньому можливому конфлікті між Китаєм і Заходом, не бажаючи розуміти того, що китайці дуже вправно використовують на свою користь слабкості гіпертрофованих геополітичних амбіцій путінської команди.

У той же час міністр оборони США Леон Панетта відчиняє двері для тіснішої військової співпраці з В'єтнамом, ставши найбільш високопоставленим офіційним представником Америки, який відвідав Камрань після виведення американських військ цієї країни 1975 року. Скидається на те, що Сполучені Штати намагаються повернутися до ключового в'єтнамського порту, який вони раніше використовували під час війни. І це цілком може стати поштовхом до розширення присутності ВМС США в Азії.

Загалом же цей крок Вашингтона є логічним, зважаючи на його концепцію переміщення стрижня американських інтересів в Азію. В’єтнам тут обраний аж ніяк не випадково. Адже нині він комуністичний лише за назвою, а зближення з Америкою відкриває для нього великі економічні можливості. До того ж у в’єтнамців є всі підстави бути стурбованими діями Китаю, який намагається взяти під свій контроль увесь прилеглий Азійський регіон.

Якщо в’єтнамці дозволять США модернізувати старі військові російські об'єкти в Камрані, то військова співпраця зможе слугувати своєрідним ключем до розгортання нових стратегічний програм між двома країнами, про які ще кілька років тому вони не могли і міряти. Звісно, що навряд чи вдасться повністю прищепити в’єтнамцям принципи західного лібералізму, проте прикладом такого покращення відносин можуть стати взаємини США з Індією, котрі в минулих часах її зближення з СРСР в кращому випадку можна було назвати прохолодними. Тепер же Америка й Індія беруть учать у спільних військових навчаннях.

Якщо спробувати вийти за межі Азії, то ставлення в’єтнамців до китайців дуже нагадують ставлення поляків до росіян. Вони перебували у певні періоди своєї історії більше в стані війни з Китаєм, ніж під час протистояння з Францією і Сполученими Штатами.

Для В’єтнаму можливі союзницькі відносини з Америкою одночасно означатимуть розширення спектру взаємин з Японією, Індією, Південною Кореєю, Австралією і Новою Зеландією. А це має великий сенс. Зближення США і В’єтнаму одночасно робить цей регіон більш стабільним і значно підвищує шанси на збереження там миру.

Якщо уявити, що в’єтнамсько-китайський альянс утворився, то він би був побудований на основі взаємної недовіри. А в разі, коли в’єтнамці зробили б спробу погодитись на роль молодшого брата, то це призвело до явного пониження статусу країни на міжнародній арені. До приблизно такого рівня, котрий був у Фінляндії під час холодної війни.

Тоді Фінляндія, яка була надто близько від тоталітарного СРСР, мусила грати роль молодшого партнера Радянського Союзу, не в усіх своїх діях будучи повністю суверенною, що негативно позначалося на її стратегічних інтересах.

Між тим, іронія ситуації, яка складається навколо американсько-в’єтнамського зближення, полягає у тому, що по суті уряд В’єтнаму є майже точною дзеркальною копією уряду Китаю. Це авторитарні (хоча й уже не тоталітарні) комуністичні режими, чия політична легітимність заснована на націоналізмі, з ефективно функціонуючою капіталістичною економікою. І це вказує на те, що часто геополітичні козирі витісняють на задній план інші вагомі чинники.

Загалом же зараз складно відповісти на запитання, наскільки міцним може виявитися альянс між двома державами. Бо нині США і В'єтнам справді мають спільні геополітичні інтереси. Проте навряд чи можна сказати, що вони вже стали союзниками, чи стануть ними у найближчому майбутньому. Найімовірніше, ці дві держави працюватимуть у тих царинах, в яких нині їхні інтереси цілком збігаються.

Водночас ті, хто ухвалює зараз рішення у Сполучених Штатах, в жодному разі не мають ігнорувати характер режиму у В’єтнамі, з яким вони збираються співпрацювати. Адже він нічим по суті не відрізняється від колишньої хунти в Аргентині, Іспанії часів Франко, або Чилі за Піночета. Нинішній в’єтнамський режим просто знаходиться на іншому кінці політичного спектру, а використання ним комуністичної фразеології є лише прикриттям для того, щоби утвердити легітимність своєї влади.

Однак не лише стратегічне суперництво Америки з Китаєм є основною причиною американсько-в’єтнамського зближення. Американська стратегія також включає в себе спробу встановити нові відносини з країнами, котрі раніше традиційно вважаються ворожими з ідеологічних чи геополітичних міркувань.

Основним практичним наслідком цієї великої стратегії є «повернення США в Азію». Оскільки, як чітко дала зрозуміти державний секретар США Гілларі Клінтон на сторінках впливового американського журналу Foreign Policy, адміністрація Обами вважає, що Азійсько-Тихоокеанський регіон і Близький Схід є найважливішими для балансу світової економіки і стратегії ХХІ століття. На її думку, США розтратили занадто багато ресурсів та енергії в боротьбі з тероризмом та на проекти державного будівництва на Близькому Сході, не звертаючи уваги на ключову сцену у Східній Азії. Тепер, здається, Америка намагається виправити цю помилку.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено