Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 травня, 2012   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Лівія: битва за майбутнє тільки розпочинається

У той час, коли лише місяць залишається до дострокових виборів у Лівії, ситуацію в цій країні ніяк не можна назвати стабільною. Просування її до демократії є ілюзорним, а прагнення створити хоча б одну демократичну арабську державу після низки перемог над диктаторськими режимами на хвилі «арабської весни» усе більше наштовхується на ментальність населення постдиктаторських країн
Лівія: битва за майбутнє тільки розпочинається

Ситуація ускладнюється ще й тим, що один із лідерів лівійської міліції  - Абдель Хакім Бельхадж, колишній бойовик-ісламіст, який допоміг повалити режим Муаммара Каддафі під час повстання в минулому році, - зареєстрував свою політичну партію, щоб 19 червня взяти участь у виборах до Установчої асамблеї. Одночасно він подав у відставку з поста глави Військової ради Тріполі.

Контрольоване Абделем  Хакімом Бельхаджом збройне угрупування складає 25 тисяч осіб і його партія називається «Аль-Ватан» (Батьківщина). Вона запланувала виставити своїх кандидатів у кожному лівійському місті. За підсумками цих виборів планується сформувати Установчу асамблею, котра складатиме 200 осіб. Завданням цієї асамблеї буде підготувати за рік проект нової конституції. Після чого мають бути проведені парламентські і президентські вибори.

Виглядає на те, що побудувати демократію за ісламськими законами, які пригнічують жінок і вважають християн «невірними» (тобто істотами другого сорту) видається більше ніж проблематичним. Реальна проблема полягає у тому, що західні експерти, котрі консультують тих, хто приймає рішення, не завжди враховують той факт, що революції в арабських країнах, скоріш за все, були не виявом прагнення до демократичних змін, а неможливістю диктаторів типу Хосні Мубарака у Єгипті чи Муаммара Каддафі у Лівії, утримувати свої народи в покорі старими перевіреними репресивними методами.

А приклад Лівії лише наочно доводить: створивши вакуум влади необхідно чекати на нестабільність в державі, яка, крім того, стає потенційною новітньою базою для ісламських терористів.

І хоча в жодному разі неможна говорити, що «арабська весна», котра прокотися державами цього регіону, була помилкою, проте варто визнати, що хоча повстанці сумлінно виконали перший етап революції (усунувши диктаторів від влади), але до другого, можливо, куди більш важливого етапу – реалізації процесу демократичних змін – вони виявилися абсолютно неготовими.

Сьогодні у Лівії фактично встановилося двовладдя. І всі намагання Національної перехідної ради роззброїти, або хоча б встановити контроль над різноманітними військовими угрупуваннями, котрі брали участь у повстанні проти Каддафі, але потім відмовилися скласти зброю, не можуть привести позиції різних політичних угрупувань до спільного знаменника.

По суті, лівійська опозиція була дивним союзом, який на певний час спромігся об’єднатися навколо однієї спільної - мети усунення диктатора Муаммара Каддафі від влади. Однак, коли цієї мети уже було досягнуто, то на політичному горизонті виникло іще одне надзавдання – досягти консенсусу з приводу того, яким чином лівійське суспільство має бути організоване. І ось це завдання, на перевірку, виявилося значно складнішим, аніж попереднє.

Національна перехідна рада Лівії, яка раніше добре зарекомендувала себе у якості головного представника держави за кордоном, ніяк не спроможна створити механізм дієвого плюралізму, який би запустив маховик загальної дискусії з приводу того, до чого в дійсності прагне лівійський народ. Бо демократія може стати реальністю, якщо лівійці матимуть бодай мінімальне відчуття спільної історії, сьогодення і національної долі.

Нині ж відчуття лівійської національної ідентичності часто пов’язане з несприйняттям часів диктатури Каддафі. А перейти через цей своєрідний Рубікон і спробувати визначити нові національні орієнтири ідентичності, котрі є основою для виживання нації, поки що у лівійців ніяк не виходить.

Ситуація у Лівії, крім племінної ворожнечі, ускладнюється ще й зростаючою присутністю ісламських бойовиків у деяких районах країни. І особливе занепокоєння сьогодні у влади викликає місто Дерна, котре знаходиться на узбережжі Середземного моря, на відстані в 260 кілометрів від єгипетського кордону. Сотні ісламістських бойовиків знаходяться у самому місті і у його околицях, які стали для населення «зоною лиха», бо бойовики мають зброю і їхнім вишколом займаються інструктори, що прибули з-за кордону. Схоже, що «Аль-Каїда» з усіх сил намагається створити свої опорні бази на лівійській території.

Парадоксом наслідків «арабської весни» став ренесанс ісламізму в Лівії. Десятиліття репресій режиму Муаммара Каддафі не давали можливості ісламістським угрупуванням здобути сильні позиції у цій країні. Тепер же немає сумнівів тому, що цей час наявності слабкої центральної влади ісламісти використають для нарощення свого впливу.

Можна сказати, що це своєрідна розплата за те, що ісламісти так довго чекали свого часу. А відстрочка з інтеграцією політичного ісламу в життя лівійського суспільства лише посилюють складність ситуації. 

Нині занадто передчасно говорити навіть про мінімальну стабільність у Лівії. Власне? це і є ціною за лівійську революцію і попереду іще довгий та тернистий шлях. Історія знає не один  приклад швидкої і руйнівної сили революції. Але щоб побудувати державу з нуля, потрібні роки і наполегливість. Лівійці повалили режим Каддафі після майже 42 років диктатури, тепер же процес державного будівництва методом проб і здобуття необхідного досвіду буде, безперечно, тривалим.

Можливо, що перехід до демократичних засад був би більш реальним, якщо б загальні вибори у Лівії було проведено після вирішення двох основних завдань: по-перше, роззброєння, демобілізації та реінтеграції колишніх учасників збройних угрупувань, по-друге, повернення біженців і примирення колишніх учасників збройного протистояння.  

Перспективи дострокових виборів у Лівії особливо небезпечні тому, що вони проводяться у той час, коли збройні регіональні, племінні, етнічні і ідеологічні угрупування не розформовані. З цих причин дострокові вибори в Лівії можуть призвести до бойових дій, встановлення авторитарного режиму або затягнення перехідного періоду на невизначений час.

Дехто із скептично налаштованих лівійських експертів стверджує, що голосування через недовгий проміжок після повалення режиму Каддафі може підірвати мир і просування до демократії через поспішно призначені або неіснуючі інститути, котрі мають сприяти виборчому процесу. Подібний скепсис дійсно може мати під собою підстави, адже підготовка до проведення виборів і всі її процеси були хаотичними. До того наявні повідомлення про плутанину в процесі реєстрації; навіть керівника Вищої виборчої комісії було нещодавно замінено.

У той час, те що спрацьовує в інших країнах, може бути контрпродуктивним у Лівії. Так, наприклад, на відміну від Єгипту, Лівія має дуже слабкі військові сили, котрі мають дуже мало шансів перетворитися на політичний блок. Натомість ця країна має надмірну кількість осіб, що причетні до міліції, більше ніж 200 тисяч на шість мільйонів населення. Ці ополченці надзвичайно добре озброєні в наслідок того, що отримали зброю з арсеналів Каддафі під час активної стадії протікання конфлікту.

Таким чином, ополчення може діяти майже безкарно і уряд здатен лише закликати його лідерів скласти зброю. Одним із запропонованих раніше рішень для врегулювання ситуації було залучити більше, ніж 50 тисяч ополченців до лав регулярної армії і поставити їх під контроль міністерства оборони, інших міліціонерів підштовхнути до здачі збої з їхньої волі (підключивши до цього можливості економічних важелів), а третіх роззброїти через приведення у дію програм викупу зброї.

Проте цього так і не було зроблено. І доти, доки ополченці матимуть владу, економічну нормалізацію у Лівії буде відкладено. Бо угрупування, котрі не контролюються урядом, не здатні гарантувати безпеку в країні і зовнішні інвестори, зокрема, нафтові компанії, будуть побоюватися повертатися  до Лівії.

У свою чергу, без участі іноземних компаній, лівійський видобуток нафти не лише не повернеться до дореволюційного рівня, а що ще гірше, він ризикує і надалі істотно знижуватись. Доходи можуть зменшуватись у той час, коли уряд так гостро потребує збільшення грошей для фінансування своїх нових програм.

Говорячи про те, що можуть змінити вибори у Лівії, уже зараз можна сказати, що в разі, якщо племінні еліти зможуть будь-яким чином домовитися і висунути одноосібного чи групового лідера всієї лівійської нації, то вибори можуть стати точкою переходу від постколоніальної до майбутньої справді державницької еліти. Якщо ж цього не відбудеться, то на Лівію очікують складні часи. Оскільки в цьому разі на теренах країни буде роками, а то й десятиліттями точитися холодна (або й з переходом в гарячу фазу) війна між внутрішніми угрупуваннями, з втручанням зовнішніх сил. У першу чергу, «Аль-Каїди» і, певною мірою, арабського і західного світу. Та й, власне, будь-яких потужних геополітичних гравців.

І це буде відбуватися доти, доки Лівія, як молода демократія, не вичерпає потенціалу внутрішньої незбалансованості і не виробить спільні вектори порозуміння для всієї країни та всього суспільства.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено