Світ

  ▪   Богдан Цюпин

НАТО: колективна безпека чи непотрібність

25-й саміт Північноатлантичного альянсу за ініціативою президента Обами відбудеться 20–21 травня у Чикаго. Від долі трансатлантичних зв’язків залежать доля самого НАТО та безпека в Європі
Матеріал друкованого видання
№ 20 (237)
від 17 травня, 2012

Роберт Ґейтс, закінчуючи п’ятирічний термін керівництва оборонним відомством США, попрощався з європейцями промовою, яка збентежила багатьох, хто її слухав або читав згодом. Торік у червні він проголосив у Брюсселі, що НАТО постало перед загрозою перетворитися із системи колективної безпеки на «колективну непотрібність».

Читайте також «Море лих» для НАТО: фінансова криза в ЄС і орієнтація США на Азію – подвійний удар по альянсу

ЗАНЕПОКОЄННЯ США

Ні, американський урядовець, який 26 років працював у службах безпеки, не вважає, що потреба в НАТО відпадає, радше навпаки. Натомість він застерігав європейців, що їхнє ставлення до оборонних питань узагалі й до Альянсу зокрема загрожує останньому ослабленням і маргіналізацією.

За три тижні до відставки Роберт Ґейтс дозволив собі не вдаватися до надмірної дипломатичності й шокував європейських лідерів твердженням, що НАТО вже перетворилося на дворівневу організацію, в якій одна частина членів справді готова стати до зброї, а інша – лише до проголошення добрих намірів про миротворчість.

Ґейтс дорікав Європі за зменшення витрат на оборону в постійних сподіваннях на те, що за потреби США завжди зможуть взяти тягар на себе. Нині частка Сполучених Штатів у видатках усіх країн Альянсу на оборону сягає 75%. «Якщо теперішні тенденції занепаду європейської обороноздатності не зупинити і не повернути назад, майбутні політичні лідери США, які не формувалися з досвідом холодної війни, як я, можуть вирішити, що користь від інвестицій Америки в НАТО не варта витрат», – застеріг колишній керівник Пентагона.

Його застереження було несподіваним, зокрема, тому, що Альянс саме в той час провадив успішні авіарейди в Лівії у межах операції, яку згодом назвали прикладом його потрібності й ефективності в запобіганні повномасштабній громадянській війні у нестабільному Південному Середземномор’ї. Але Ґейтс безцеремонно нагадав європейцям, що ті авіарейди здійснювалися проти погано озброєного режиму в малозаселеній країні. Навіть за тих умов «у багатьох союзників не вистачало боєприпасів і ситуація вимагала, щоб брак ресурсів знову компенсували Сполучені Штати… Значна частина з них сиділи й вичікували не тому, що не хотіли брати участь в операціях, а тому, що не могли! Їхня проблема – небоєздатність!» – відрізав він. Якщо Лівія виявила проблеми, то про що тоді свідчать інші операції НАТО?

ВИПРОБУВАННЯ АФГАНІСТАНОМ

12 вересня 2001 року Північноатлантичний альянс вперше за історію свого існування задіяв 5-й пункт Вашингтонської угоди, який проголошує, що «збройний напад на одну чи кілька країн-членів у Європі чи Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх». Після вибухів 11 вересня в Нью-Йорку та Вашингтоні такий крок видавався єдино логічним. Ситуація показувала потрібність НАТО й після закінчення холодної війни. Солідарність з Америкою тоді проголосили навіть у Москві.

Читайте також: Провал операції в Афганістані може піддати сумніву існування НАТО

Проблема виявилася згодом, попри те що війна в Афганістані, на перший погляд, була успішною – режим Талібану, який надав прихисток для «Аль-Каїди», було розгромлено. Навіть символічна мета – знищення Усами бен Ладена – була досягнута, хоч і з багаторічним запізненням. Але не з відчуттям виконаного завдання, а під тиском обставин західні союзники оголосили, що хочуть вивести бойові підрозділи з Афганістану до 2014 року. Це може статися, навіть якщо не буде виконано проголошену передумову: формування дієздатних збройних сил та поліції Афганістану, на які міг би спиратися стабільний уряд у Кабулі. Країна виявилася полем для безкінечного протистояння геополітичних амбіцій, конфлікту цінностей і браку порозуміння.

Відеозвернення генерального секретаря НАТО Андерса Фоґ Расмуссена 8 березня, у якому він говорив про захист прав жінок в Афганістані, у стрічках новин швидко витіснила інша його заява – висловлення жалю у зв’язку із загибеллю там понад півтора десятка цивільних включно з жінками і дітьми внаслідок божевільного рейду одного американського солдата. Через кілька днів у Кабулі впав гелікоптер, у якому загинули щонайменше дванадцять турецьких військових і двоє дітей, які опинилися в трагічному місці. Фактично щотижня представники міжнародного контингенту гинуть від рук афганців – часто членів підрозділів, яких західні фахівці готують собі на заміну. На цьому тлі афганський президент Гамід Карзай у березні заявив, що солдати НАТО в його країні мають сидіти за стінами своїх баз і без крайньої потреби не висовуватися.

Далекий Афганістан, який спочатку був підтвердженням потрібності Альянсу через глобальні загрози його членам, після десятка років бойових операцій став демонстрацією меж, за які організації, можливо, не варто було переходити. Йдеться не лише про географію, а й про набір завдань, які вона на себе взяла.

Виклики майбутнього

Звісно, не все в Альянсу так погано. Наприклад, розгортається система протиракетної оборони в Європі, покликана захистити її від несподіваних нападів. Проте економічні труднощі через єврокризу і далі тиснуть на оборонні бюджети країн-членів. Так, згідно зі звітом Міжнародного інституту стратегічних досліджень, цього року військові витрати азійських держав на чолі з Китаєм вперше в сучасній історії перевищили видатки на оборону країн Європи.

Водночас США починають орієнтуватися стратегічно на Тихоокеанський регіон, щоб стримати воєнну експансію Піднебесної. Вашингтон зменшує свою присутність у Європі, про що свідчить й оголошення про повернення на батьківщину чверті розквартированих у Німеччині американських військ.

Для НАТО найочевиднішим виходом із кризи може бути повернення до коренів: захист ліберально-демократичних цінностей та гарантування безпеки в конкретному регіоні планети.

З помилками і прорахунками, але Альянс зміг загасити криваву війну на Балканах. Але з часу останньої великої війни на Європейському континенті виросло вже майже три покоління. Лідерами тих країн стають люди, для яких мир – це реалії, а збройні сутички на порозі власних домівок – розповіді прадідів. Конфлікт Росії з Грузією 2008 року нагадав деяким європейцям про те, як легко вони можуть спалахувати, але навряд чи це похитнуло самозаспокоєність більшості. Є підстави для побоювання, що сучасні європейці не перейматимуться безпекою і збереженням миру так ревно, як це робили їхні батьки. Тож високі чини в НАТО мають урахувати всі виклики, які постали перед Альянсом.

Читайте також: Росія шукатиме нові підходи до НАТО?