Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 травня, 2012   ▪   Спілкувалася: Жанна Безп’ятчук   ▪   Версія для друку

Бернар Кушнер: «Якщо ви хочете жити в кращому, мирному світі, то все це можливо саме в ЄС»

Імпозантний і експресивний Бернар Кушнер, міністр закордонних справ Франції (2007–2010), відзначався вмінням зберігати самостійну позицію, навіть перебуваючи в уряді. Мав для цього кредит довіри, завойований власним минулим.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (236)
від 10 травня, 2012
Бернар Кушнер: «Якщо ви хочете жити в кращому, мирному світі, то все це можливо саме в ЄС»

Він спеціаліст із гастроентерології та розробник концепції гуманітарних інтервенцій, однак не теоретик і аж ніяк не випадкова в міжнародній політиці постать – він практик міжнародних відносин. Працюючи лікарем у гарячих точках, Кушнер знав, ким насправді є і безграмотні африканські племінні вожді в нетрях Біафри, і ліванські ісламісти на околицях Бейрута. Бернар Кушнер уже увійшов в історію європейського політикуму початку ХХІ століття як одна з найяскравіших постатей. Тиждень спілкувався з ним у рамках V Київського безпекового форуму, який відбувався за ініціативи Фонду «Відкрий Україну».

Читайте також: Перемога соціаліста на президентських виборах у Франції не є спалахом популярності лівої ідеології

У. Т.: Пане Кушнере, як може змінитися зовнішня політика Франції за президентства Франсуа Олланда?

– Не знаю. Він не був надто говірким, коли мова заходила про геополітику. Олланд, вочевидь, дотримуватиметься головних ліній французької звичайної зовнішньої політики. А це дуже прикметна й потужна зовнішня політика. Однак остання зазвичай не є складовою передвиборчої кампанії і не становить особливого інтересу для простих людей. Їх хвилює повсякдення: робота, ціни, освіта тощо. Натомість першою міжнародною маніфестацією політики нового президента стане саміт НАТО в Чикаго, що відбуватиметься 20–21 травня. Франсуа Олланд підтримав урядову політику щодо Сирії. Французи досягли повної національної єдності щодо потреби покласти край різанині в цій країні. Олланд також підтримав політику щодо Лівії. Тож побачимо.

У. Т.: Ви відомі своєю концепцію гуманітарної інтервенції...

– Права на втручання. Але нині цим переймаюся не лише я, а й ООН. Це право зупинити вбивство людей ще до того, як воно, власне, починається. Це превентивна дія. Але вона ніде не ставала насправді запобіжним заходом, за винятком Македонії.

У. Т.: Коли спалахнув грузинсько-російський конфлікт 2008 року, росіяни назвали своє вторгнення в Грузію «примусом до миру». Це правда, що прем’єр-міністр Владімір Путін сказав вам, що вони застосували вашу концепцію?

– Він сказав так, але неправда, що то була моя концепція. Право на втручання має бути підтримане міжнародною спільнотою. А ми визнаємо, що Південна Осетія – це російська справа. Отож, вони так учинили самостійно. І президент Ніколя Саркозі та я діяли дуже активно тоді. Ми швидко виїхали на місце подій. І я бачив, що був сенс просити людей зупинитися не лише у Тбілісі, а й у Москві. Цей примус до миру був певною інтервенцією. Представники ЄС зверталися до грузинів з проханням припинити бомбардування Цхінвалі. Після того я особисто зустрівся з біженцями. Вони страждали. Я розробив універсальну концепцію права на втручання як відповідальності за захист людей. Це має бути попередження, що може передбачати взяття на себе відповідальності за превентивну атаку. Але тут не йдеться про розв’язання війни. Натомість такі заходи мають вживатися виключно з метою уникнення її і лише від імені міжнародної спільноти, від імені ООН. А росіяни цього не зробили.

У. Т.: Якої ви думки про ситуацію в Сирії? Чи має Захід втрутитися, адже в цій країні вже багато місяців поспіль вбивають і тероризують мирне населення, причому достеменно не відомо в яких масштабах?

– Так було й у Лівії. На жаль, все починалося так само. Росіяни та китайці проти втручання. Ми не можемо діяти так, як в Іраку, позаяк маємо пройти через Раду Безпеки ООН. Ми це робили, коли йшлося про Лівію. Але, навіть доклавши щонайбільших зусиль, не змогли отримати результативного голосування щодо Сирії. Чому? Тому що є Тибет у Китаї та Чечня й інші кавказькі республіки в Росії. І я готовий покласти вину на росіян та китайців за їхню відмову взяти участь у припиненні різанини в цій країні. Це не просто якась гра. Переконати інших завжди дуже важко. І нам це так чи інакше вже вдалося. Сирійська влада підписала документ, відповідно до якого гарантує право на вільне пересування всередині країни спостерігачам ООН. Це дуже теоретична можливість, адже воєнні дії тривають. Цього замало, але це краще, ніж нічого. 

У. Т.: Чи припускаєте ви, що коли з’явиться повна інформацію про масштаб трагедії у місті Хомс, демократичні країни пошкодують, що гаяли час і не втручалися? Росія та Китай будь-що не шкодуватимуть. Зокрема, у 1932–1933 роках Захід знав про те, що в Україні масово гинуть людини від штучного голоду і репресій, але він знайшов безліч причин нічого не робити. 

– Французи пам’ятають про винищення людей та голодомори. І нині ми намагаємося хоч якось надати гуманітарну допомогу. Нині у світі значно менше війн, ніж було 25 років тому. І важливо, що два блоки не конфронтують між собою так, як це було раніше. Батько Башара Асада Хафез Ашад учинив різанину в місті Хама 1982 року, внаслідок якої загинуло близько 20–25 тис. людей. Ми нічого тоді не зробили: ані американці, ані британці. Натомість сьогодні докладаємо зусиль. Цього, звісно, замало. В Грузії 2008 року ми змогли зупинити вторгнення. Але його наслідки досі відчутні. Росіяни уклали угоду, проте вони взагалі на неї не зважають. Так само, як сирійці не поважають підписані документи.

Читайте також: Реакція української влади на тиск з боку ЄС свідчить про її неадекватність та посилює російську загрозу

У. Т.: Чи можемо за певних умов сподіватися від вашої країни на активнішу політику в Центрально-Східній Європі чи на Кавказі?

– Ми не можемо робити все одночасно. Але французи були активними й у Європі, й, наприклад, у Греції. Франція дотримувалася, як на мене, занадто критичної позиції щодо Туреччини. А щодо Кавказу, то ми ж були задіяні в Грузії. І досі цим опікуємося. Отож, можемо говорити і про Кавказ, і про Чорноморський регіон. Франція не може взяти світ у власні руки. Ми не найбільша країна світу, проте робили саме те, що мали.

У. Т.: Коли такі країни, як Франція чи Німеччина не провадять активної зовнішньої політики у Східній Європі чи готові поступитися місцем комусь іншому, то приходить Росія і відновлює свій вплив. Саме це й відбувається нині й, до речі, не вперше в історії, а Україна перебуває в епіцентрі цього процесу.

– ЄС має встановлювати та підтримувати добрі відносини з Росією. Це очевидно. Чи французи надто сильно підтримували Дмітрія Мєдвєдєва, який на початку своєї каденції здавався відкритішим, ніж Владімір Путін? Так, однозначно. Думаю, що як міністр закордонних справ я, якщо не цілком, то частково помилявся, адже Мєдвєдєв не відігравав важливої ролі. Й сьогодні ми категорично проти російської позиції щодо Сирії. Президент Саркозі чітко висловився з приводу цього. Тож ми не завжди досягаємо порозуміння. Так було й у Грузії. Чи можна було розв’язати війну проти російської армії? Ні. Ми маємо досягати результату, послуговуючись дипломатичною мовою й впливаючи на міжнародну спільноту. Чи треба було розпочати війну проти Росії, тому що вона захопила маленьку частину маленької країни – Південну Осетію? Ні. Французи аж ніяк не погоджувалися на таке і доклали максимум зусиль для припинення війни, і були все ж таки гарним гравцем. Але, звісно, маємо ще переконати росіян вивести свої війська.

У. Т.: Поклавши руку на серце, як ви вважаєте: проект Об’єднаної Європи може бути завершеним і справедливим без України?

– Ні. Але ви маєте виконати певні умови. Насамперед це пов’язано з питанням демократії в Україні. Слід зважати на ті труднощі, яких західні європейці зазнали, відкривши ЄС для східноєвропейських країн. Це було надто швидко для громадян наших 17 країн (членів ЄС до великого розширення 2004 року. – Ред.). Нині їх – 27. Це було дуже болісно. До того ж переживаємо важку фінансову кризу. Чи сприймаємо Об’єднану Європу як сад, особливе місце у світі і маємо його вберегти, не розширюючись? Чи розглядаємо іншу можливість, коли ЄС є взірцем для решти світу? І всі країни можуть до нас приєднатися, зокрема, й Україна. Чому ні? Але це неможливо, якщо вони не є демократичними. Моя відповідь: все залежить від вас. Найкращий шлях до ЄС – довести, що ви з нами, тобто ваша демократія, права людини, верховенство права відповідають європейським стандартам.

У. Т.: Чи наявне щось із перерахованого вами в Україні? Тимошенко – за ґратами, Луценко – так само… Цей список можна продовжувати.

– Чи український уряд на правильному шляху? Ні. І ми маємо дуже жорстку позицію щодо цього. ЄС може приймати нових членів. Але не може прийняти всіх їхніх вимог. Якщо ви хочете розвинути демократію та жити в кращому, мирному світі, то все це можливо саме в ЄС. Там немає шансів для великого протистояння. Так чи інакше ми маємо домовлятися, розробляти спільну політику – економічну й зовнішню.

Читайте також Присмак ізоляції: cподівання Банкової на маніпулювання лідерами ЄС не виправдалися


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
  • 5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.
    24 травня, Максим Сінченко
  • Швейцарський політолог, спеціаліст з державного адміністрування Андреас Ладнер в інтерв’ю для Тижня розповів про практики децентралізації та прямої демократії, їхній зв’язок та прямий вплив на ухвалення рішень в країні, а також взаємозалежність рівня життя з делегуванням владних і фінансових компетенцій від центрального на локальні рівні.
    24 травня, Ганна Трегуб
  • Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів
    24 травня, Віталій Мельничук
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено