Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 травня, 2012   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

Закономірна поразка: перемога соціаліста на президентських виборах у Франції не є спалахом популярності лівої ідеології

Це швидше вияв загальної європейської тенденції до частої зміни влади під впливом кризи, підсилений особливостями характеру Саркозі
Матеріал друкованого видання
№ 19 (236)
від 10 травня, 2012
Закономірна поразка: перемога соціаліста на президентських виборах у Франції не є спалахом популярності лівої ідеології
Фотогалерея: Шлях до президентства Франсуа Олланда (зображень: 8)

Підсумки недовгого президентства Ніколя Саркозі досить неоднозначні. Але більшість експертів сходяться на думці, що й святий на його місці, з огляду на тяжку економічну кризу, навряд чи залишився б на посаді. Схоже, чинник особистості не лише у Франції, а й інших країнах менше впливає на настрої виборців, ніж розлите в повітрі бажання негайних змін.

Читайте також: Саркозі пішов, як де Голль, а Олланда вітають, як Міттерана

ЛОГІКА ТЕНДЕНЦІЇ

«Дуже сумно, збираємо речі, а телефон майже не дзвонить», – написала у своєму Twitter на той момент усе ще перша леді Карла Бруні. Її чоловік значно стриманіший. Він знав, що може програти. Причому майже напевне: про небезпеку попереджали торік мало не всі соціологічні опитування. Але спробував, як не раз робив у своєму житті, заплисти проти течії.

«Ніколя Саркозі завжди вважав, що історію наперед не написано. Він переконаний, що доказом цієї сентенції править його власне життя. Життя «маленького напівкровного француза», який став президентом. Саркозі й сьогодні вірить, що активна воля може перевернути гори», – написала в день його поразки правa газета Le Figaro.

Колишній президент уже повідомив, що не братиме участі в парламентських виборах у червні цього року. «Відповідальність – це вміння визнавати поразки», – мовив він у прощальному зверненні до свого народу.

Нині французькі праві не поспішають аналізувати причини неуспіху. До парламентських виборів – рівно місяць, соціалістам прогнозують не менш ніж 30% голосів. Небезпека дальшої втрати впливу є очевидною. Лише окремі голоси, як-то колишній прем’єр-міністр Жан-П’єр Раффарен, публічно критикують Саркозі за надмірне загравання з виборцями ультраправого Національного фронту, недостатню увагу до проблем середнього класу та неприховану пристрасть до розкоші.

Водночас звичайні виборці в оцінках відвертіші. «Завжди голосую за правих, – каже Бертран, господар невеликого паризького ресторану. – Програма Саркозі мені сподобалася значно більше, ніж Олланда. Крім того, я за бюджетну дисципліну, розумне скорочення соціальної допомоги тим, хто не надто поспішає працювати, та за подальше використання атомної енергії. Але, як і ще 2 млн французів, у другому турі голосував проти обох. Адже більше не вірю Саркозі. Він обіцяв можливість «працювати більше, щоб отримувати більше». І де вона? Де зменшення податків для малого бізнесу? Останні роки я трудився більше, щоб заробляти менше, ніж до кризи».

Марйон, терапевт на пенсії, «змусила себе» підтримати не ліву кандидатуру: «Саркозі для мене назавжди залишиться прикладом правого лідера, який без зайвих комплексів відстоював нашу ідеологію. Тож, пересиливши себе, я проголосувала за нього. Хоч мені й не дуже сподобалися скасування реклами на громадському телебаченні на користь великих приватних каналів, які є власністю приятелів Саркозі, інформація про лівійські гроші, що напевне були використані під час минулих президентських виборів, та популістські заяви про можливий вихід із Шенгену».

В українській громаді, що складається приблизно з 80 тис. власників французьких паспортів, президентові не пробачили Бухарестського саміту НАТО 2008 року, коли Париж та Берлін на вимогу Кремля виступили проти надання плану щодо набуття кандидатства Україні та Грузії. «Саркозі обіцяв бути вимогливим до Москви, а натомість став першим лідером держави–члена НАТО, який продав Росії надсучасну зброю – Mistral», – каже перекладач Ігор Черненко, пояснюючи своє розчарування.

Свідомі прорахунки та мимовільні помилки, а також очевидний смак до грошей, зарозумілість і конфліктність, звичайно ж, коштували Саркозі підтримали кількох десятків, а то й сотень тисяч виборців. Були люди, які голосували, власне, проти «гіперпрезидента, хоч енергійного, але занадто різкого», як написав часопис Libération. Той факт, що жоден з учасників першого туру не закликав підтримувати його своїх виборців, теж не свідчить на користь Саркозі.

Попри це, на думку більшості експертів, основна причина втрати ним влади – криза. Політичний аналітик Ален Дюамель назвав її «автоматичною гільйотиною», що безвідмовно спрацювала в багатьох країнах Європи між 2008 та 2012 роками. «Постраждали і праві, і ліві уряди, – наголосив оглядач. – Проблема не в ідеології, а в погіршенні умов життя, зменшенні купівельної спроможності. Виборець карає владу й кличе іншу, сподіваючись, що нова буде кращою».

Читайте також: Олландові доведеться вчитися міжнародній політиці на практиці

ФРАНСУА ДРУГИЙ

Другого президента-соціаліста в історії Франції в народі вже охрестили Франсуа Другим. Не лише тому, що перший однопартійний із ним лідер П’ятої республіки мав те саме ім’я. Олланда вважають не лише учнем, а й системним послідовником Франсуа Міттерана. «Це людина розрахунку, – каже політичний журналіст Бернар Боне. – Він ніколи не керується емоціями. Як і Міттеран, Олланд зважає лише на розстановку сил. Він керуватиме не за догмами, а лише з урахуванням інтересів політичних сил, які ввійдуть до урядової коаліції».

«Олланд безперечно має ліві переконання, – вважає політолог Даніель Ґре. – Але досить помірковані. Він бачить суспільство не полем класової боротьби, як радикальні ліві, а територією зіткнення потужних інтересів та груп впливу. Це майстер синтезу, він уміє об’єднувати задля спільної дії дуже різних людей. Його політика великою мірою залежатиме від результатів виборів до Національної асамблеї. Якщо ультраліві наберуть багато відсотків, він муситиме робити відповідні жести: визнати, наприклад, гомосексуальні шлюби. Зробити поступки на суспільному полі. Але навряд чи в економіці. По-перше, криза не залишає великого простору для маневру. А по-друге, не та людина Франсуа Олланд, щоб перейматися будь-якими символами».

Економісти підрахували: щоб виконати всі передвиборні обіцянки Олланда (збільшити мінімальну зарплату, зупинити на три місяці ціни на бензин, відрядити на пенсію частину робітників, які почали працювати у 18 років і яким нині по 60, підняти суми шкільної допомоги батькам) потрібні додаткові €20 млрд на каденцію. Не факт, що всі ці гроші надійдуть із підвищених податків для великих підприємств та багатих громадян. Отже, список, очевидно, доведеться обмежити. «В Олланда немає іншої перспективи, як перетворитися на соціал-демократа», – жартують французи. Інакше криза прибере від влади і його, ще й дуже швидко.

Читайте також Президентські вибори: Франція радикалізується


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено